20 вересня 1893 року на Черкащині народився Сергій Єфремів, український військовий діяч, головнокомандувач національної оборони Карпатської України
З 1917 року він став на чолі гайдамацьких загонів, а з 1918 року служив в армії УНР, де обіймав звання полковника, а пізніше став генерал-хорунжим в еміграції. Обіймав посаду директора фінансів в уряді Карпатської автономії, що входила до складу Чехословаччини, а в 1939 році керував "Карпатською Січчю".
Під час доби Української Центральної Ради Сергій займав посаду голови військової ради Катеринославщини, а також брав участь у Першому та Другому військових з'їздах, які відбувалися в Києві. У жовтні 1917 року в Катеринославі він очолив загін гайдамаків та вільних козаків, створивши 3-й Катеринославський гайдамацький курінь, що підпорядковувався військам Центральної Ради.
У листопаді та грудні 1917 року Сергій і Федір Єфремови разом з іншими представниками просвітницького руху організували з'їзд педагогів Катеринославщини. На цьому заході було висунуто ідею перейменування міста на Січеслав, яку учасники одноголосно підтримали.
28 грудня 1917 року його підрозділ змушений був зіткнутися з прорадянськи налаштованими робітниками Брянського заводу у Січеславі. Підкріплення з Росії примусило гайдамаків відступити з міста.
Навесні 1918 року він був призначений на посаду помічника начальника 1-го відділу управління персональним складом Генерального штабу Української Народної Республіки, продовжуючи працювати на цій позиції й під час існування Української Держави. З 1918 року він служив в Армії УНР, борючись проти більшовицьких та білогвардійських сил. Під час роботи в уряді Директорії він обіймав посаду старшини у Військовому міністерстві УНР. У 1920 році отримав звання підполковника Армії УНР. З серпня по вересень 1920 року виконував обов’язки булавного старшини для доручень у командування армії. Наприкінці українсько-радянської війни 1920 року він керував 15-м і 24-м куренями Залізної дивізії УНР. Після поразки в національно-визвольних змаганнях опинився в новоствореній Чехословацькій республіці.
Після здобуття автономії в межах другої Чехословацької республіки, він зайняв посаду директора фінансів в уряді автономії. 15 березня 1939 року полковник Сергій Єфремів був призначений командувачем національної оборони Карпатської України, коли угорські війська розпочали наступ. Він здійснював оперативне керівництво підрозділами добровольців і "Карпатської Січі", що ускладнювалося відсутністю зв'язку та значною перевагою супротивника. 16 березня він передав командування полковнику Колодзинському-Гузару і вирушив через Великий Бичків до Румунії.
Через Королівство Югославія прибув у вже незалежну Словацьку республіку, зголосився до армії та служив в ранзі майора господарської служби. Після війни опинився в американський зоні окупації, звідки виїхав до США. На чужині полковника С.Єфремова підвищено до звання генерал-хорунжого Армії УНР.
Пішов з життя 18 грудня 1966 року в місті Асторія, штат Нью-Йорк. Його поховали на українському цвинтарі Святого Андрія в Саут-Баунд-Бруці.
Залишив спогади "Бої на Карпатській Україні 14-15 березня 1939 року", про період існування незалежної й суверенної держави Карпатська Україна. В них у хронологічному порядку подає майже погодинний опис боїв карпатських січовиків проти угорських окупаційних військ, але пише і про свої зустрічі і телефонні розмови з найвищими представниками Карпатської України, головно з її Президентом Авґустином Волошиним. Спогади інформують читача про маловідомі або й зовсім не відомі факти з історії Карпатської України. Також в своїй праці Єфремів навів численні епізоди з європейської преси про бої за Карпатську Україну.
#
