В один із днів Борода зателефонував до правоохоронців.
- Я ухиляюся від служби, - промовляє, - заберіть мене, будь ласка.
- У вас тут ціла пів країни ухилянтів, - кажуть йому у відповідь.
Проте, врешті-решт, вони з'явилися і забрали.
Таким чином, 47-річний майстер будівельної справи з Вінниччини отримав військове псевдо "Борода".
Вибір участі у війні був викликаний лише прагматичними міркуваннями. Протягом трьох десятиліть Борода віддавав себе будівельній справі: іноді він проводив роки на тих самих об'єктах, які зводив. Влітку минулого року керівник зібрав його та інших працівників, подібних до нього, і повідомив: "Хлопці, я вже розрахувався з вами за вашу роботу, але більше грошей немає".
Що ж, життя триває. Борода повернувся додому, та, на жаль, без роботи і без заощаджень. І тоді він вирішив, що настав час приєднатися до боротьби. Він вже відвідував свій територіальний центр комплектування, але там йому сказали: "за документами ви обмежено придатний, нічого не можемо запропонувати". Тож він вирішив звернутися до поліції, щоб без зайвих затримок потрапити до армії. І всього через 48 годин він вже був на навчанні.
Тепер він боєць 2-го штурмового батальйону 92-ої ОШБр імені Івана Сірка.
Борода - виходець з міста, в якому на момент його народження проживало більше 80 тисяч осіб, а тепер там немає жодної людини. Це Бахмут. Свій перший бойовий досвід він здобув за приблизно 50 кілометрів від рідного краю - в одному з сіл на Добропільському напрямку. Він провів 45 днів у бліндажі, під постійними обстрілами артилерії.
"Борода" - це прізвисько, яке він отримав у своїх байкерських роках. Колись, у славні часи, він мчав на своїй Honda VTX, вичавлюючи з неї максимум потужності. Тепер він уже не їздить так, оскільки вважає, що у нього є інший варіант, де можна ризикнути життям.
Звісно, він стосується битви.
Під час найдовшого свого бойового виходу Борода разом із побратимами чотири з половиною місяці прожив у бліндажі на нулі.
Наша оповідь охоплює понад 130 днів. Це розповідь про існування, в якому ти не раз опиняєшся на межі смерті, і лише згодом усвідомлюєш, як близькою вона була. Це також про смерть, яка стає звичною, коли мова йде про ворога, і гірким болем, коли втрачаєш побратима.
Невидимий ворог
Їх було троє: Борода, Гід і Гаррі - звучить як зав'язка вестерну. Разом вони склали групу "Гаррі".
Група "Гаррі" була створена для встановлення контрольної лінії, щоб запобігти проникненню противника між нашими позиціями під час активних дій десантно-штурмових підрозділів, які працювали над деокупацією тимчасово окупованих територій Дніпропетровщини. Про цю операцію згодом розповість командир роти з позивним "Сєвєр".
Іншими словами, трьох солдатів направили на позицію, щоб десантно-штурмовий підрозділ міг покинути цей район і продовжити свій шлях.
Автомат, три сотні патронів у рюкзаку, дві гранати, дві пляшки води та дві банки тушкованого м'яса - ось з чим Борода вирушив у подорож на початку березня цього року. Він морально готовий пробути на позиції навіть пів року, якщо буде потрібно. Проте запасів води та їжі вистачить лише на кілька днів. Причина проста: до кінцевого пункту 25 кілометрів, а в дорозі навіть легкі речі можуть стати обтяженням.
На місці на бійців чекав станковий гранатомет. Воду можна було набрати зі струмка неподалік. Їжу піхотинцям скидали дронами.
Дорога до бункера тривала два дні. Коли Борода нарешті потрапив усередину укриття, його погляд впав на тіло російського військового.
- Спершу думаю: що воно таке м'яке? А то під*р. По ходу, як у бліндаж забігав, упав на коліна та скрутився. Свіжий - бо запаху не було. Ми його швиденько біля бліндажа кинули. Далі не змогли дотягнути, бо почули, що в небі летить чийсь дрон. Наш чи ні - це питання 50 на 50. От ми кинули і сховалися. А вони (росіяни - УП) потім зажигалку (запалювальний снаряд - УП) на нас кидали і спалили свого.
Лісосмугу, куди зайшли бійці, свого часу контролювали росіяни, і тепер сліди їхньої присутності були всюди. То тут, то там лежали генератори, знайшовся ящик із гранатами. Поруч із своїм бліндажем бійці виявили цілий склад: мішки з вермішеллю та пюре швидкого приготування, новісінькі бронежилети, каністри з бензином, чотири блоки російських цигарок, кілограмову пачку кави.
Тіла загиблих росіян. Чимало з них було в шльопанцях, що лише підсилювало переконання Бороди про те, що вони провели тут чимало часу.
Перший місяць на новій посаді Борода характеризує як «життя на легку ногу» — наскільки це можливо в умовах нуля. Вони спілкувалися один з одним голосно, часто прогулюючись до струмка по воду. Їжу, скинуту дронами, забирали за вказаними координатами.
Щоправда, час від часу стикалися з "містикою". Наприклад, "Вампір" доставляє бійцям чергову посилку. Вони йдуть по неї, приходять до вказаної точки, а там - нічого. Облазили всі кущі навколо - порожньо. Здивуванню не було меж.
Група "Гаррі" навіть не здогадувалася, що весь цей час за якихось 400 метрів від них так само ховалася в бліндажі група росіян. Вони знали про українських військових поблизу, але не атакували поодинці - боялися себе видати.
І саме ці люди періодично викрадали пакунки, які були надіслані українцям.
Інформацію про них отримав Гід, котрий одного разу залишив бліндаж і більше не з’явився.
В заручниках
Він вирушив за посилкою, та зник безслідно. Немає і все тут. Я вже звернувся до командування: "Він скаржився на серце, може, впав десь, або ж у нього трапилася напад", - ділиться Борода. Гід - його ровесник.
Минув якийсь час, і Борода чує, що хтось лізе в бліндаж. Одразу схопився за автомат, вже готовий стріляти у прохід, аж раптом пролунав голос Гіда: "Хлопці, дайте водички попити".
Коли росіяни взяли Гіда у полон, то й розповіли про те, як тишком-нишком крали українські посилки. Заздрили, що їх непогано годують - бо, за словами росіян, вони отримували від своїх лише воду та тушонку. А в українських "подарунках із неба" - хліб, ковбаса, цукерки, батончики, чай, кава...
Ввечері полоненому Гіду наказали допомогти перенести вбитого росіянина до позиції. Це і врятувало українського бійця. Він поклав тіло на ноші й під наглядом військових потягнув у потрібний бік.
Вони вже завершували посадку, коли раптом у небі з’явився український "Вампір". "Баба Яга!" – закричали військові та розбіглися в різні боки. Навіть гід, схоже, не втримався і кинувся навздогін, але впав. Ворог продовжував мчати далі, а він, скориставшись моментом, сховався за кущами та рванув у бік свого бліндажа.
Коли Гід знову опиниться у своїх рядах, він зв'яжеться з командуванням, аби передати координати ворога. "Команда, приготуйтесь до укриття", - дасть наказ командир через рацію, і незабаром земля затремтить від потужних артилерійських обстрілів.
Останній вцілілий бліндаж
У сфері військової пропаганди та набору на службу з'явився вже усталений образ суперсолдата, якого українські військові часто з іронією або ж із пошаною називають "рексом". Це професіонал, що повністю екіпірований, сміливо вступає в бій і здатен ліквідувати ворогів цілими групами.
Шанувальники цього архетипу навряд чи звернуть увагу на чоловіків за 50, які мають заросле обличчя і втомлені погляди, прицілюючись у ворога з напівтемряви бліндажа чи глибини окопу.
Лише якщо зазначити, що втрьох їм вдалося нейтралізувати принаймні 17 російських солдатів.
Цей відлік розпочав Гаррі.
Вони тихо переповідали один одному свої думки в бліндажі, коли раптом почули звуки кроків.
Він наблизився. На ньому була форма російських військ, а також червона стрічка. У нас на вході висіла шторка. Він присів, і в цей момент Гаррі схопив автомат та відкрив вогонь. От і все. Ми миттєво вибігли. Я запитав: "Попроси небо: він один, чи можливо їх було двоє?" - ділиться спогадами Борода.
Солдат був один, але росіяни зрозуміли, що десь у тому квадраті ховаються українські військові, і почали обстріл.
Загалом за цей час група "Гаррі" вступила в прямий контактний бій з ворогом разів зо 20. Щоразу мали справу щонайбільше з трьома противниками.
Борода описує ці зіткнення в повсякденних фарбах, порівнюючи їх із звичайним походом за водою, коли його ледь не атакували бродячі собаки, або ж із черговим вибухом поблизу, від якого земля в бліндажі починає обвалюватися.
- Ми ж постійно в бойовій готовності. Відкриваємо кутики клейоночки (що закриває вхід у бліндаж - УП) і дивимося на вулицю. Чергуємо якось ми з Гідом. І я кажу: "Гід, тихо!". Двоє стали навпроти нашого бліндажа і щось там базарять, базарять. А потім один з них - різко до нас на вхід. Ну і я одразу чергою його.
Я кажу: "Гарік, спитай в "неба", де там другий подівся?" - Небо каже: "Другого не бачу". Ми вилазимо, щоб цього перенести, і бачу - другий лежить. Чи то наскрізь влучило, чи як. Отак получилось, що я двох однією чергою, - каже Борода.
Як сталося, що російські солдати знову і знову підходили до бліндажа, не усвідомлюючи, що всередині можуть бути українські бійці? Борода пояснює це тим, що російське командування вважало, що ця ділянка досі під їхнім контролем. А український бліндаж виявився останнім у цій лісовій смузі, тому росіяни часто не просто проходили повз, а й зупинялися поряд із ним.
Метрів за 15 від бліндажа росли кущі терену. Вони утворили своєрідну арку, під якою можна було щось сховати від дронів. Саме туди Борода з побратимами складали тіла.
Проте час від часу бійців помічали росіяни. За ці чотири з половиною місяці їх добряче атакували скидами з FPV. Іноді удари розносили бліндаж - доводилося перебігати в інший.
В укритті, де раніше розташовувалися російські оператори дронів, вони провели найбільше часу. Коли зайшли в бліндаж, їх вразив великий плазмовий телевізор та безліч БПЛА, які були розвішані на стінах. Однак найприємнішою несподіванкою для них стали два кілограми сала і банка тушкованки, які вони виявили в ящику, що раніше використовувався для дронів.
Наказ про відступ став для Бороди несподіваним сюрпризом. Він планував вийти разом із товаришами та врятувати пораненого бійця з позивним "Маестро" з сусідньої позиції.
Для Маестро це мала бути вже друга спроба втечі. Перша завершилася трагедією.
Оповідь від Маестро:
Я і мій товариш Ваня провели чотири місяці разом на передовій, коли до нас прийшли два нові бійці. Вони повідомили: "Все, ви йдете, ми вас замінюємо". Ми з Ванькою були неймовірно щасливі — чотири місяці на одному місці! Почали танцювати, обійматися і цілуватися від радості.
Стали виходити. Я йшов першим, Ванька позаду. До кінця посадки залишалося метрів сорок. Я мав повернути вправо, а Ванька каже: "Я піду попереду", - тому що в нього була рація. Між нами - метра півтора. І тільки він мене обходив - як гакнуло!
Мене несподівано відштовхнуло. Кістка на нозі тріснула, на руці була невелика порізана вена, і я отримав серйозну контузію. Через це ми так і не змогли вирушити кудись. Хлопці допомогли мені вибратися.
Я був у такому стані, що протягом п'яти днів не міг підвестися з ліжка, відчуваючи сильну нудоту. А Ванька, на жаль, через годину відійшов у вічність.
Мені не повідомили про це відразу. Я запитав: "Як справи у Ваньки?" - "Все в порядку". Вони не хотіли ділитися інформацією, щоб не засмучувати мене. Коли ж правда відкрилася, я просто лежав і не міг стримати сліз. За ці кілька місяців ми стали такими близькими! Сльози лилися безперервно...
Of course! Please provide the text you would like me to make unique.
Групі "Гаррі" та Маестро знадобився цілий тиждень, щоб вирватися з обстоянь. Вони ховалися щоразу, коли чули звук дронів, уникаючи територій, які були заміновані їх власними військами. Одного разу їм навіть довелося заночувати поряд із будівлями, які вже зайняли російські війська.
Борода провів деякий час у лікарні, а потім вирушив у відпустку, повернувшись звідти з новим статусом молодого. Він вісім років був разом зі своєю коханою, кілька разів пропонував їй одружитися, але лише тепер вона дала згоду. Вони подолали кризу сьомого року, жартує Борода, і тепер їхні стосунки перевірені часом - настав час оформити їх офіційно.
Протягом чотирьох з половиною місяців служби він втратив 20 кілограмів. Тепер він намагається повернути вагу за допомогою добавок для спортсменів. Можливо, це було б легше, якби він залишався вдома. Але відпустка вже завершилася, і тепер він проходить навчання на посаду ротного медика.
Борода зізнається: стрекіт дрона й досі моментально змушує волосся ставати дибки. Але одразу додає:
- Не подумайте. Якщо що, до бою я готовий.
#
