Невидимі герої: як змінилися гуманітарні потреби українців на п'ятому році великого конфлікту

Автором є Анна Пономарьова, яка займає посаду головної експертки з комунікацій та адвокації в Польській гуманітарній акції (PAH) в Україні.

Війна залишає помітні наслідки, які не потребують пояснень. Зруйновані будівлі, евакуаційні транспортні засоби та темні квартири після обстрілів говорять самі за себе. Але значно складніше вловити те, що відбувається після цього: коли люди повертаються до своїх професій, діти – до навчання, родини знаходять нові місця для проживання, а зовнішнє життя починає знову набувати звичайного ритму.

Під зовнішньою звичайністю можуть ховатися зовсім інші міркування: які медикаменти придбати цього місяця, а на які слід почекати? Чи варто сплачувати всю суму за комунальні послуги? Чи можна витратити ще частину накопичень? Чи доцільно знову змінювати місце проживання, якщо ситуація з безпекою погіршиться? І як довго ще можна відповідати "все гаразд" на запитання про власний стан?

Масштаб цього менш видимого виміру війни показало мультисекторальне дослідження гуманітарних потреб, проведене Польською гуманітарною акцією (PAH). У шести областях -- Дніпропетровській, Харківській, Херсонській, Запорізькій, Сумській та Миколаївській -- дослідники опитали 3690 домогосподарств у 14 районах та провели 64 глибинних інтерв'ю з представниками місцевої влади, соціальної сфери та громадських організацій.

Цей результат важко охарактеризувати як історію про поступове відновлення. 85% опитаних сімей стикаються з гуманітарними потребами: 56% мають помірні потреби, 23% — серйозні, а 6% — критичні. Лише 2% респондентів не виявили жодних потреб. При цьому майже 75% домогосподарств не здатні стабільно задовольняти свої основні потреби.

Проте за відсотками немає абстрактного "вразливого населення". Є люди, які навчилися пристосовуватись -- іноді настільки добре, що їхню вразливість складно помітити.

Ділимося розповідями трьох з них.

Галина: "Я навіть не в змозі щось спланувати."

Галина поспішає на потяг, тому одразу просить говорити недовго. Позаду вже дві доби дороги з Донецька, але до місця призначення вона ще не дісталася. Спочатку -- Київ, потім -- село на Черкащині, де живе її донька.

"Шлях виявився надзвичайно тривалим, заплутаним і важким," -- ділиться вона. У Донецьку залишився її дім, але людей, які робили його справжнім домом, майже не залишилося. Чоловік Галини відійшов у інший світ, батьків також немає. Більшість сусідів виїхала. Останні роки вона практично завжди проводила вдома, доглядаючи за важко хворою матір'ю, і, за її словами, майже не мала можливості спілкуватися з ким-небудь.

Тепер Галина вирушає до своєї доньки на тривалий час. Що чекатиме її далі, невідомо. "У такій ситуації навіть думати про плани не можу", – зізнається вона.

У контексті дослідження PAH ця невизначеність виявляється складовою значно більшої картини. Тривала війна поступово виснажує те, що роками підтримувало людей: доходи, заощадження, соціальні зв'язки, можливість залишатися у власному житлі та планувати своє майбутнє.

Галина наразі не має роботи. Коли її запитують про те, яка допомога їй потрібна, вона відповідає лаконічно: "Фінанси ніколи не зайві". Її думка відображає результати численних інтерв'ю в рамках дослідження: близько 75% опитаних домогосподарств стикаються з труднощами у забезпеченні своїх базових потреб. Люди змушені скорочувати витрати, використовувати заощадження, брати позики або затримувати оплату комунальних послуг.

Проте в житті Галини існує ще одна, менш помітна слабкість — це самотність. Згідно з даними MSNA, 85% респондентів виявили низький рівень психологічного благополуччя, причому близько половини з них (48%) опинилися в найгірших категоріях.

На сьогоднішній день перспективи Галини обмежені: наступний потяг, Черкащина та її донька. "На більше плани поки що відсутні".

Олена та Інна: життя у двох сумках і плани на майбутнє

Олені виповнилося 83 роки, а її онука Інна – 17. Вони разом покидали окупований Енергодар. Поїздка обіцяла бути не менш ніж чотириденна: на шляху були Вінниця, родичі, а для Інни – ще й Київ і вступ до університету. Родина взяла з собою лише дві сумки.

Чи все ваше життя вмістилося у двох мішках?

— Так, — відповідає Олена.

Основною причиною для виїзду стала перспектива Інни. У умовах окупації вона продовжувала дистанційно навчатися в українській школі. Це доводилося робити обережно і непомітно. Інна згадує, що майже не виходила на вулицю, оскільки переживала, що її можуть змусити перейти до російської школи. Олена зазначає, що потрібно було уважно стежити за тим, "щоб ніхто не чув і нічого не бачив", коли онука займалася українською мовою.

Тепер Інна готується вступати на економічний факультет в Україні. Їй подобається математика, у вільний час вона вивчає корейську мову, а професію пов'язує з майбутнім країни: "Потрібно починати із себе, щоб покращувати країну".

Олена сприймає майбутнє по-іншому. Після трьох операцій та проблем із зором, вона переживає важкі часи. Її родина також стикається з труднощами, адже потрібно відновити виплати для онуки через втрату годувальника. Коли її запитують про особисті мрії, вона відповідає: "Хочу лише миру. Це моя найголовніша мрія. Більше нічого не потрібно".

Одна родина тут одночасно стикається з численними викликами в сферах освіти, соціального захисту, охорони здоров'я, базового обслуговування та адаптації після переміщення. Таку різноманітність вразливостей зафіксувало проведене дослідження. Воно також вказує на те, що статус внутрішньо переміщеної особи сам по собі не є достатнім для пояснення рівня потреб: важливими є вік, стан здоров'я, фінансові ресурси, склад сім'ї, житлові умови та доступ до послуг. Коли кілька з цих факторів поєднуються, здатність родини самостійно справлятися з труднощами значно зменшується.

Це явище особливо виразно спостерігається серед переселених сімей. 70% респондентів, які є внутрішньо переміщеними особами, повідомляють, що не завжди можуть задовольнити свої основні потреби та вимушені пріоритезувати витрати; ще 15% зовсім не в змозі забезпечити їх. Більше половини респондентів зменшують витрати на товари, які не є предметами першої необхідності, 36% вдаються до використання заощаджень, а кожне четверте домогосподарство змушене позичати гроші або їжу.

Надія: "У нас було все. Не було світла, газу, води і зв'язку"

Надії виповнилося 75 років. До грудня 2025 року вона разом із чоловіком мешкала в Куп'янську-Вузловому. Коли її запитують, чому вони не вирушили в подорож раніше, спочатку вона відповідає: "У нас було відносно спокійно". Потім сама додає пояснення, що саме вона має на увазі під "спокійно": "Нас обстрілювали, над нами літали КАБи, все відбувалося. Але не так, як у Куп'янську".

У власному будинку було те, що давало змогу триматися: город, запаси їжі, підвал. Не було іншого: понад два місяці -- електрики, газу, води та зв'язку. Не працювали аптека, лікарня, пошта. Їжу готували на вогнищі, але з появою дронів робити це вдень стало небезпечно. Тож очікували сутінків. Згодом навчилися навіть розрізняти дрони за звуком.

Ця деталь чітко ілюструє один із висновків дослідження: наявність власного житла не гарантує, що людина має нормальні життєві умови. У прифронтових регіонах зруйнування енергетичної та водопостачальної інфраструктури, а також проблеми з транспортом і зв'язком суттєво ускладнюють доступ до медичних послуг, соціальної допомоги та інших основних потреб. Для літніх людей та осіб з обмеженою мобільністю ці перешкоди стають ще більш відчутними.

Врешті-решт, залишатися стало неможливо. Під час евакуації Надія та її чоловік неодноразово опинялися під вогнем, і одна з їхніх машин була пошкоджена. Їхній будинок також зазнав значних ушкоджень: сусідка повідомила, що дах зірвало, а частина стіни обвалилася.

"Ми не зможемо відновити наш будинок самостійно," -- говорить Надія. Її розповідь підкреслює ще один важливий висновок дослідження: пошкоджене житло не лише потребує ремонту. Це також означає, що виникає потреба в тимчасовому житлі, фінансовій допомозі та доступі до основних послуг. Людям похилого віку впоратися з цими викликами особливо важко.

Коли ж Надію запитують, що їй зараз найбільше потрібно, вона не згадує про житло чи гроші. "Я хочу швейну машинку", - відповідає вона.

Надія протягом 35 років працювала медсестрою, з яких вісім провела в пологовому будинку. Саме там розпочалася її унікальна колекція ляльок: коли жінки забирали свої малюків додому, замість традиційного шампанського вони приносили їй ляльок. З часом Надія сама навчилася шити, вишивати та виготовляти мотанки. "Кожна дитина неповторна, і так само кожна лялька", — говорить вона.

У Куп'янську збереглися матеріали, роботи її матері та переважна частина колекції. Деякі ляльки виявилися засипаними уламками будівлі, і сусідка намагалася їх звільнити з-під завалів. Коли Надія згадує про це, сльози котяться по її щоках.

Можливо, саме тут термін "гуманітарна потреба" набуває свого найглибшого значення. Історії Галини, Олени, Інни та Надії — лише краплина в морі тисяч людських доль, чиї потреби не завжди можна помітити на перший погляд. Вимушене переселення, життя під обстрілами та в умовах окупації, втрата дому, доходу та звичних зв'язків формують безліч нових потреб. Тому PAH, реалізуючи свою діяльність, використовує комплексний підхід до гуманітарної допомоги, звертаючи увагу не лише на найнагальніші запити, але й на ті аспекти, які сприяють поступовому відновленню життя людини. Адже в Україні сьогодні існує тисячі таких "невидимих" історій.

Польська гуманітарна акція (Polish Humanitarian Action, PAH) -- найбільша польська гуманітарна організація, яка працює в Україні з 2014 року -- після початку повномасштабного вторгнення значно розширила свою діяльність, надаючи комплексну гуманітарну допомогу людям, які постраждали від війни. Організація працює у сферах захисту, грошової допомоги, водопостачання та санітарії (WASH), забезпечення житлом і непродовольчими товарами, а також підтримує розвиток місцевих партнерських організацій.

Якщо вам або вашим близьким потрібна гуманітарна допомога чи консультація, ви можете звернутися на гарячу лінію PAH 0 800 750 678 або електронною поштою [email protected]. Графік роботи: понеділок -- п'ятниця, з 10:00 до 17:00.