"Ми не вбрані у форму, але маємо мету": розповідь про табір, який формує свідомих громадян.

Як табір "Компас" формує лідерів та активно працює з молоддю. І чому подібні ініціативи повинні бути поширені.

Куди їдуть відпочивати діти влітку - питання, яке більшість батьків вирішує ще навесні, попри війну теж. Одні шукають безпечний і зручний табір десь у Карпатах, подалі від обстрілів, інші - обирають активний відпочинок з іграми, природою і пригодами на воді. Але дитячий відпочинок - це не лише про кілька тижнів канікул. Це маленький і разом з тим значний внесок у фундамент розвитку людини, громадянського становлення. Адже поза школою теж активно формується особистість. І табори та відпочинок - це одна із складових особистості, яку закладають батьки, освіта, доступне дозвілля та приклад оточення. Так закладаються основи громадянського та лідерського середовища, так з'являються свідомі громадяни.

Коли ми говоримо про державну політику, то саме системна робота з дітьми та підлітками - не раз на рік, а постійно - є ключовим інструментом виховання відповідальних, зрілих громадян. Це виховання, звісно ж, не формується за два тижні в таборі раз на рік, а то й два. Його не можна імпортувати з-закордону чи вмонтувати через шкільну реформу "патріотичного виховання". Воно вибудовується поступово і методично рік за роком, це тривалий процес - у спільнотах, у відповідальності, у довірі між поколіннями і передачею з покоління в покоління ціннісних орієнтирів. І, хоч яким би красивим був на папері державний курс, у реальності ця відповідальність найчастіше лягає на плечі небайдужих дорослих з громадських організацій.

У одному з попередніх матеріалів Укрінформ висвітлював скаутський рух в Україні, зокрема організацію "Пласт" та її виховну систему, яка реалізується глибоко, системно та з патріотичним підходом. Київський клуб "Компас" також використовує частину цих цінностей у своїй діяльності, і про нього піде мова в цій статті. Інші елементи виховання, на які спираються педагоги клубу, запозичені з різних молодіжних організацій. Далі розглянемо, як функціонує "Компас" і яких молодих людей він виховує.

КУДИ ПОКАЗУЮТЬ СТРІЛКИ "КОМПАСУ"?

Протягом понад трьох десятиліть на одній з наймальовничіших річок України – Дніпрі – щоліта відкривається унікальний простір для дітей і підлітків, а нещодавно і для батьків з малюками. Цей простір носить назву "Острів". Але під цим ім'ям ховається не лише географічна локація. Це місце втілює в собі власну філософію, традиції, структуру, а також свою "економіку" і правила повсякденного життя. Перший табір тут відбувся ще в 1991 році, і з тих пір він щороку знову розгортається – з наметами, карематами, питною водою, що подається через шланг з річки, новими учасниками та досвідченими інструкторами.

За цим, на перший погляд, непомітним процесом стоїть київський клуб "Компас" — громадська організація, що не отримує державного фінансування та не використовує масовану рекламу. Вони не прагнуть створити всеукраїнські структури, не претендують на монополію у сфері виховання, не мають стандартної форми чи урочистих заходів з прапорами. Проте кожного літа, як цього року, на цьому Острові формується нова зміна підлітків. Постійні члени команди проходять шлях від новачка до інструктора. Вони навчаються не лише відповідати за свої дії, а й підтримувати інших. І вже ставши дорослими, багато з них повертаються в табір — тепер вже як наставники.

"Еліта - це не про пафос чи статус. Це про відповідальність. І ми виховуємо її змалку", - говорить співзасновник організації Тарас Логгінов. З Тарасом ми говоримо про організацію та сенси такого таборування і наскільки вони змінюються у воєнний час.

ТРИ КИТИ "КОМПАСУ": НА ЧОМУ ТРИМАЄТЬСЯ ТАБІР, ЩО ВИХОВУЄ СВОБОДУ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Ще на початку 90-х років, коли Україна щойно стала незалежною, група ентузіастів на чолі з Тарасом Логгіновим задумала створити не просто табір, а цілу виховну систему. Систему, яка б допомогла дітям рости - не лише тілом, а передусім характером і ставати відповідальними. Власну концепцію вони побудували на трьох основах чи китах: скаутський рух, екологічні табoри та дитячий туризм радянського періоду. З цього несподіваного міксу й виріс "Компас".

Скаутські табори, які відвідали Тарас та його однодумці з кінця 80-х років, суттєво вплинули на становлення політики "Компасу". Вони стали свідками ефективності моделі самоуправління, ідеї служіння та відповідальності перед собою, групою і суспільством. Проте в "Компасі" вирішили адаптувати ці принципи, уникаючи суворої ієрархії, обов'язкової форми та ритуального підняття прапора. "Ми висловлюємо повагу до скаутського руху, але свідомо не запозичили його в повному обсязі. Наприклад, ми вважаємо, що питання віри є особистим і не можемо нав'язувати дітям релігійні рамки або готову державну ідеологію," - зазначає Тарас Логгінов.

У "Компасі" немає офіційного центру, який би затверджував кожен крок, як це заведено у скаутингу, і немає статусу національного руху - хоча діти приїжджають з усієї України, а також з-за кордону, якщо повертаються влітку на канікули до бабусь і дідусів. Головне - не зовнішня система, а внутрішнє відчуття відповідальності.

"Ми не використовуємо форму, але в 12 років інструктор, який є частиною команди, може відповісти за безпеку всього табору. І це абсолютно серйозно", - зазначає Логгінов. У "Компасі" кожна дитина поступово стає частиною колективної відповідальності: якщо помітив сміття - прибери його, якщо побачив недопалок (дорослим дозволено курити в спеціально відведених місцях) - викинь його, якщо виникла небезпека - дійте. І не лише тому, що так сказали, а тому, що це твій простір.

Другим важливим аспектом є досвід участі в екологічних таборах. У цих місцях Тарас відчув певну "вільність" — філософію, що базується на глибокій повазі до природи та особистості. Цей елемент вони сприйняли з натхненням, нагадуючи "хіпі" культуру, де немає жорстких правил, де можна бути собою, мислити, ставити запитання та шукати сенс життя. У таборах акцент роблять не на заборонах, а на підтримці учасників.

Ми прагнемо уникати слова "ні" якомога частіше. Натомість, ми віддаємо перевагу фразі "давай зробимо це правильно", - зазначає Логгінов. У нашому таборі практикується роздільний збір сміття, усвідомлене ставлення до ресурсів, води, дров та простору. Проте ще важливішим є емоційний аспект: повага до інших, до себе, а також до вибору кожного. Тут немає заборон без причини. Якщо дитина бажає залізти на дерево, їй допоможуть зробити це безпечно. Якщо вона хоче купатися, знайдеться відповідальна особа, яка навчить її правилам і лише тоді надасть дозвіл.

"Це місця, де діти мають можливість обговорювати філософські питання, насолоджуватися музикою під зоряним небом, а також зводити будиночки з гілок - і все це відбувається природно. Це свобода, яка не знищує, а, навпаки, формує особистість," - зазначає Тарас.

Третім компонентом стала система дитячого туризму, яку перейняли з радянських часів - саме тоді Тарас десять років працював з групами у самодіяльних походах (в ті часи туризм був однією з легальних форм втечі від радянського абсурду) . Цей досвід подарував розуміння, як вибудовується справжня командна робота, коли кожен член групи має свою маленьку зону відповідальності.

Звідти в "Компас" прийшли практики самоврядування, мандрівок, чергувань, зборів, коли діти самі приймають рішення. Інструктори не нависають авторитетом - вони радше ментори, які супроводжують, але не пригнічують ініціативу. "У нас є дисципліна, але вона побудована не на страху, а на довірі. І вона працює не гірше, а часом навіть краще, ніж у найрегламентованіших таборах", - каже Тарас.

Незважаючи на успішну модель, в "Компасі" вирішили не переходити до статусу всеукраїнського руху. Намагання розширитися в 2000-х роках не принесли тривалих успіхів — це сталося не через брак зацікавленості, а через особливу "формулу", яку важко відтворити.

"Ця структура є надзвичайно динамічною. Вона функціонує завдяки своєму існуванню в конкретному часі та просторі, завдяки тому, що кожен її учасник пізнає і вловлює її суть, а також завдяки внутрішньому розвитку. Її неможливо просто перенести в інше місто, як звичайну франшизу," - зазначає засновник.

Таким чином, "Компас" залишається вірним своїм принципам: маленький клуб з великими цілями. Це простір, де дітей не просто навчають, а виховують. Тут свобода поєднується з відповідальністю. Інструктор — не авторитарний керівник, а дружній старший брат. І справжні пригоди — це не просто декорації, а шлях до зрілості.

МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ ПІД ВПЛИВОМ ЧАСУ: ЯК ТРАНСФОРМУЮТЬСЯ ДІТИ І "НАПРЯМ"

Упродовж 33 років "Компас" - не просто літній табір, а ціла виховна модель - формував покоління активних, свідомих і людяних. Те, що починалося як скромна ініціатива родини Логгінових, стало справжньою школою громадянської зрілості. І тепер, у час Великої війни, як ніколи видно: табір - це не "розважалівка", а місце сили, де закладається ідентичність, етика, стійкість.

За словами Тараса Логгінова, співзасновника "Компасу", мета табору завжди полягала в тому, щоб формувати майбутню еліту. Один із його вихованців — Георгій Тихий, теперішній речник Міністерства закордонних справ. Саме в "Компасі" він здобув важливі навички організації, відповідальності та розуміння значущості ініціативи. Георгій брав активну участь у самоорганізації Помаранчевої революції. Серед інших випускників табору варто згадати Ігоря Сімутіна, відомого як "Доктор Хаммер". Як зазначає один із співрозмовників, "він є найкращим спеціалістом з ремонту хаммерів, які використовуються Збройними Силами України". Також у таборі виховувалася Юлія Ваганова, мистецтвознавиця, що наразі очолює музей Ханенків у Києві, та Катерина Логгінова, гордість батьків і тричі рекордсменка світу з парашутного спорту. Не забувають у клубі й про Володимира Бульбу, активного учасника "Компасу" та засновника "Рок-школи". На початку повномасштабного вторгнення він став добровольцем і служив у польовому вузлі зв'язку. Forbes відзначив його у списку двохсот підприємців, які вирушили на фронт. Володимир загинув у 2023 році, і це стало однією з найбільших втрат для спільноти клубу. Проте, як підкреслює Тарас, справжня еліта — це передусім відповідальність, а не просто посади та досягнення.

Головне - "Компас" ніколи не був і не є інституцією нав'язування. Навпаки - тут виховують не "в лоб", а через діалог, довіру і приклад. "Діти самі вирішили, що будуть спілкуватися українською. Ми не нав'язували. Ми просто дали їм простір", - розповідає Тарас. Вони ж самі вирішили співати гімн - щоранку і щоночі. Це було не за розкладом - це була внутрішня потреба. Тиша навколо, зоряне небо, гімн, який розриває вечірнє повітря. Від таких ритуалів формується щось більше, ніж просто любов до країни - формується спільнота, пам'ять, гідність.

Табори також не обходять сторінки, сповнені трагедії. Деякі з колишніх членів "Компасу" вирушили на фронт, і не всім вдалося повернутися. Проте пам'ять про них залишається живою. Вона виявляється не в урочистих заходах, а в щоденних розмовах, спільному переживанні, у відчутті війни, яка навіть у лісі, під відкритим небом, нагадує про себе, коли в небо іноді влучають ворожі "Шахеди". "Діти стають свідками війни, а поряд з ними – дорослі, які діють. Наші інструктори часто є волонтерами бригад швидкого реагування Червоного Хреста. Вони навчають дітей, як надавати допомогу під час обстрілів, що таке справжня підтримка. Це навчання – через досвід життя," – зазначає Тарас.

Серед тих інновацій, що виникли внаслідок війни, варто відзначити виїзний табір у Чехії. Діти, які змушені були залишити Україну, отримали можливість зустрітися одне з одним і відчути себе частиною спільноти, де панує рідна мова, український гумор і знайомі історії. "Це не звичайні діаспорські табори. Наші учасники, яких ми зібрали, прагнули спілкування з тими, хто розуміє їх, хто говорить тією ж мовою і ділиться схожими переживаннями. І, напевно, це найглибший сенс нашого табору — подарувати відчуття дому навіть далеко від рідних місць".

Принципи табору в контексті виховання не полягають у нав'язуванні цінностей через лекції чи повчання, а реалізуються через практичні заняття: українська гастрономія, ярмарки, рольові ігри з елементами культурної та історичної спадщини. Один день може бути присвячений козацьким традиціям, інший — ярмарку з варениками та вишиванками, а ще один — психологічній грі, що розкриває процес прийняття рішень. Все це є м'яким і ефективним методом виховання без моралізаторства.

Ще один ключовий аспект - це здатність слухати молодь. Саме це робить "Компас" унікальним серед багатьох інших ініціатив. Тут не намагаються пристосувати дітей до певної моделі. Навпаки, кожен голос почутий, а ті, хто мовчить, теж мають можливість проявити себе. "Наша мета - надати підтримку та внести корективи, якщо це необхідно. Але ми не прагнемо змінити шлях дитини", - зазначають організатори.

НЕ КОМПАСОМ ОДНИМ, А ВСІМА СИЛАМИ

Табір Острів від "Компасу" - лише один із прикладів того, як виховання майбутніх громадян можливе навіть у найважчі часи. Якщо ми говоримо про справжнє виховання сильної, активної, відповідальної української нації - потрібна комплексна система, в якій "Компас" - один із багатьох, перевірених часом, який вписується в один із складників. Але має бути ще як мінімум три глобальних кити, на яких тримається таке виховання: школа, дозвілля та родина.

А три кити "Компасу" - це характер, спільнота і свобода. Але цього недостатньо, якщо дитина не отримує підтримки в школі, не має середовища поза навчанням і не відчуває уваги вдома. Без єдності цих складових навіть найсильніші ініціативи перетворюються на острівці в океані байдужості.

Чому це важливо? Тому що час, у якому ми живемо, не залишає запасу - він вимагає сміливих, свідомих, гідних. Українських - за суттю, не за формою. І ця якість не народжується в один момент. Вона - результат тривалого, часто непомітного процесу, в якому хтось має бути поруч: вчитель, наставник, інструктор, батько чи мати.

Тарас Логгінов, засновник табору, висловлює своє занепокоєння: "На жаль, в нашій країні відсутня цілісна система національного чи патріотичного виховання. Не існує ані стратегії, ані чіткої тактики. Є лише окремі ініціативи, які часто є формальними або занадто обмеженими. Якщо ми прагнемо, щоб Україна вижила, нам необхідно забезпечити потужне виховання з раннього віку. Не кожна дитина повинна тримати в руках автомат, але всі мають бути свідомими".

Сьогодні, як зазначає Логгінов, дорослі або ж занадто зайняті, або не вважають це своїм обов’язком. Водночас діти, як і десятки років тому, прагнуть знайти когось, хто буде поруч. І цей супутник зовсім не обов'язково має бути їхнім батьком чи матір'ю. Це може бути інструктор, вчитель, волонтер або тренер. Найголовніше — щоб ця людина була присутня та мала відчуття відповідальності.

Тому завдання держави - не лише підтримати, а створити умови, де такі люди не вигорятимуть, не зникатимуть, не воюватимуть із системою, а стануть її опорою. Бо сьогодні Україна - це країна не лише фронту, а й майбутнього. І це майбутнє, як завжди, вже твориться у серцях тих, кому 12, 14, 16.

Добре, що в нас є такі табори, як "Компас". Але ще краще буде тоді, коли подібних ініціатив стане настільки багато, що вони перестануть бути винятком. І стануть - новою нормою.