На згадку про молодшого сержанта Віталія Святненка, відомого під позивним "Турист".

Протягом всього життя я віддавав себе навчанню дітей та молоді, а пізніше - військовослужбовцям.

29 квітня 2024 року в селі Новомихайлівка на Донеччині загинув молодший сержант Віталій Святненко внаслідок мінометного обстрілу.

"З невимовним болем повідомляємо туристсько-краєзнавчу громадськість України, освітян, наших друзів і партнерів про те, що загинув Святненко Віталій Валерійович - високий професіонал, щирий і надійний у справах товариш, вчитель і порадник для вихованців та їх батьків, авторитетний татко і люблячий чоловік", - поінформували про загибель воїна в Українському державному центрі національно-патріотичного виховання.

Віталій з'явився на світ у Житомирі в родині, де було багато дітей. Його батько пішов з життя, коли вони були ще маленькими, тому хлопчик змушений був швидко дорослішати та ставати самостійним. Після закінчення школи він отримав професію тракториста. З юних років його захоплювали альпінізм та спортивний туризм, тому він працював верхолазом на промислових об'єктах в Україні та за її межами.

Віталій мав природний хист до педагогіки і завжди прагнув взаємодіяти з дітьми. Це бажання привело його до міського туристично-спортивного клубу "Полісся", де він протягом кількох років обіймав посаду директора. Віталій не лише вдосконалював програми зі спортивного туризму та скелелазіння для дітей і молоді, але й активно досліджував міжнародний досвід у цій сфері. Згодом він вирішив продовжити освіту в Житомирському державному університеті ім. І.Франка, обравши спеціальність "Вчитель фізичного виховання, географії, валеології, організатор краєзнавчо-туристської роботи", - розповідає його дружина Юлія.

Її знайомство з Віталієм відбулося в клубі "Полісся". Після цього їхні шляхи часто перетиналися на професійних зустрічах та різноманітних подіях. Юлія зазначає, що він одразу привернув її увагу.

- Віталик був надійним, безвідмовним, відповідальним за себе і тих, хто поруч, справедливим, а ще людиною, на яку можна покластися. Я розуміла, що він стане хорошим татом для наших майбутніх дітей, і не помилилася. Чоловік був безумовним авторитетом для нашого старшого сина. Дмитро зі всіма переживаннями та секретами йшов до тата, їздив із ним на тренування і постійно прагнув бути біля нього, деколи просто спостерігаючи за тим, що робив Віталій, - додає дружина.

Після своєї діяльності в туристично-спортивному клубі "Полісся", Віталій продовжив кар'єру як викладач фізичної культури та керівник гуртків у Житомирському обласному центрі туризму, краєзнавства, спорту та учнівських екскурсій. Він також виконував обов'язки директора цього центру та очолював екскурсійно-краєзнавчий відділ в обласному центрі творчості для дітей і молоді. Додатково, Віталій обіймав посаду віцепрезидента обласної громадської організації "Федерація спортивного туризму" і активно залучався до організації всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри "Джура".

Віталій створив два мотузкові парки в Житомирі — один у гідропарку, а інший у Шодуарівському парку.

За словами Юлії, її чоловік відчував радість від своєї роботи. Проте, цього не вистачало для забезпечення родини, тому він постійно шукав можливості підзаробити. Коли в кінці 2022 року у родині Святненків з'явився другий син, Віталій влаштувався на додаткову нічну роботу і працював практично без вихідних.

Із початку повномасштабної війни на волонтерських засадах долучався до облаштування інфраструктури для тренування військовослужбовців.

У березні 2023 року він був мобілізований. Після завершення навчання в центрі, працював інструктором у школі підготовки розвідників та проходив курси в Німеччині. Віталій спеціалізувався на військовій топографії, в якій мав глибокі знання.

Він завжди проявляв безмежну відданість своїй справі, як у повсякденному житті, так і в армійських буднях. Дуже близько зійшовся з побратимами, з якими проходив підготовку, і щотижня надсилав їм пакунки. Коли я запитувала його про службу, він зазвичай відповідав, що багато моментів не підлягають поясненню: щоб їх зрозуміти, потрібно пережити військове життя, - ділиться спогадами Юлія.

Військовий виїжджав на завдання в Дніпропетровську область, а потім вирішив здобути бойовий досвід і поїхав на Донеччину.

Дружина згадує, як Віталій з великою серйозністю підходив до підготовки свого від'їзду. У рюкзаку він ретельно зібрав необхідні речі для різних ситуацій, які можуть виникнути під час війни. Туди увійшло все, що могло б стати у нагоді для його виживання. Коли Юлія просила чоловіка поділитися контактами його товаришів по службі, він запевняв, що це не буде потрібно.

Після тижня служби на передовій військовослужбовець перестав виходити на зв'язок. Як згодом з'ясувала його дружина, підрозділ зазнав мінометного обстрілу під час відступу з позицій. Віталій йшов наприкінці колони та отримав поранення в ногу. Йому наклали турнікет і доставили до евакуаційного автомобіля, але, на жаль, дорогою до лікарні він загинув від втрати крові.

41-річного молодшого сержанта Віталія Святненка поховали на Смолянському військовому кладовищі в Житомирі. У нього залишилися мати, дружина та двоє синів.

"Ми разом прокладали туристичні стежки з самого дитинства. У 1993 році, під час першого великого двотижневого походу вихованців станції юних туристів у Закарпатті, Віталіку щойно виповнилося 11 років. Ти був наймолодшим у нашій команді новачків. Після цього пролягли понад 30 років спільних походів, змагань, фестивалів, турклубів, пісень під гітару, дружби між родинами і нашими дітьми. Ти був щирим добряком — простим, але принциповим, трохи впертим, надійним, як денишівські скелі. Твоя безмежна любов і турбота про родину, кохану Юлю та двох синів, завжди вражали. Але не таким ми уявляли твій останній похід", - написав у соцмережах товариш Героя Микола Костриця.

Старший син Дмитро зібрав в мережі відеоматеріали з телевізійних програм, в яких з'являвся Віталій. Це він зробив для того, щоб його молодший брат міг чути голос тата. Крім того, він пообіцяв, що передасть маленькому Мишкові всі знання та вміння, які здобув від батька.

Віталія Святненка посмертно вшанували, вручивши йому орден "За мужність" ІІІ ступеня. У травні на Житомирщині відбудуться змагання зі спортивного туризму для вчителів, присвячені пам’яті цього героя.

Слава і пошана Герою!