Просяна - Покровське: під час нападів КАБів та дронів "Білі янголи" здійснюють евакуацію населення.

У Синельниківському районі Дніпропетровської області села перетворюються на безлюдні згарища з потрощеними будинками

Менше ніж за місяць ворог повністю зруйнував селище Покровське в Дніпропетровській області, змусивши тисячі людей залишити свої домівки. Раніше, мандруючи до сусідніх регіонів, ми часто зупинялися тут, щоб випити каву та перекусити на зворотному шляху додому. Наразі знайти каву в цьому місці стало практично неможливо, адже немає електрики, а про можливість перекусити годі й згадувати.

Центр населеного пункту виглядає жахливо, на жаль, він починає нагадувати Оріхів чи Гуляйполе в Запорізькій області, а також постраждалі від російських обстрілів райони Донеччини та Харківщини.

Ворожі КАБи та дрони знищили в Покровському великий супермаркет. Тут не працюють магазини, банкомати, лікарня, кафе чи кавʼярні. Величезні проблеми з мобільним звʼязком. На більшості вулиць - ні душі, але в центрі, попри ворожі удари, двірники метуть вулиці, деінде можна побачити групки перехожих, що йдуть отримати гуманітарну допомогу. Навіть більше, поруч із згорілою машиною, розбитими та чорними від пожеж крамницями з капота авто продає якісь речі відчайдушна підприємиця.

Тут постійно прислухаєшся до навколишнього простору, вичікуючи, чи не наближається щось небезпечне. Погляд мимоволі мандрує в пошуках укриття. Відчуття тривоги виснажує.

До фронту - близько 13 км, обстріли щодня. Якщо раніше в селищі було десь 13 тисяч жителів, то тепер - менш ніж тисяча. Здебільшого це літні й маломобільні люди.

У Покровському ми прибули для зйомки роботи спецпідрозділу "Білий янгол". На місці зустрічі дізналися, що команда вирушає до Просяного, що знаходиться за 25 км від Покровського. Правоохоронці отримали запит на евакуацію однієї особи. Нам запропонували приєднатися до них, але попередили, що це місце не є зовсім безпечним. Ми, не вагаючись, погодилися на цю пропозицію.

Розлука на вулиці Радості

Селище Просяна знаходиться в Синельниківському районі Дніпропетровської області і є частиною Маломихайлівської сільської громади. Правоохоронці регулярно інформують населення та закликають мешканців залишити дану територію.

- Маємо забрати одну людину, потім передамо її волонтерам, - говорить дорогою поліцейський, член евакуаційної бригади Сергій Галда.

Протягом подорожі він постійно заглядає в телефон, адже мусить слідкувати за новинами про переміщення ворожих дронів та КАБів. Його телефон безперервно видає звуки сповіщень.

- Спереду нас чекає загроза з боку ударного дрона, - зауважує Сергій своїм товаришам.

Аж раптом дзвінок - невідомий номер. Сергій відповідає. Чоловік, який телефонує, повідомляє, що готовий виїхати, речі зібрав. Питає, чи вдасться сьогодні його забрати. Сергій розпитує адресу й каже чоловікові чекати.

- До нас приєдналася ще одна особа. Тільки-но отримали заявку. Заберемо жінку, а потім заїдемо за цим чоловіком, - повідомляє Сергій керівнику евакуаційної команди Василю Піпі та водію.

Поки їдемо в Просяне, запитую про загальну ситуацію в районі.

- Зараз ситуація в Покровському важка. Погіршилася дуже швидко - протягом двох-трьох тижнів почали атакувати КАБами та дронами все селище. Бомби, "шахеди", FPV - систематично все літає. Їм неважливо по чому бити, знищують все, рандомно. У Покровському залишилося десь 800 осіб, дітей немає. Щоб люди виїжджали, їм треба соціальні гарантії від держави, щоб вони розуміли, що їм є куди виїхати. Ми постійно здійснюємо оповіщення населення, закликаємо людей звертатися на номер "102" або до нас. Говоримо, що потрібно зі собою брати, - розповідає Сергій.

Тим часом проїжджаємо ділянку дороги, де натягнуті антидронові сітки. Є інформація, що група "шахедів" летить на Васильківку. Потім зʼявиться повідомлення про влучання в адмінбудівлі, потрощені кафе, приватні оселі й господарські споруди. На щастя, люди не постраждали.

Заїжджаємо у Просяну, знаходимо вулицю Щасливу і необхідний будинок. Але виявляється, що замість однієї людини виїжджає двоє. Їм допомагає виносити речі чоловік на імʼя Олексій.

- А ви чого не їдете? - питаю.

- А я поки що не готовий, буду на хозяйствє. Дружина і сестра виїдуть, - каже.

- У нашому селі ні душі...

- Ну чого ж нема? Он три хати, - показує рукою, - там живуть, і там... по прямій ще три хати. Є люди. Дякую вам, що ви такі небайдужі й допомогли.

Чоловік ніжно обіймає свою дружину, трохи зніяковілий, але все ж наклоняється і цілує її. У його очах видно сльози. На прощання з жінками також вийшли дві їхні домашні собачки.

У сусідньому дворі бачимо літню жінку, Сергій прямує до неї, але незабаром швидко відступає.

Поліцейський поділився інформацією про можливість евакуації. Він зазначив, що наразі ситуація не є критичною, але обіцяв, що зв'яжеться найближчими днями.

НЕЗАПЛАНОВАНІ ЕВАКУАЦІЇ

Сідаємо в авто і їдемо забирати чоловіка, що телефонував Сергієві.

Дорогою знайомимося з жінками. Обидві - Віти. Речей взяли зовсім небагато.

Взяли лише найнеобхідніше. А раптом повернемось... Ще вчора ми були готові до від'їзду, все акуратно складено, сиділи на валізах, як кажуть, - ділиться молодша з них, дружина Олексія.

Вдома на чоловіка залишилось господарство: коти, собаки, кури, хата.

Старша Віта зазначає, що все своє життя вони провели в цьому місці. Тепер стало лячно, тому вирішили виїхати. Жінка направляється до доньки, яка мешкає в Ігрені.

Друга Віта вирушає фактично в невідомість. Спочатку вона направляється до транзитного центру у Волоському, а далі все буде залежати від обставин.

Обидві спостерігають через вікна, вивчаючи зруйновані будівлі та крамниці.

Сергій телефонує чоловікові, щоб дізнатися точну адресу. Той відповідає:

- А я вас вже бачу. Ви трошки проїхали, вертайтесь, ми тут біля підʼїзду.

- Люди нашу машину вже знають, бачте, - зауважує Сергій.

- У нас тепер ще два, - каже Сергій.

Хлопці швидко йдуть до квартири, виносять речі. Я знайомлюся з новою попутницею. Її звати Клавдія Іванівна. Жінці 84 роки.

- Все моє життя пройшло саме тут... Я народилася, проходила обряд хрещення, навчалася в школі та працювала, - тихо промовляє вона.

Жінка була настільки стривожена, що спочатку не могла пригадати, де працює. Вона не може зрозуміти, хто з них залишить домівку – вона чи її син.

Її син називається Віктор, і він вже має 63 роки. Саме з ним ми спілкувалися під час поїздки.

- Маму хочу вивезти. Треба вже... Чого раніше не вивозив? Ждав лучшего. Але як прилетіло сюди, то трошки страшно стало, а прилетіло прямо поблизу будинку. От буквально позавчора. То я і набрав "Білих янголів", щоб вивозили. Нам нема куда їхати, тож їдемо, куди везете, - каже Віктор.

Як тільки чоловік сів у машину, він промовив:

- А от там, вниз по вулиці, ще одна жінка чекає, що ми за нею заїдемо, вона теж зібралася й готова.

Сергій і Василь перезираються, за секунду кажуть, що будемо забирати і її. Жартую, що машина перетворюється на "рукавичку".

За третьою адресою "Білих янголів" справді чекали.

- Я Ліда Іванівна, - промовляє жінка.

Їй надає підтримку якийсь член сім'ї, а сама вона поки що не планує від'їжджати.

Сідаючи на "запасне" сидіння разом із Сергієм, я помічаю, що в автомобілі вже немає вільних місць. Він знову занурюється в екран свого телефону.

- Що, тривога? - запитую.

- Загроза всього... "Шахеди" летять і КАБи. Але встигнемо проскочити, - говорить.

Правоохоронці швидко ухвалюють рішення щодо дороги, якою будемо вертатись у Покровське. Рушаємо.

СЕЛИЩЕ, ЩО ВИГЛЯДАЄ НІКОЛИ НЕ ЗНАЙОМИМ

- Такі евакуації, як сьогодні, коли планували забрати одну людину, а вивозите пʼятьох, наскільки часто бувають? - питаю в Сергія.

Ой, це трапляється дуже часто. Ми забираємо всіх, телефонуємо волонтерам, попереджаємо, що потрібен транспорт. Люди дзвонять і вдень, і вночі. Нещодавно навіть о півночі отримав дзвінок. Чую, як хтось питає: "Чи можна виїхати?". Відповідаю, що звісно, але не в таку пізню годину. Оформляю заявку і на ранок вирушаємо. Я розумію, що люди переживають. Лише почується вибух - і вони дзвонять. Це частина нашої роботи. Але ми сподіваємося, що це все колись закінчиться.

Сергій, разом із своїми товаришами по екіпажу, щодня спостерігає за зруйнованими населеними пунктами. Я питаю його, чи звертає він увагу на те, як ворог поступово трансформує ці місця, "розбираючи" один будинок за іншим.

- Бачу різницю кожного дня. Їдемо і помічаємо, що там зачинилось, там виїхали люди, там - просять про допомогу. Фронт рухається.

- От тепер ми покинемо це місце, передамо людей волонтерам - і зможете зітхнути з полегшенням?

- "Хух" буде, коли війна скінчиться. Якщо чесно, то звикаєш до всього. Так, робота важка, але треба її робити. Відчуваю відповідальність за людей, завжди плануємо маршрути руху, узгоджуємо все з керівництвом, беремо із собою все необхідне, - каже.

Люди, яких ми перевозимо, зупиняються біля вікон, намагаючись розпізнати знайомі місця.

Ліда Іванівна відверто зізнається: за вікном не залишилось жодного знайомого пейзажу. Насправді ж ми вже в Покровському. Саме в це місце вона часто приїжджала автобусом, щоб прогулятися магазинами та зробити покупки. Але зараз перед її очима лише руїни, серед яких вона не може впізнати знайомі торгові точки з недавніх часів.

НЕБЕЗПЕЧНА СИТУАЦІЯ: РІВЕНЬ 3 З 5

Цих людей Сергій далі повіз на точку зустрічі з волонтерами, а ми з Василем Піпою та медеваком поїхали вивозити жінку, якій важко переміщуватися через зламану шийку стегна. Евакуація проходить швидко. Разом із жінкою виїжджають ще двоє чоловіків.

Більшість мешканців покинули це місце. Частота атак FPV-дронів зросла, а також сталися удари з фугасними авіабомбами. Ворожі сили зруйнували центр міста та спалили єдиний великий супермаркет, який ще працював. Інші магазини закрилися, а люди виїхали. Зараз ми займаємося евакуацією маломобільних осіб і літніх людей, які вирішили залишити місто, адже їхнє терпіння вже на межі, - розповідає Василь.

Що приховано за цим окремим виїздом?

Це вже стало частиною нашого життя, нашої роботи. Так шкода людей. Зараз ми намагаємося забрати літню жінку з Великомихайлівки. Раніше ми пропонували їй виїхати, але вона відмовлялась, живучи разом із сином. Нещодавно його вбили, і тепер бабуся залишилася одна, адже тіло сина ніхто не зміг вивезти. Іноді вона гуляє селом. Якщо сама не захоче виїхати, ми змусимо її – хочемо врятувати хоча б її, - говорить Василь.

Якби існувала умовна шкала безпеки, скільки б балів від 1 до 5 ви оцінили б евакуацію, що відбулася сьогодні?

- Безумовно, трієчка. Дорога, по якій ми рухалися, піддається обстрілу, а на деяких ділянках під контролем FPV-дронів. І, насправді, бої вже проходять поблизу Великомихайлівки, - зауважує Піпа.

За плечами Василя та його колег з підрозділу - тисячі наднебезпечних евакуацій. Скільки їх попереду - не знає ніхто. Фронт рухається, обстріли посилюються, але "Білі янголи" і далі намагатимуться вивезти кожну людину, не втомлюючись повторювати: евакуація рятує життя.

В дорозі в напрямку Запоріжжя ми натрапили на інформацію від Повітряних сил про напад ворога на Покровське з використанням КАБ. Раніше ми порозумілися з хлопцями, що дастимемо знати, коли досягнемо більш-менш безпечної ділянки дороги. Ми відписалися. Василь відповів знаком "+". Це означало, що все гаразд. Ми зітхнули з полегшенням.

Ольга Звонарьова из города Запорожье.

Відеоробота авторки

Зображення: Дмитро Смольєнко / Укрінформ