В ході порятунку своїх поранених товаришів, загинув молодший сержант Володимир Неклега. "Якби тільки жити і жити" - Історії з життя.

Свій шлях на фронті Володимир почав у 2014 році. Він брав участь у боях на Донбасі та успішно вибрався з Дебальцівського котла. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, досвідчений військовий без заперечень став на захист своєї батьківщини.

Коли Володя був ще дитиною, його батька не стало, і тепле батьківське виховання він отримав від свого вітчима Юрія. Володя був надзвичайно щасливий, коли з’явився на світ його молодший брат Артем. Протягом восьми років він займався бальними танцями, брав участь у змаганнях і здобував призові місця, як розповідає його мама Ірина Червяк. Після закінчення школи Володимир вступив до будівельного технікуму в Кропивницькому, де здобув спеціальність майстра з установки газового обладнання. Під час служби в армії в "Десні" він усвідомив, що хоче присвятити своє життя військовій справі. З 2014 року, як командир розвідувального відділення 57-ї окремої мотопіхотної бригади, він боровся за незалежність країни. Володимир виконував бойові завдання в Зайцевому, Майорську, Горлівці та успішно вибрався з Дебальцівського котла. У 2018 році він підписав новий контракт із Збройними силами України та продовжив службу. Повернувшись додому в 2021 році, він працював на Смолінській шахті. На жаль, власної сім’ї він так і не встиг створити.

Коли почалася велика війна, Володимир, за словами матері, не роздумуючи, став на захист Батьківщини. "Спочатку син служив у 40-й артилерійській бригаді, а згодом -- у 60-й артбригаді, де обіймав посаду командира взводу. Володю поважали побратими, адже він був справедливим командиром, дбав про кожного підлеглого, -- зауважує співрозмовниця. -- Слідом за сином у березні 2022 року воювати пішов і мій чоловік. Та в грудні 2023-го він безвісти зник на Донеччині. Лише у квітні 2026 року, коли Володя був на реабілітації вдома після поранень, нам повідомили, що є збіг ДНК..."

Через декілька місяців у їхню родину постукало ще одне горе. "16 липня загинув Володя. Це сталось поблизу селища Христофорівка на Дніпропетровщині, -- плачучи, розповідає мати. -- Син із хлопцями зголосився на евакуацію поранених. У машину, якою він їхав, вдарив російський дрон. Син втратив ноги, зламане ребро пробило легеню... Йому надали першу медичну допомогу, але дорогою до запорізької лікарні він помер. Вже потім побратими сказали, що Володя встиг записати мені прощальне голосове повідомлення, де зізнався, як сильно нас усіх любить. Йому було лише 36 років. Ще б жити і жити".