Які чинники сприяють виникненню турбулентності в Центральній Європі та загостренню міждержавних конфліктів?
Коли відчуття прикордонності посилюється, а разом із ним зростають і ризики, виникає спокуса замкнутися у власних маленьких оселях замість того, щоб об'єднатися. Ілюзія безпеки у власній тісній шкаралупі завжди залишається привабливою.
Отже, сьогодні в Центральній Європі ключовою проблемою є вибір між тим, чи більш безпечно та доцільно залишатися частиною спільноти, чи варто зосередитися на власних інтересах.
У нас є нові виклики. Основне завдання, яке стоїть перед Україною сьогодні, - це забезпечити своє виживання! Усе має бути спрямоване на досягнення цієї мети. Безумовно, ця мета не тільки не суперечить, а й підкріплюється у рамках взаємин з нашими партнерами та сусідами.
Ті західні лідери, зокрема новообрані в США, володіють певними поглядами, які, на нашу думку, є ілюзорними.
Я не можу стверджувати, що вони мають злоякісні наміри. Це, напевно, думка, яка може виникати у людей. Наприклад, існує переконання, що Путін може бути готовий до укладення певної справедливої угоди, якщо здійснити якісь тактичні компроміси. Це може включати відмову від спроби повернення частини окупованих українських територій або виключення питання вступу до НАТО з порядку денного.
Тоді, вважається, Путін укладе угоду, війна завершиться, і людські жертви припиняться. Це дозволить Україні отримати необхідний простір для розвитку, зосередитися на відновленні, поверненні своїх громадян та інтеграції до Європейського Союзу. Росія ж, у свою чергу, заспокоїться, продовжуючи нелегально контролювати певні території.
Однак я переконаний, що сподіватися на те, що Путін буде готовий до цього, є серйозною помилкою.
Якщо б ключовий інтерес Путіна був не допустити вступу України в НАТО, то він би не напав на Україну ні в 2022-му, ні 2014-му році.
Станом на 2014 рік це питання вже отримало своє вирішення. Усі були обізнані з тим, що на той час не існувало жодної дороги для України до НАТО. Навіть на початку 2022 року, коли протягом десятиліть відмовляли в наданні Плану дій щодо членства. Отже, не існувало жодної реальної "загрози" того, що Україна могла б вступити до НАТО у найближчій перспективі.
Справді, якби Путін дійсно хотів перешкодити Україні приєднатися до НАТО, він би не розпочав військову агресію проти неї. Якщо ж він вдався до таких дій, це свідчить про наявність інших цілей. Тому, видаливши з цього контексту елемент "НАТО", не можна очікувати досягнення якихось результатів.
Путін погодиться на розмови про відносно справедливий мир, тільки коли він усвідомить, що програє, і що час не на його боці, і треба намагатись фіксувати те, що є. Тільки в той момент він погодиться розмовляти про якісь формули.
До цього він буде впевнений, що час на його боці, що йому треба затягувати події, при цьому звинувачуючи Захід чи Україну, що вона не хоче ні про що домовлятися. Але насправді він просто прагне скористатись цим часом, щоб надалі сприяти поступовій ерозії міжнародної коаліції в підтримку України, спаданню політичної волі до солідарних дій разом з Україною.
Експерти, політики та активісти активно ведуть дискусії щодо Плану Венса, плану Помпео та інших подібних ініціатив. Наразі розглядається кілька альтернатив, зокрема, можливість розміщення британських військових на Дніпрі або на Сіверському Дінці.
Отже, безліч ілюзій, які, на жаль, не мають суті. Це не те, що здатне принести мир. Кінець.
Огляд усного виступу на міжнародному форумі Re:Open Zakarpattia 2024, який був проведений Інститутом Центральноєвропейської Стратегії (ICES).
#Україна #НАТО #Дніпро #Росія #Сполучене Королівство #Європейський Союз #Володимир Путін #Центральна Європа #Західна Європа #Донець
