ТЦК вилучив священнослужителя з львівського вокзалу, який раніше мав проблеми з законом через ухилення від військового призову. Який результат цієї ситуації? - sud.ua

Львівський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовозобов'язаного, який оскаржив наказ про його призов на військову службу під час мобілізації. На момент призову чоловік, який заявляв про свій статус священнослужителя та релігійні переконання, уже був обвинуваченим у кримінальному провадженні за статтею 336 Кримінального кодексу України, а відповідна справа перебувала на розгляді іншого суду.

Ситуація справи

До Львівського окружного адміністративного суду подав позов чоловік, який оскаржує рішення територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Він вимагає визнати незаконним та скасувати наказ від 14 травня 2026 року № 1012, що стосується його призову на військову службу під час мобілізації у особливий період.

Як повідомив позивач, 14 травня 2026 року близько 13:30 його затримали співробітники ТЦК та СП на головному залізничному вокзалі Львова і, всупереч його бажанню, примусово доставили для проходження медичної військової комісії.

За словами чоловіка, він не раз інформував представників ТЦК та СП про те, що є священиком релігійної громади Свідків Єгови. Він підкреслює, що його релігійні погляди та сумління не дозволяють йому проходити військову службу чи брати участь у будь-якій діяльності, пов'язаній із військовими обов'язками.

Він наголошував, що категорично заперечує проти направлення до військової частини, проте готовий проходити цивільну службу замість військової відповідно до статті 35 Конституції України.

На підтвердження своїх доводів чоловік надав працівникам ТЦК та СП довідку про членство в релігійній організації Свідків Єгови та обіймання посади священнослужителя (диякона) збору.

Одночасно позивач інформував представників ТЦК та СП про ще одну обставину, яку він розглядав як самостійну законодавчу перешкоду для свого призову.

Зокрема, у Дніпровському районному суді міста Запоріжжя розглядається кримінальна справа № 334/6980/25, в якій обвинувачується цей чоловік у скоєнні злочину, що підпадає під статтю 336 Кримінального кодексу України, а саме – ухилення від призову на військову службу в умовах мобілізації. Наступне засідання у цій справі заплановано на 1 червня 2026 року.

Позивач заявив, що він передав співробітникам ТЦК та СП обвинувальний акт у кримінальному провадженні, яке було внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 2 серпня 2024 року під номером 1202408203000472.

На переконання чоловіка, відповідно до пункту 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, особи, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 335-337 КК України, належать до категорій, на які поширюється встановлене цим пунктом виключення щодо можливості призову.

Оскільки стосовно нього вже проводився судовий розгляд кримінальної справи за статтею 336 Кримінального кодексу України, позивач вважав, що його призов на службу до завершення цього процесу суперечить вимогам Порядку № 560.

Крім того, чоловік зазначав, що примусове направлення до військової частини фактично позбавляє його можливості особисто брати участь у судових засіданнях у кримінальному провадженні, реалізовувати право на захист та користуватися правовою допомогою адвоката. На його думку, такі обставини порушують гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.

Відповідач заперечував проти задоволення позову.

Представники ТЦК та СП повідомили, що за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних і резервістів, які зберігаються в АІС "Оберіг", чоловік з 12 липня 2024 року був зареєстрований на військовому обліку. Крім того, відповідач послався на інформацію про те, що за результатами медичного огляду від 12 липня 2024 року він був визнаний придатним до служби в армії.

ТЦК та СП акцентували увагу на тому, що починаючи з 18 травня 2024 року, законодавчі норми дозволяють призивати військовозобов'язаних, незалежно від того, де вони перебувають на військовому обліку.

Згідно з позицією відповідача, на момент призову чоловік ще не досяг граничного віку для перебування в запасі, мав статус військовозобов'язаного, не користувався жодними чинними відстрочками або іншими законними підставами для непризову. Тому представники ТЦК та СП вважали, що їхні дії щодо доставки його до територіального центру комплектування та проведення мобілізаційних заходів були цілком законними.

Як зазначав відповідач, 14 травня 2026 року чоловіка направили на медичний огляд, за результатами якого військово-лікарська комісія визнала його придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах та установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення та охорони.

У контексті кримінального провадження відповідно до статті 336 Кримінального кодексу України, відповідач зазначив, що повідомлення особи про підозру не становить законодавчої перешкоди для її подальшої мобілізації.

Згідно з думкою ТЦК та СП, отримання статусу підозрюваного в рамках кримінального провадження не призводить до припинення або призупинення військових зобов'язань. Відповідач зазначив, що ані Кримінальний процесуальний кодекс України, ані Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не містять положень, які б автоматично звільняли особу від призову лише через факт отримання повідомлення про підозру.

ТЦК та СП вказали, що існуючими перешкодами для мобілізації можуть бути процесуальні обмеження, які ускладнюють виконання військового обов'язку, такі як утримання під вартою або цілодобовий домашній арешт. Проте, на думку відповідача, статус особи на волі, зокрема у випадку відсутності запобіжного заходу чи при застосуванні особистого зобов'язання або поруки, сам по собі не виключає можливість її призову на службу.

Для підтримки своєї аргументації відповідач також згадав рішення Верховного Суду від 26 травня 2026 року у справі № 537/2092/24. Він підкреслив, що Верховний Суд пов'язував можливість притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 336 КК України з законністю призову, але не встановлював, що можливість мобілізації залежить від процесуального статусу особи, яка є підозрюваною або обвинуваченою.

Відповідач окремо спростував аргументи, що стосуються неможливості виконання військової служби з релігійних причин.

Представники ТЦК та СП зазначали, що право сповідувати релігію або переконання не є абсолютним і за визначених законом умов може підлягати обмеженням. При цьому вони посилалися на статтю 35 Конституції України, статтю 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтю 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За позицією відповідача, релігійні переконання самі по собі не є підставою для звільнення від військової служби за призовом під час мобілізації, оскільки чинне законодавство не передбачає проходження альтернативної служби замість військової у таких випадках.

Погляд та рішення суду

Вивчивши документи справи №380/10392/26 та аргументи обох сторін, Львівський окружний адміністративний суд прийшов до висновку, що існують підстави для задоволення позовних вимог.

Суд, в першу чергу, акцентував увагу на нормах статей 17, 19 та 65 Конституції України, що окреслюють основи захисту суверенітету і територіальної цілісності країни, зобов'язання громадян щодо оборони Батьківщини, а також вимоги до функціонування органів державної влади.

Суд підкреслив, що згідно зі статтею 19 Конституції України, державні органи та їх представники зобов'язані виконувати свої функції виключно на основі, в межах своїх повноважень та відповідно до методів, визначених Конституцією та законами України.

Суд також вивчив положення Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зокрема статтю 23, яка встановлює категорії громадян, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізаційних заходів, а також регламентує процес перевірки підстав для надання відстрочки.

Окремо суд навів частину п'яту статті 38 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", яка передбачає обов'язок органів досудового розслідування у семиденний строк повідомляти відповідні органи військового управління про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Водночас суди зобов'язані повідомляти про призовників, кримінальні справи стосовно яких перебувають на судовому розгляді, а також про вироки щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які набрали законної сили.

Суд також взяв до уваги норми постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, що затверджує Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Зокрема, даним Положенням встановлено, що ТЦК та СП займаються веденням військового обліку, організовують заходи для оповіщення та призову громадян, а також звертаються до Національної поліції чи її регіональних відділень з метою отримання інформації про залучення призовників до кримінальної відповідальності, а також щодо наявності або відсутності судимостей.

Окрім цього, суд вивчив положення, що стосуються організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних і резервістів, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.

Суд зазначив, що відповідно до пункту 55 вказаного Порядку, Міністерство внутрішніх справ зобов'язане протягом десяти днів надати результати перевірки інформації щодо кримінальної відповідальності особи, її судимостей або обмежень, встановлених кримінальним процесуальним законодавством, за запитом ТЦК та СП.

Водночас пункти 58 і 59 Порядку № 1487 передбачають відповідні обов'язки органів досудового розслідування та судів щодо повідомлення ТЦК та СП про кримінальні провадження.

Суд визначив ключове значення для розгляду цього спору, спираючись на пункт 4 Порядку, що регулює призов громадян на військову службу в умовах мобілізації та в особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Суд вивчив правила, які встановлюються цим пунктом щодо виклику підозрюваних та обвинувачених осіб, особливо тих, до яких було застосовано запобіжний захід у формі тримання під вартою або інших заходів.

Відповідні положення передбачають можливість призову таких осіб із визначеними винятками, серед яких зазначено кримінальні правопорушення, передбачені статтями 335-337 КК України. При цьому для окремих категорій підозрюваних та обвинувачених осіб Порядок передбачає додаткові умови, пов'язані зі скасуванням запобіжного заходу.

Оцінюючи обставини конкретної справи, суд установив, що 14 травня 2026 року позивача доставили працівники ТЦК та СП для проходження військово-лікарської комісії.

Водночас відповідач фактично не ставив під сумнів той факт, що чоловік інформував його співробітників щодо кримінальної справи № 334/6980/25, яка розглядалася Дніпровським районним судом Запоріжжя за обвинуваченням у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України, а також про дату призначеного судового засідання.

Суд взяв до уваги аргументи позивача, який зазначив, що він передав представникам ТЦК та СП обвинувальний акт у рамках даного кримінального провадження.

Також, 28 вересня 2026 року, представник позивача подав до суду відповідь на інформацію ТЦК та СП, у якій зазначалося, що повідомлення про підозру від органів досудового розслідування, оформлене відповідно до додатку 22 до Порядку № 1487, не було надіслане до відповідного територіального центру комплектування.

Оцінивши наведені обставини, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем вимог Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 154, щодо звернення до Національної поліції або її територіальних підрозділів для отримання відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявність або відсутність судимості призвело до ухвалення протиправного наказу про призов позивача.

Суд підкреслив, що згідно з пунктом 4 Порядку № 560, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, призивати на військову службу під час мобілізації можуть осіб, які є підозрюваними або обвинуваченими, за винятком певних категорій. До таких категорій належать, зокрема, ті, кого підозрюють у вчиненні кримінальних злочинів, що зазначені в статті 336 Кримінального кодексу України.

Таким чином, враховуючи наявність кримінального провадження за цією статтею, що перебувало на судовому розгляді, та встановлені порушення з боку ТЦК та СП, суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про скасування наказу від 14 травня 2026 року № 1012.

Суд також підкреслив, що додаткові доводи позивача та заперечення відповідача не мають значення для розгляду справи, оскільки неправомірність мобілізації підтверджена наведеними судом обставинами.

Отже, хоча позивач також посилався на свої релігійні переконання та неможливість проходження військової служби з мотивів сумління, рішення про скасування наказу суд обґрунтував порушенням вимог законодавства щодо призову особи, стосовно якої здійснювався судовий розгляд кримінального провадження за статтею 336 КК України. Самостійного висновку про право позивача на звільнення від мобілізації через релігійні переконання суд не сформулював.

Суд також звернув увагу на Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, що стосується стандартів якості судових рішень, а також на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України".

З урахуванням відповідних правових підходів суд наголосив, що обов'язок належного обґрунтування судового рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін, якщо наведені мотиви є достатніми для вирішення спору.

За результатами розгляду справи суд повністю задовольнив адміністративний позов, визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК та СП від 14 травня 2026 року № 1012 про призов чоловіка на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Додатково, суд ухвалив рішення про стягнення на користь позивача з бюджетних коштів відповідача суми в розмірі 1331,20 грн, яка була сплачена за судовий збір.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку відповідно до статей 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.

#Суд #кримінальна відповідальність #Дніпро #Запоріжжя #Львів #Уряд України #Мобілізація #Військовозобов'язаний #Кримінальний кодекс України #Досудове розслідування #Facebook #Номер військової частини #Верховний Суд України #Законодавство #Військова служба #Instagram #WhatsApp #Конституція України #Позивач #Відповідач #Свідки Єгови #Google #Адміністративний суд (Україна) #Європейська конвенція з прав людини #Резервіст #Злочинність #Кримінальний процес #Ймовірна причина #Запобігання злочинам (пенологія) #Побічні наслідки кримінального засудження

Читайте також

Найпопулярніше
За знания — в Диснейленд
Опять ремонты! Какие улицы Мариуполя завтра останутся без воды?
Поваленный забор из-за нетрезвой езды
Актуальне
Як мешканці Києва перетинають Дніпро після ракетного обстрілу мостів у столиці.
18 листопада частина території України опиниться під ударом стихії: метеорологи повідомили, в яких регіонах очікуються небезпечні погодні умови.
Російський дрон влучив у парк у Дніпрі, внаслідок чого двоє осіб отримали поранення, повідомила обласна адміністрація.
Теги