Репортаж із прогулянки на санях селом Самакова Конятинської громади Вижницького району Чернівецької області
Три пари коней, запряжених у саморобні санчата, в кожному з яких вмістилося по чотири-п'ять осіб, а також ще одні санки для двох. Уся ця "делегація" стрімко мчить засніженими схилами буковинського села, піднімаючись і спускаючись. Цю чудову подію організували для українських військових, які проходять лікування та реабілітацію у лікарні у Вашківцях. Це дозволило зарядитися позитивом і згадати веселі моменти дитинства разом із ветеранами та кореспондентом Укрінформу.
"Прогулянка з вітерцем"
Виїзд запланували в один із морозних днів, тому організатори попереджають учасників про теплий одяг для мандрівки. Коли вирушили із Чернівців, температура вже була нижче ніж 10 градусів морозу. Розумію, що в горах буде ще холодніше, тому радію, що під зимову куртку одягнув ще й "фліску".
Їдемо до Вашківців - там до нашого мікроавтобуса сідають 12 військовослужбовців, які зголосилися поїхати в гори для прогулянки на санях. Організатори поїздки розповіли, що охочих насправді було більше, ніж змогли цього разу взяти із собою. Ще півтори години їзди - і ми біля села Самакова. Далі автобусом їхати не ризикують.
Нас зустрічає голова Конятинської громади Олексій Скрипчук. Люб'язно запрошує пересісти на більш пристосований до гірських засніжених доріг транспорт - дві кінські підводи й сани. Наступні п'ять кілометрів дорогою вгору до центру села їдемо "із вітерцем". Помічаю, що коні "перевзуті" у зимові підкови із шипами. У таких обладунках тваринам легше долати слизькі ділянки шляху. Погоничі кажуть, що ці коні звикли підніматися засніженими горами. Зауважують, що чим доросліша тварина, тим більше має досвіду, отже, краще долає різкі підйоми в горах.
На вершині робимо невеличку перерву, насолоджуючись гарячим чаєм та смаколиками з місцевого магазину. Тварини відпочивають. До нас доєднується ще одна підвода. Після деякого часу ми розсідаємося і вирушаємо до найближчої вершини. Голова громади зазначає, що звідти відкриваються чудові краєвиди. Пройшовши ще кілька кілометрів вгору, сільські хатини, місцева школа і церква залишаються позаду, і ми досягаємо нашої кінцевої мети.
РОЗВАНТАЖИТИСЬ ВІД НЕГАТИВНИХ ДУМОК
На підводі з нами подорожує Назарій Купченко, колишній айтішник, а нині військовослужбовець першого окремого штурмового полку імені Дмитра Коцюбайла "Да Вінчі". Він родом із Житомирщини і зараз проживає разом із родиною в Бучі, Київської області. Після мобілізації у 2024 році, Назарій разом із товаришами захищав позиції на Курахівському напрямку поблизу Єлизаветівки, а також брав участь у бойових діях на Покровському напрямку. У травні 2024 року, під час чергування, він зазнав поранення від ворожого дрону, що призвело до ампутації його ноги вище коліна. Протягом останніх кількох місяців він навчився користуватися протезом. Хоча Назарій ще не повністю звик до нового способу пересування, він відзначає, що вже відчуває себе значно більш активним, ніж на початку реабілітації. Нещодавно він самостійно доїхав із Чернівців до Бучі, щоб побачитися з родиною.
У зимових Карпатах я вперше. Відчуття переповнюють, аж дух перехоплює. Восени ми вирушали на екскурсію до гори Стіжок, що неподалік від Берегомета. Вважаю, що такі заходи допомагають пораненим військовим позбутися негативних думок. Звертаю увагу, що багато моїх побратимів після різних травм і поранень закриваються в собі, починають звинувачувати інших або обставини. Це зовсім не найкращий стан. Саме такі виїзди, як сьогоднішній, нагадують нам про красу життя і радощі миті, - ділиться Купченко.
Він зазначає, що вирішив пройти курси психологічної підтримки для військових і рекомендує це зробити всім своїм товаришам по службі.
ЗА 200 МЕТРІВ ДО ЕВАКА СТАВ НА МІНУ
На вершині пагорба, звідки відкривається захоплюючий вид на зимові гори, організували швидкий гуцульський перекус: домашній хліб, сало, часник із цибулею та чарочка місцевої наливки. Коней підгодовують сіном, а військові фотографуються на фоні вражаючих краєвидів, телефонують рідним та діляться своїми враженнями. Я знайомлюсь з військовослужбовцем 43 бригади Євгеном М'ясоїдом. Він родом із Дніпропетровщини і в серпні 2025 року зазнав поранення на фронті від ворожого дрона. У його тілі досі залишилися численні уламки, нерви пошкоджені, а нога не працює, також є проблеми зі слухом. Він розповідає, що за останні п’ять місяців, окрім лікарняних палат і процедур, майже нічого не бачив. Коли ми піднялися на засніжену гору на запряжених кіньми санях, його емоції були безмежними.
- Я з 18 років мріяв побувати в Карпатах. І зараз у мене всередині ніби щось бурлить. Колись був у Кримських горах, але вони інші. А тут ліс, це чисте повітря, неймовірна краса, - ділиться враженнями ветеран.
- Хочу подякувати людям, які для нас таке організовують. Це дуже важливо, - доєднується до нашої розмови ветеран Василь Ласковий.
Чоловік родом із Чернівецької області. На війні втратив руку, важко поранило ноги. Це сталося наприкінці листопада минулого року, і відтоді військовий проходить лікування і реабілітацію в різних медзакладах. Історію його поранення беземоційно слухати неможливо.
- Із групою пішли на зачистку ворожих позицій. Так сталося, що нашому побратимові прострелило ногу. Після виконаної роботи почали відходити до точки евакуації. Несли на собі пораненого бійця, так пройшли 10 кілометрів. А коли до евака залишалося останні 200 метрів, я наступив на ворожу міну. Мені відсікло руку, поранило ногу, пробило легені. Одразу стало важко дихати, я впав і почав надавати собі допомогу. Наклав один турнікет на руку, не допоміг. Накинув другий і зупинив кровотечу. Уявся за ногу, з якої також фонтанувала кров, наклав турнікет. Тут помітив, що наді мною завис ворожий дрон. Дав хлопцям команду не виходити з укриття. Проходили суміжники, які допомогли дістатися до найближчого дерева. Після цього по нас почав відпрацьовувати російський 120-й міномет. Я дивом залишився живий. Коли вибухи стихли, покликав хлопців на допомогу. Вони підбігли й понесли мене на ношах разом із пораненим раніше побратимом через невелику річку до точки евакуації. Далі я опинився в лікарні, - розповідає ветеран.
У Запоріжжі йому ампутували руку. На щастя, ногу вдалося врятувати. Василь пояснює, що вчасно почав попускати турнікет, коли лежав під обстрілами. Чоловік вдячний командуванню свого підрозділу, яке у вільний від служби час змушувало військових тренуватися і вдосконалюватися. Каже, що якби не набуті знання, то невідомо, чи зміг би тоді вижити.
ЗА ТРИ РОКИ ВІЙНИ - 16 ПОРАНЕНЬ
Серед наймолодших учасників нашої прогулянки на санях був 23-річний Владислав, відомий під позивним "Турбо". Я звернув увагу на маленьку іграшку, що прикрашала його протез. Владислав розповів, що це порада реабілітологів: така деталь може привернути увагу оточуючих, що, в свою чергу, підвищує ймовірність адекватної реакції людей на людей з інвалідністю. Це допомагає знизити ризик випадкових ударів і втрати рівноваги під час пересування в транспорті чи на вулиці.
Владислав, мешканець Харкова, уклав контракт на військову службу у віці 19 років. Наразі він виконує обов'язки сапера в Третій окремій штурмовій бригаді. Найсерйозніше поранення він отримав на початку червня минулого року.
- Радію, що лиш одну ногу втратив, а не дві. А взагалі-то це вже було моє 16 поранення, - спокійно говорить боєць.
Каже, що до повномасштабного вторгнення любив їздити в гори на відпочинок, кататися на лижах. Кілька разів бував із друзями на Закарпатті. А в горах Буковини - уперше.
- Емоції переповнюють! Це неймовірно! Я вперше катаюся на санях, запряжених кіньми, і мені це дуже сподобалось, - ділиться своїми враженнями.
Згадує, як під час перебування в харківській лікарні після ампутації він відчував безнадію і думав, що його активне життя закінчилося. Але з часом у нього з'явилося відчуття радості і нових можливостей.
- Життя триває не лише в звичному ритмі, ти повинен усвідомити, наскільки захоплюючим може бути світ навколо і яким чудовим може стати твоє існування. Важливо знову визначати для себе нові цілі та прагнути їх досягнення, - переконаний військовий.
По завершенню легкого перекусу та звичних фотографій на фоні засніжених гір учасники швидко займають свої місця у підводах. Адже довго перебувати на морозі та вітрі не вийде, навіть якщо навколо захоплюючі пейзажі.
ПОЇЗДКИ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ ДВІЧІ НА МІСЯЦЬ
Після спуску з гір нас запросили в їдальню місцевої школи, де нам запропонували скуштувати страви гуцульської кухні. Ми насолоджувалися грибною юшкою, баношем з бринзою та білими грибами, а також книшами з гуслянкою та пампушками, поданими з узваром.
За інформацією організаторів, поїздки, спрямовані на психосоціальну реабілітацію ветеранів, які проходять лікування в медичних установах області, проводяться двічі на місяць. Юлія Грицку, членкиня Ротарі клубу Чернівців, повідомляє, що ця ініціатива стала можливою завдяки підтримці швейцарських благодійників. Проект допомоги українським ветеранам включає два основні компоненти.
Перший підхід полягає в психосоціальній реабілітації ветеранів через активні подорожі, спортивні заходи та спілкування. Метою є уникнення тривалого перебування в медичних закладах і реабілітаційних центрах, натомість пропонується провести час на свіжому повітрі, досліджувати навколишній світ і усвідомлювати важливість відновлення та продовження життя, - підкреслила Грицку.
За її інформацією, другим ключовим елементом цього проєкту є відкриття ергокухні у лікарні міста Вашківці, яке вже знаходиться на стадії завершення. Це, в свою чергу, буде підтримувати процес реабілітації та адаптації ветеранів.
#чай #Покровськ #хліб #Запоріжжя #Укрінформ #Харків #Дніпропетровська область #Чернівці #Військовослужбовці #Роздрібний магазин #Мобілізація #Карпатські гори #Російська імперія #Чернівецька область #Київська область #Житомирська область #Швейцарія #Вижницький район #Вибухова міна #Тварина #Місто-побратим #Сало (їжа) #Температура повітря, що замерзає #Буха, Київська область #Евакуація в надзвичайних ситуаціях #Емоція #Карпатська Русі #Слід #Ампутація #Вагон #Кінь #гуцули #Сіно #Леонардо да Вінчі #Гілл #Селяни #Буковина
