Чому Харків не займається політикою, а просто намагається вижити, і хто насправді є винуватцем цього становища?

Відповідь мера Харкова Ігоря Терехова на публікацію ЕП.

8 квітня "Економічна правда" випустила статтю, в якій висвітлюється суттєва загальнонаціональна проблема боргів у секторі енергетики. У цьому матеріалі редакція акцентувала "особливу увагу" на Харкові — місті, що розташоване всього за 30 км від лінії фронту і вже п'ятий рік піддається щоденним атакам ворога.

У цьому контексті питання звели до простого узагальнення: нібито місто роками існує за рахунок боргів, створює "комунальний комунізм" і скидає свої труднощі на національну енергетичну інфраструктуру.

Я не маю наміру реагувати на ярлики із застосуванням нових. Натомість, хочу взяти Харків як приклад, щоб роз'яснити, з якими викликами зіштовхуються українські міста та громади, і чому тривала державна криза не може бути зведена до простого поняття "популізм міської влади". Давайте розставимо всі акценти.

Залишити місто-мільйонник, що знаходиться на передовій, без водопостачання, опалення та електрики — це саме те, до чого прагнуть росіяни. Їхні обстріли постійно переслідують цю мету. Тому, перш ніж робити якісь висновки, варто детально розібратися в ситуації. Журналістам, на жаль, бракувало часу на це. Адже в цій історії йдеться не лише про борги Харкова, але й про величезні зобов'язання центральної влади перед нашим містом. Без врахування цієї важливої складової, картина виглядає неповною і, зрештою, нечесною.

Дозвольте навести простий приклад. Уявіть, що ви є власником пекарні. Вартість виготовлення одного хліба зросла до 26 гривень. Проте держава встановила максимальну ціну на продаж у 16 гривень, обіцяючи компенсувати вам різницю. Ви продовжуєте випікати хліб, адже людям потрібно харчуватися.

Час минає — місяць, два, роки — а грошей все ще немає. І ось, в якийсь момент, замість того, щоб отримати відповідь на питання, чому держава не виконала своїх зобов'язань, ви отримуєте текст, який звинувачує вас у поганому управлінні та боргових зобов'язаннях. Саме так виглядає значна частина матеріалу про Харків.

Розглянемо тему теплової енергії. У статті зазначено, що підприємства теплокомуненерго мають борг у розмірі 27,3 млрд грн за спожитий газ. Варто зазначити, що ця цифра охоплює всю область.

По-друге, борг комунального підприємства "Харківські теплові мережі" за природний газ та його транспортування складає 22,3 мільярди гривень. При цьому майже 2,6 мільярда гривень – це виключно штрафи. Таким чином, йдеться не про фактично спожитий ресурс, а про фінансові санкції, накладені через затримки з оплатою. Це сталося, зокрема, через відсутність обіцяних субвенцій і компенсацій від держави.

І найважливіше: левова частка основного боргу - не наслідок сучасної "комунальної моделі". Його ядро сформувалося ще у 2014-2018 роках через ту саму різницю в тарифах, яку урядовці теж обіцяли врегулювати, але так і не зробили цього.

Тобто суспільству показують лише одну половину рівняння: скільки Харків винен. Але ігнорують іншу - скільки винні Харкову.

Сума, про яку йдеться, є досить чіткою. Узгоджена заборгованість, що виникла через різницю в тарифах на теплову енергію та гарячу воду за період з 1 червня 2021 року до 1 січня 2026 року, становить 16,8 мільярда гривень. Ці кошти держава повинна була компенсувати, але досі цього не зробила. Якщо врахувати перший квартал 2026 року, то загальна сума може досягти близько 17,5 мільярдів гривень.

Більше того, це зовсім не "харківська аномалія". Погляньмо на загальнонаціональну статистику боргів тепловиків за газ. Так, Харківська область має загальний борг 26,1 млрд грн (23,3% загальноукраїнського показника). Але ж столиця винна 19,7 млрд грн (17,6%), Дніпропетровщина - 18,4 млрд грн (16,5%), Донеччина - 10,1 млрд грн (9,1%). Це говорить про колапс цілої галузі, спричинений єдиною національною тарифною політикою!

Отже, суть проблеми не в тому, що "місто просто не сплачує". Насправді ситуація виглядає інакше: Харків, подібно до багатьох інших міст, виконує життєво важливі соціальні функції, функціонуючи за невигідними тарифами та роками залишаючись без компенсацій з державного бюджету.

Щодо тарифів. В Україні існує закон, що забороняє покладати на населення витрати на підвищення цін на тепло під час воєнного стану. Збереження попередніх цін — це не лише політична ідея, а реалізація моделі, що була визначена на центральному рівні.

Проблема полягає в тому, що ціни заморозили, а механізм відшкодування не забезпечили. Це не "соціалізм чи комунізм", а недопрацювання центрального рівня влади, відповідальність за яке чомусь перекладають винятково на місцеве самоврядування.

Тепер поговоримо про борги жителів міста, які часто використовують для залякування. Справжня сума дійсно вражає — близько 9 мільярдів гривень. Однак без відповідного контексту виникає хибне уявлення, що ми підтримуємо безвідповідальність у питаннях оплати.

По-перше, значна частина цієї суми накопичувалася роками, починаючи ще з 2014-го. По-друге, комунальники активно ведуть претензійно-позовну роботу - до судів подано близько 8-9 тис. позовів. Ніякої бездіяльності немає!

Насамперед, Харків залишаєтся прифронтовим мегаполісом, в якому понад 10 тисяч житлових будинків зазнали ушкоджень або були знищені. Десятки тисяч людей втратили своє майно та змушені були покинути свої домівки. Коли експерти з комфортних київських офісів пропонують "жорсткіше вимагати фінансування", виникає запитання: з кого ж саме? З родини, яка втекла від обстрілів босоніж? З людини, чиїй квартирі більше немає слідів?

Водночас навіть у таких умовах рівень оплати населення за тепло минулого сезону склав феноменальні 91,2%. Це не саботаж. Це вражаюча відповідальність харків'ян, які, попри все, підтримують рідне місто.

Ситуація з водопостачанням демонструє ще більш яскраві приклади. Наразі мешканці міста сплачують приблизно 25 гривень за кубометр води та водовідведення. Цей тариф фактично не змінювався з моменту, коли він був встановлений до 24 лютого 2022 року. У той же час, реальні витрати на надання цих послуг вже в три рази перевищують цю суму.

Саме НКРЕКП роками утримувала тариф на економічно необґрунтованому рівні, не забезпечивши при цьому механізму та джерел компенсації цієї різниці. У підсумку лише за час повномасштабної війни це призвело до понад 5 млрд грн збитків для КП "Харківводоканал".

Цього року, після прийняття нового законодавства, відповідальність за формування тарифів була перекладена на місцеві органи влади. Таким чином, проблему, яка виникла на одному рівні, тепер пропонують вирішувати на зовсім іншому. Проте, якби "Харківводоканал" отримав компенсацію за свої розрахункові втрати в розмірі 5,1 млрд грн, підприємство змогло б не лише погасити всі борги за електроенергію, а й отримати близько 200 млн грн прибутку.

При цьому важливо не змішувати в одну цифру різні види заборгованості: окремо 1,9 млрд грн - борг споживачів за послуги водопостачання та водовідведення перед підприємством. А ще 1,1 млрд грн, які згадуються у статті як борг за розподіл електроенергії, - це переважно старі, ще довоєнні зобов'язання, які КП "Харківські теплові мережі" вже врегульовувало мировими угодами, за якими виконує свої зобов'язання своєчасно і в повному обсязі.

Ще один критично важливий факт, який аналітики невпинно ігнорують. Харків є найбільш постраждалим обласним центром в Україні. З початку вторгнення ворог пошкодив понад 500 об'єктів систем теплопостачання та водопостачання. Орієнтовні втрати лише в інфраструктурі досягають 6 мільярдів гривень. Це котельні, мережі та вузли, які доводиться відновлювати з нуля — іноді вже вдруге, втретє або навіть впʼяте.

Порівнювати нас із регіонами, які мають фінансові можливості для прямих дотацій, абсолютно неправильно. Харків витрачає величезні ресурси на термінове усунення наслідків ворожих атак і відновлення житлового фонду. На папері легко давати поради "виплатити все відразу". Проте в реальному житті щодня потрібно робити вибір: погасити борг, створений політичною ситуацією, чи терміново відновити зруйновану котельню, щоб мікрорайон, де проживає 300 тисяч харків'ян, не залишився без тепла? Для мене відповідь однозначна.

Ключовий аспект: у тих ситуаціях, де є хоч найменша можливість виконувати свої зобов'язання, ми робимо це на найвищому рівні. З грудня 2024 року "Харківські теплові мережі" повністю покривають свої потреби в електроенергії завдяки власній генерації та закупівлям на ринку. Компанія своєчасно розраховується за послуги диспетчеризації та розподілу, не маючи жодних нових боргів перед енергетичними компаніями.

Так, у Харкова є значна заборгованість. Проте зводити її до міфічної "харківської моделі вседозволеності" - маніпуляція.

І замість епілогу. Коли під ворожими ударами ми зберігаємо тепло, воду та продовжуємо відновлювати житло, то це не "гра в комунізм". Це базова відповідальність перед усіма, хто залишається жити й працювати вдома.

Отже, якщо ми ведемо розмову на основі статистики, важливо залишитися максимально чесними. Необхідно враховувати не лише наші борги, а й те, що держава винна нам. І якщо б держава повністю розрахувалася з нами, ви могли б здивуватися, адже деякі з наших підприємств виявилися б навіть у виграші!

Заборгованість на національному енергетичному ринку є суттєвою проблемою, яка вимагає створення державної стратегії регулювання. В цій стратегії слід обов'язково врахувати особливості прифронтових міст і громад, а також загальний стан ресурсів, доступних українським родинам та органам місцевого самоврядування.

І нарешті, остання думка. З враженням відзначив, що серйозний аналітичний контент почав активно поширюватися в різних групах соцмереж з формулюванням, що Терехов нібито є потенційним кандидатом від влади. Не хотілося б вірити, що ця складна та важлива проблема була піднята лише для того, щоб стати об'єктом політичних маніпуляцій.

Моя позиція ясна і однозначна: для проведення виборів в Україні необхідно забезпечити стабільний і надійний мир. Коли настане цей момент, виборці оцінять внесок усіх сторін – як представників влади, так і опозиції – у те, щоб українські міста процвітали, а країна витримала випробування і продовжувала розвиватися. Громадяни України знайдуть свій голос і висловлять свою думку.