В Україні знову зустріли дітей-сиріт, які повернулися після 1000 днів перебування в Туреччині.

Більше трьох тисяч українських дітей-сиріт, які були евакуйовані на початку повномасштабної агресії, повернулися на батьківщину. У Києві завершився благодійний проект "Дитинство без війни". В рамках цього заходу відбулася найбільша приватна евакуація дітей-сиріт з України до Туреччини, що тривала цілих тисячу днів.

Яким чином вимушена еміграція вплинула на дітей, і як вони адаптувалися до життя в рідній Україні після повернення? Всі деталі дізнаєтеся далі.

Понад три роки вони провели на узбережжі Середземного моря, не чуючи ні вибухів, ні сигналів сирен. Це була одна з наймасштабніших операцій з евакуації дітей-сиріт з України, організована на самому початку повномасштабного вторгнення за підтримки благодійних організацій та перших леді України і Туреччини. Сім'я Ольги Маркевич з Дніпропетровщини стала однією з найбільших, хто вирішив скористатися цією можливістю для евакуації.

Ольга Маркевич, матір-вихователька у сімейному дитячому будинку.

Взагалі 10, ми до Туреччини виїжджали, то в мене було 14 дітей, в мене була найбільша родина, в мене було 10 діток, які були членами родини, одна дитина вже була старша, їй було за 18, і троє внуків було зі мною. Троє онуків біологічних, а то всі дітки прийомні, ми вагалися, чи зможемо ми виїхати з такою кількістю дітей, а потім нам запропонували такий проєкт, і можуть нам організовано виїхати, ми подивилися, подумали і вирішили, що це так добре, всі виїхали, не жалкуємо зовсім.

Ольга впевнена, що евакуація стала порятунком для дітей від війни, а також сприяла їхній соціальній активності. Щоденний режим був побудований так, що не залишалося часу для нудьги.

Крістіна Бабенко, дівчина з великої родини:

Онлайн-освіта включала в себе підтримку волонтерів, які допомагали з уроками з англійської та української мов. У програмі також були заняття з бісероплетіння, живопису, арт-терапії, а також ігри, волейбол, баскетбол і футбол.

Станіслав Короїд, вихованець сімейного дитячого будинку.

Ми створили танцювальну групу, яка мала можливість виступати в Анталії, а також подорожувати до Аланії. Ми організовували власні заходи прямо в готелях і досягли значних успіхів.

Станіслав, якому виповнилося 18 років, повернувшись в Україну, вирішив вступити до професійного училища, де навчається на кухаря. Діти обмінюються враженнями - незважаючи на те, що в сонячній Туреччині було дуже добре, їхній найбільший спонукальний мотив полягав у бажанні повернутися додому.

Крістіна Бабенко, дівчина з великої родини:

Дуже хотілося.... Вдома є вдома.

У рамках ініціативи "Дитинство без війни" вдалося перевезти за кордон 3500 дітей. На початку повномасштабного вторгнення це виглядало як майже неможливе завдання, зазначають координатори проєкту.

Руслан Шостак, ініціатор програми евакуації українських дітей-сиріт до Туреччини:

Перша кількість - 2000 тис. людей, то було 9 літаків, яких ми взяли, вивезли з Румунії, перші 9 літаків до Румунії ми довозили вагонами, залізницею, в Румунії у нас три тижні пішло на домовленості з турецькою стороною, і всередині країни - міждержавною домовленістю, що діти виїжджають.

Тепер всі ці турботи залишилися в минулому. Близько тисячі днів діти провели в безпечному середовищі разом з опікунами. Тепер вони знову повернулися додому. Попереду їх чекає адаптаційний етап.

Оксана Жолнович, міністр соціальної політики України:

Ми зробили реінтеграційний табір на Закарпатті, в найбільш безпечному нашому регіоні, і зараз група дітей, яка повернулася, проходить там адаптацію і реабілітацію, тому що онлайн-навчання, бо там не було українських вчителів, потягнуло за собою певні втрати, все ж таки діти потребують трохи іншої соціалізації, тому що це був курорт, який був дуже обмежений, діти підросли, вони змінилися у своєму баченні, у своїх очікуваннях, і зараз ми дуже хочемо, щоб повернення не виглядало як травма, щоб воно було для дітей зрозумілим.

Тепер для посадовців завдання номер один - знайти дітям-сиротам опікунів та батьків.

Петро Добромільський, керівник Державної служби у справах дітей:

Від служби у справах дітей виїхала моніторингова група, ми оцінили потреби кожної дитини, їх стан, пропрацьована робота Службою у справах дітей Дніпропетровської області, а також Кривого Рогу з пошуку родин, щоб потім максимально швидко пропрацювати їх питання влаштування з кожною дитиною під опіку: ПС, ДБСТ, а також під усиновлення.

Посадовці наголошують: для дітей найкращим варіантом стане будь-яка форма, але саме сімейного виховання. Бо лише маючи опору у вигляді родини, вони зможуть повноцінно адаптуватися до життя в умовах війни.