Місто молодих, інновацій та інформаційних технологій. Чи змогли російські війська підірвати економіку Харкова, використовуючи сотні КАБів?

#Бізнес

Майдан Свободи є однією з найпомітніших локацій Харкова. Його просторий і широкий вигляд гармонійно поєднується з архітектурними рисами міста. Це місце вирізняється динамічністю, оскільки по обидва боки розташовані будівлі першого та найбільшого університету міста — університету імені Василя Каразіна, який суттєво вплинув на розвиток Харкова.

На протилежному кінці площі розташовано славнозвісний Будинок Державної промисловості, також відомий як Держпром. Ця будівля, що стала справжнім символом міста, була зведена з залізобетону в 20-х роках минулого століття. Велична архітектура та активне студентське життя створюють атмосферу, без якої Майдан Свободи втрачав би свою унікальність.

Нині опівдні звичного буднього дня на центральній площі Харкова майже немає людей. Нею лише час від часу проїжджають поодинокі автомобілі та майже порожній громадський транспорт.

Около Харкова сформувалося безліч стереотипів: місто, яке щороку притягує тисячі студентів-першокурсників, де активно розвиваються IT-сектор і торгівля, а також місто, відоме своєю музичною сценою, культурними досягненнями та неповторною архітектурою. Не можна забути й про квадратну піцу та затишні дерев'яні лавки, які стали його невід'ємною частиною.

З 2022 року Харків перетворився на місто, яке постійно страждає від агресивних атак. Столиця Слобожанщини піддається артилерійським обстрілам та ракетним ударам з боку російських військ, а тепер майже щодня містяни чують вибухи керованих авіабомб (КАБ). Одна з таких бомб впала на Майдані Свободи наступного дня після виїзду журналістів ЕП, знову завдавши шкоди будівлям університету та Держпрому.

Атмосфера в Харкові викликає асоціації з періодом локдауна 2020-го: вулиці здаються порожніми, життя завмерло. Але забиті вікна, зруйновані дахи багатоповерхівок і понівечені історичні будівлі в центрі міста швидко повертають до суворої реальності війни.

"Не одразу розумієш, що не так з містом. Лише потім приходить усвідомлення, що воно стало не таким різнокольоровим, яким було. Сіре, чорне. Немає усміхнених облич і сміху. Докорінно змінився демографічний стан. Оболонка та ж, але саме місто вже інше", - ділиться директор групи компаній "Фактор" Сергій Політучий.

Однак харків'яни гуртуються, допомагають один одному, запускають нові проєкти, відкривають бізнеси, а університети "переїжджають" під землю та продовжують навчати студентів. "Харків має знайти свою нову ідентичність. Він вже не місто заводів, бізнесу і студентів", - каже журналіст місцевого видання "Накипіло" та парамедик Віктор Пічугін.

ЕП провела кілька днів у цьому місті у пошуку відповіді на запитання: якою ж є його нова ідентичність?

До початку 19-го століття Харків мало чим вирізнявся від тогочасних міст регіону. Поворотним моментом у його історії стало відкриття у 1805 році одного з перших університетів у Східній Європі. Заснований за ініціативи просвітника Василя Каразіна, він дав поштовх для перетворення міста у великий науковий, культурний, а згодом і промисловий центр.

"До відкриття університету Харків був невеликим містечком Слобідських козацьких полків, який нічим не відрізнявся від Чугуєва або Ізюма. З появою високоосвічених кадрів місто почало розвиватись, стаючи привабливішим для життя", - каже проректор з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету (ХНУ) імені В.Н. Каразіна Олександр Головко.

На початку 20-го століття місто зазнало значної політичної невизначеності: у період з 1917 по 1919 рік влада в Харкові змінювалася шість разів. Врешті-решт, більшовики не змогли закріпитися в Києві і вирішили перенести столицю радянської України до Харкова. Проте місто не відповідало всім вимогам для такого статусу. У зв'язку з цим тут розпочали масштабне будівництво нових адміністративних будівель, в результаті чого з'явилася знакова конструктивістська споруда — Держпром.

Влада негативно ставилася до університетів того часу, побоюючись дореволюційних буржуазних знань, які вважалися "шкідливими" для нової радянської особистості. Як результат, у 1920 році Харківський університет був закритий за рішенням Народного комісаріату просвіти УРСР, а на його основі функціонували різні освітні заклади, які неодноразово змінювали свою структуру, поки університет не був відновлений у 1933 році.

Таким чином, Харків перетворився на ключовий освітній центр, що надавав освіту великій кількості українців. Місто стало центром інженерної підготовки, внаслідок чого машинобудування, важка промисловість, а також космічні та авіаційні сектори стали основою його економіки.

Після відновлення незалежності Харків став привабливим центром для багатьох абітурієнтів з лівого берега Дніпра. Найзначніша кількість студентів прибувала з Харківської, Полтавської та Сумської областей, але охочі навчатися приїжджали з усіх куточків країни.

Моя сестра і я пережили серйозні недуги в Дніпрі. Вітер приносив нам неприємні запахи та забруднення з промислових об'єктів міста. Постійні простуди змусили нашу родину розглянути варіанти переїзду. Мама висловила ідею про Донецьк, але я заперечив: там ситуація з якістю повітря ще гірша. Тоді я запропонував Харків — місто, яке не має великих забруднюючих виробництв і славиться численними університетами, що було важливо для моїх планів щодо вступу.

"Ми реалізували нашу квартиру в Дніпрі, і мама вирушила до Харкова, щоб дослідити місто. Їй дуже сподобався район Північна Салтівка, і вона вирішила придбати там житло, тому ми переїхали", - розповідає засновник ІТ-компанії CHM Software Дмитро Агапов.

На фасаді головного корпусу ХНУ великими літерами гордовито написано "Університет". Викладачі та студенти жартують, що загальна назва підкреслює, що в Харкові, як і раніше, є лише один університет, хоч на сьогодні там їх працює понад два десятки.

Перед початком масштабного конфлікту в Харкові навчалося приблизно 300 тисяч студентів, серед яких були й іноземці. Це різноманіття молоді з різних куточків світу стало важливим фактором для розвитку культури, розваг та креативних індустрій.

"Харків завжди був символом динаміки. Це були студенти, які швидко проходили повз у метро. Ти виходиш разом з ними зі станції, бачиш, як вони мчать у супермаркет, а потім розходяться по гуртожитках. Ти постійно опиняєшся в атмосфері веселощів, жартів та яскравих особистостей," - з ностальгією згадує головна редакторка "Накипіло" Олена Лептуга.

Сьогодні безлюдні коридори харківських університетів викликають відчуття глибокої несправедливості. Там, де багато років поспіль пломеніло студентське життя, тепер панує тиша, а відгомін слів, вимовлених в одному кінці довгого коридору з аудиторіями, доноситься до іншого.

Відповідно до заяви в.о. ректора Харківського національного університету радіоелектроніки (ХНУРЕ) Ігоря Рубана, з близько 9 тисяч студентів, які навчаються в університеті, лише близько однієї третини постійно проживає в самому Харкові.

Ця цифра коливається: тільки-но погіршується безпекова ситуація, частина з них виїжджає. Стає трохи спокійніше - повертаються. Це ж підтверджує і Головко з ХНУ, де навчається понад 20 тисяч студентів.

Тимчасові міграції стали нормою. Після деокупації Харківщини багато містян повернулися, а з початком терору КАБами люди знову почали виїжджати. Хтось їде за місто на кілька днів коли відбуваються обстріли, а потім повертається.

"Ті, хто залишився, навряд чи покинуть свої місця назавжди, навіть якщо знову виникнуть труднощі через наступ чи оточення. Вважаю, що люди вже пристосувалися до щоденних викликів", - зазначає Пічугін.

На сьогодні в Харкові мешкає приблизно 1,4 мільйона людей, що відповідає показникам до 2022 року. Половина мільйона харків'ян залишила місто, і їх місця зайняли внутрішньо переміщені особи з районів, що межують з фронтом. Явною зміною, яку можна помітити, є відсутність студентської молоді.

На вході до ХНУ вас зустрічає не потік студентів, а охоронець та банер із повідомленням, що близько 25% інфраструктури університету зруйновано. Найбільшою трагедією стало влучання авіабомби в будівлю економічного факультету 2 березня 2022 року, внаслідок чого корпус був частково знищений.

Серед 24 вищих навчальних закладів Харківської області лише один залишився неушкодженим внаслідок російських агресивних дій. Найбільше ушкоджень отримали університети Повітряних сил, Внутрішніх справ та Каразінський.

Саме з цієї причини все більше вступників надають перевагу навчання в регіонах з вищим рівнем безпеки. Як зазначив Рубан з ХНУРЕ, у 2022 році кількість абітурієнтів зменшилася на 5% у порівнянні з 2021 роком, у 2023-му – ще на 10%, а в цьому році зниження склало 15%. Лише у 2024 році Каразінський університет зміг повернутися до показників 2021 року.

Боротьба за студентів ведеться з двох боків: бізнесу конче потрібні освічені працівники, а закладам вищої освіти - кого навчати. На поверхах університетів повсякчас зустрічаються логотипи найбільших ІТ-компаній країни і не лише їхні. Так, спільно відкриваються нові освітні програми, запускається дуальне навчання з профільними компаніями.

У ситуації, коли час досягнення ракети С-300 до Харкова складає менше 90 секунд, навчання в відкритих приміщеннях університетів стає ризикованим. Тому приватні компанії активно підтримують їх у створенні укриттів та наданні необхідного обладнання.

У Харківському національному університеті та Харківському національному університеті радіоелектроніки є підземні укриття, що забезпечують безпеку і можуть вмістити одночасно 150-200 студентів. Ця можливість дозволяє реалізувати змішане навчання, поєднуючи онлайн-лекції з традиційними заняттями. Для розширення цієї інфраструктури виникає ідея створення нового університету під землею.

Дехто з цим отримав підтримку завдяки "радянському спадщині". Під Каразінським університетом розташована система підземних коридорів, де, окрім аудиторій, є навіть спортивний зал. У ХНУРЕ створили укриття в справжньому ядерному бункері, обладнаному міцними металевими дверима і вентиляційною системою на випадок надзвичайних ситуацій.

"Більше ніж половина наших першокурсників виявила бажання відвідувати заняття в університеті. Ми докладаємо всіх зусиль, аби заохотити якомога більше студентів до навчання в офлайн-форматі," - зазначає Рубан.

Еволюція ІТ-сфери в місті відзначалася природністю та логічністю. Раніше спеціалісти з математики та фізики готувалися до роботи в радянських промислових галузях, але сьогодні вони перетворилися на IT-фахівців, які прокладають шлях для нової індустрії.

"Чому ІТ-бізнес активно розвивався в Харкові? Це місто завжди славилося молоддю з глибокими знаннями в математиці. Якщо звернутися до історії, можна помітити, що перші засновники харківських ІТ-компаній, яким нині приблизно 50 років, належали до нового покоління олімпійських призерів та стипендіатів", - зазначає виконавча директорка Kharkiv IT Cluster Ольга Шаповал.

Одним із яскравих прикладів є Олександр Медовой, засновник і CEO компанії AltexSoft, чий шлях у сфері ІТ розпочався в 16-річному віці. До цього він навчався в одному з найпрестижніших фізико-математичних ліцеїв України, а також у ХНУРЕ. "Я виріс у родині інженерів — це типова історія для Харкова. У 90-х роках мій батько відвів мене до ліцею №27, де більшість учнів брали участь в обласних олімпіадах, а деякі з них досягали успіху на міжнародному рівні," - ділиться він спогадами.

Упродовж останніх років перед початком масштабного конфлікту технологічний сектор у Харкові розвивався вражаючими темпами. Запит на висококваліфікованих спеціалістів став таким великим, що навіть місцеві університети не могли задовольнити потреби ІТ-фірм.

Згідно з інформацією Шаповала, у лютому 2022 року в Харкові активно функціонувало 511 ІТ-компаній, які залучали до роботи від 50 до 55 тисяч різних спеціалістів. З 2019 року кількість ІТ-експертів зросла на 29%, а обсяги галузі до кінця 2021 року збільшилися на 53%, досягнувши приблизно 1,5 мільярда доларів.

Рік 2021 виявився рекордним для CHM Software, компанії, яка спеціалізується на розробці рішень для автоматизації торговельних закладів та систем самообслуговування. До початку великої війни в її портфелі було близько 250 клієнтів, більшість з яких базувалися в Харкові. У 2022 році планувалося збільшити кількість співробітників з 80 до 200. Проте війна внесла суттєві корективи в ці плани.

"ІТ-сектор міста пережив кілька хвиль міграції - від'їздів і повернень фахівців. Сьогодні тут працює 23-24 тисячі айтівців, що становить половину довоєнної кількості", - розповідає Шаповал.

Для підтримання довіри своїх клієнтів, компанії вирішили розширити свої операції, створивши команди як в Україні, так і за її межами. "Клієнти хочуть бути впевненими, що офіс української компанії не стане мішенню для ракетних атак. Це питання особливо актуальне для Харкова, де працівники змушені переривати робочі дзвінки не через повітряну тривогу, а через звуки справжніх вибухів", - підкреслює Медовой з AltexSoft.

Для компанії CHM Software, яка зосереджувалася на Харкові як ключовому ринку, початок великої війни став каталізатором для розширення. Коли у 2022 році багато з її клієнтів зупинили свою діяльність, команда вирушила на ринок Литви та активно веде переговори щодо Молдови та Казахстану.

Існує звичайна практика, коли підприємства або фізичні особи-підприємці продовжують залишатися на реєстрації в Харкові, щоб підтримувати фінансово місто, навіть якщо вони вже давно переїхали. Тому не викликає подиву, що сектор ІТ залишається найбільшим "спонсором" місцевого бюджету. За даними Державної податкової служби, у цьому році доходи від комп'ютерних технологій склали більше 13% від податкових надходжень Харкова. Ця тенденція спостерігалася і в минулому, і в позаминулому роках.

У Харкові заклади громадського харчування відіграють важливішу роль, ніж просто комерційні підприємства. Вони стають осередками, що об'єднують людей, і активно підтримують місцеву громаду. Крім того, ритейл та заклади харчування є другою за величиною категорією платників податків у місті.

З початку року їхня відвідуваність зросла на 10% у порівнянні з 2023 роком, згідно з інформацією системи Poster. Однак з травня, коли місто зазнало перших атак російських КАБів, цей показник почав знижуватись. Ці дані все ще значно нижчі від рівнів, зафіксованих на початку 2022 року.

Дмитро Кабанець є творцем мережі кав'ярень під назвою Makers. Окрім Харкова, його заклад також розташований в Ізюмі, де відкриття відбулося влітку 2024 року. Раніше кав'ярня діяла й у Куп'янську. Ми зустрічаємося з ним в одній з кав'ярень цієї мережі.

До нещодавнього часу на місці вікон було встановлено фанеру, оскільки в січні 2024 року в будівлю, де розташований заклад, потрапила ракета, випущена російськими військами.

"Ми мешкаємо неподалік, і я відчув, що сталося щось незвичайне. Зі свого телефону помітив, що спрацювали датчики руху, а камери зафіксували відсутність вікон. Я повідомив у робочий чат, що в нас вкрали вікна. Минула півгодини з моменту, як ми закрилися, і всі вже поїхали додому. Хоча я не просив, моя команда вирішила повернутися назад", - ділиться він.

На вулиці був мороз. Дмитро з командою почали готувати каву та їжу для волонтерів та рятувальників. На той момент, каже він, знайти чим закрити вікна було неможливо, а 80% периметру закладу - відкритий простір, крізь який дме вітер.

У мене був товариш, який, на жаль, загинув. Але я продовжував підтримувати його побратимів, і один із них став моїм новим другом. Він повідомив мені, що в його технічному взводі є OSB-плити. Тож тепер до мене приїжджає команда військових, які до ранку закривають вікна в моїй кав'ярні.

Зазвичай ми звикли надавати їм підтримку, але цього разу вони самі прийшли на допомогу нам. Я був приголомшений, але водночас дуже вдячний. Наступного дня до нас прийшло чимало людей, щоб підтримати нас, - ділиться своїми враженнями він.

Цього року кав'ярня Makers розпочала свою діяльність і в Ізюмі. "Ми зайшли в незайняте приміщення, а через два дні вже відкрили бар: все було пофарбоване і освітлене. Так ми й запустили наш проект. Це був соціальний ініціатив, і прибутки ми передавали "Хабу Вокзалу". Ми прагнули підтримати місцевих жителів і показати, що ми тут, в Ізюмі", - згадує він.

Кабанець не покидав міста від початку великої війни. Тоді з дружиною та двомісячною донькою вони вирішили залишатися в Харкові.

"Це стало непростим вибором. Зараз моїй доньці вже майже три роки. Війна відбирає у нас час, який мчить швидше, ніж коли-небудь. Можливо, те, що до нас приходять люди і пропонують допомогу, я розцінюю як певну нагороду за те, що колись прийняв це складне рішення," - ділиться бізнесмен.

Ще один приклад закладу, що об'єднує людей, – це ресторан української кухні "Трипіччя", який був відкритий влітку 2022 року. Його засновником є Микита Вірченко, котрий з перших днів великої війни почав активно волонтерити на кухні, готуючи їжу для військових. Як він поділився в інтерв'ю з харківським виданням ЛЮК, спочатку кухня знаходилася в зоопарку, де щодня забезпечували харчуванням цілий батальйон.

Через кілька місяців кухня була змушена закритися, і незабаром з'явився "Трипіччя" - спонтанний ресторан української кухні. "Я закрию ресторан, щойно матиму можливість налагодити волонтерське виробництво для військових", - зазначає він, додаючи, що веде переговори з харківською бригадою "Хартія".

Коли у 2022 році деокупували частину Харківщини, "Трипіччя" (як і Makers та ще сім харківських закладів) почали продавати нестандартний товар - кукурудзу. Це був перший врожай, який фермери в області зібрали після звільнення.

Фермери стикнулися з труднощами у продажу своєї продукції, тому кілька місцевих установ вирішили об'єднати зусилля, щоб підтримати їх у пошуках покупців. Таким чином, у кав'ярнях і ресторанах почала з'являтися кукурудза, а вся прибуток від її реалізації передавалася тим, хто її вирощував.

"Харків'яни, які залишилися у місті, представляють собою надзвичайно активну меншість, що займається різними справами, зокрема, підтримуючи Сили оборони. Є чимало людей, які роблять свій внесок у загальну справу – від ремонту військових автомобілів до організації збору безпілотників. Харківські ініціативи та бізнеси нагадують шкіру: деякі з них зникають і відмирають, але на їхньому місці відразу виникає щось нове", - ділиться думками Віктор з "Накипіло".

Схоже, саме тому місто продовжує жити. Заклади стають майданчиками для зустрічі людей, що продовжують розвивати Харків. Волонтерство стало невід'ємною частиною роботи бізнесу та медіа.

Наприклад, частина працівників "Накипіло" стали парамедиками, аби допомагати рятувальникам. А приміщення редакції, розташоване на цокольному поверсі, стає осередком і для інших журналістів.

Досі можна натрапити на слоган "залізобетонний Харків", який здобув популярність у 2022 році та знайшов відгук у серцях мешканців, об'єднуючи їх. Як вважає Пічугін, нині Харків сповнений гніву та втоми. Люди об'єднуються навколо ідеї, що "нас не зможуть вигнати, адже ми готові дати відсіч".

Цей матеріал починався з запитання, а якою ж є нова ідентичність Харкова. Але чітку відповідь на нього складно дати.

Можливо, це пов’язано з тим, що Харків частково зберігає свій вигляд, як у часи до великої війни. Університети продовжують приймати тисячі студентів, а квитки на вистави театру "Нафта" розпродаються заздалегідь. Айтішники засновують нові компанії, місцеві медіа активно функціонують та розширюють свій вплив, а також відкриваються нові заклади.

З іншого боку, його вже не можна буде порівняти з тим, яким він був раніше. "Харків перетворився на місто фаталістів, які усвідомлюють, що в будь-який момент, як вдень, так і вночі, може вдарити КАБ чи ракета, як це сталося з нашою друкарнею, і все може закінчитися", — відзначає директор "Фактора" Політучий.

Втома — це відчуття, яке неминуче пронизує кожну розмову в місті. Як зазначає Кабанець з Makers, Харків, здається, функціонує в режимі економії, акумулюючи сили, щоб у потрібний момент знову розцвісти.

Щоб зрозуміти його природу, не вистачить і десятиліття, але щоб відчути його норов - досить кількох днів. Велика війна показала, що для харків'ян місто - це значно більше, ніж парки, лавочки та охайні вулиці.

Незважаючи на зруйновані будівлі, безперервні обстріли та постійний стрес, багато жителів залишилися в Харкові. Це місто — невід'ємна частина їхньої ідентичності та особистості. Коли їх запитують про джерело сили та оптимізму, вони часто відповідають просто: "Я харків'янин". Саме ця стійкість і наполегливість стали рятівними для міста у 2014 році і продовжують підтримувати його і нині.

Залишатися у місті та продовжувати працювати, розвиватися і створювати – це справді вражаючий вчинок. Це заслуговує на визнання і надихає тих, хто, незважаючи на безперервні загрози, залишається відданим своїй справі.

Адже це вони володіють своїми парками, вулицями та лавками, своїми університетами. Це їхні спогади про молодість та перші почуття.