На вшанування пам'яті командира роти ударних безпілотних літальних апаратів Олександра Обуховського (позивний "Кузнець").

Офіцер загинув 13 лютого 2025 року, в день свого 45-річчя

Ті, хто мав честь знати Олександра Обуховського, завжди згадують його як надійного й принципового чоловіка, який дотримувався своїх обіцянок. Його дитинство і юність минули на Снігурівщині в Миколаївській області. Професія електрика стала для нього основною, але згодом він переїхав до Миколаєва. У 2014 році Олександр вирішив стати на захист незалежності України, і його шлях проліг через найгарячіші точки конфлікту на сході країни.

Після повернення з армії Олександр почав активно долучатися до суспільного життя, взяв участь у діяльності громадської організації "Асоціація учасників та інвалідів АТО", а також був обраний депутатом районної ради Миколаївщини.

У серпні 2021 року уклав новий контракт і пішов на службу до ЗСУ, воював із перших днів повномасштабного вторгнення РФ. Був командиром роти ударних безпілотних авіаційних комплексів (РуБпак) "Perun group" 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади.

"Снігурівську громаду знову сколихнула сумна звістка. При виконанні службових обов'язків трагічно загинув наш земляк, військовий, снігурівчанин Обуховський Олександр Вікторович. Він був моїм добрим другом, людиною, на яку завжди можна було покластися. Олександр став на захист нашої держави задовго до повномасштабного вторгнення і до останнього був вірний присязі", - написав начальник Снігурівської МВА Іван Кухта.

Ветеран російсько-українського конфлікту та очільник управління з питань ветеранів і внутрішньо переміщених осіб Миколаївської міської ради Олександр Терещенко з сумом висловлює свої почуття у зв'язку із втратою побратима.

"Уперше ми познайомилися з Сашком на залізничному вокзалі Дніпра. Я їхав із лікування після поранення, він - у коротку відпустку додому. Потім - спільна діяльність у ветеранській "двіжусі" Миколаєва. Був дуже надійним, міцним, непростим. Завжди говорив прямо, відверто, подобалося це комусь чи ні. Він був справжнім. Дякую, Брате, що жив, і що здибалися у цьому житті. Обійми там усіх наших. Як же я втомився вас втрачати...", - зазначив Терещенко.

Командир підрозділу безпілотних ударних систем 59-ї окремої штурмової бригади Олександр Діордієв в інтерв'ю кореспондентці Укрінформу поділився, що Олександр був його найближчим другом. "Він мав чіткі принципи і був дуже чуйною людиною. Ми ніколи не мали суперечок чи конфліктів. Наші погляди часто збігалися", - зазначив Діордієв.

Він згадує, як вперше зустрів Сашка на одному з патріотичних заходів у миколаївському "могилянці". Їхня дружба розвивалася під час волонтерського проєкту для ветеранів АТО/ООС під назвою "Опорний пункт "Душа Півдня", що проходив на острові Джарилгач у Херсонській області.

"Умови життя там мали характер спартанського існування. Проте Сашко відчував себе там комфортно, адже був прихильником такого типу відпочинку. Він часто запрошував свою сім’ю та друзів провести час разом. Не обмежуючись лише участю, він активно займався організаційними завданнями, встановлюючи та демонтовуючи кемпінг. Згодом ми спілкувалися під час роботи в Асоціації учасників АТО. Його не завжди влаштовували обставини, і він кілька разів залишав цю організацію, але знову повертався. Хоча був емоційним, швидко заспокоювався."

Він також зазначає, що Олександр завжди випромінював оптимізм, водночас не терпів людей, які вживали алкоголь чи наркотики. Сам же активно займався спортом і брав участь у численних змаганнях.

Під час своєї діяльності в Асоціації чоловік активно підтримував родини військових, надаючи їм усіляку допомогу. Він навіть міг перевтілитися на Святого Миколая, щоб разом із товаришами по службі вручити подарунки дітям на Новий рік і трохи підняти їм настрій.

"Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр доклав чимало зусиль до створення роти безпілотних комплексів, яку очолював. Він практично будував її з нуля, на моїх очах. У певний час наші бригади воювали поруч на Покровському напрямку, тому ми мали розкіш інколи бачитись. Він завжди йшов назустріч, був готовим допомогти усім, чим міг, навіть тоді, коли це його начебто не стосувалося. Наголошував, що ми робимо спільну справу заради нашої Перемоги", - каже Діордієв.

Він зазначив, що їхнє спільне захоплення полягало в катанні на автомобілях по пересіченій місцевості: вони віддавали перевагу мандрам полями, болотами чи засніженими просторами, долаючи різноманітні труднощі. Це заняття дозволяло їм відволіктися і відновити сили після важких бойових завдань.

Олександр із захопленням переглядав відео та програми, присвячені обробці металу, адже сам був універсальним майстром, який володів багатьма навичками. Саме тому він обрав собі позивний "Кузнець".

Олександр трагічно загинув в автомобільній аварії на Дніпропетровщині, виконуючи свій військовий обов'язок.

"За інформацією поліції, він втратив свідомість за кермом і злетів із траси. Це була 8 година ранку його 45-го дня народження. У мене небагато таких друзів, як Сашко. Це невимовний біль...", - сумує за другом співрозмовник.

Поховали Олександра Обуховського у Миколаєві на міському цвинтарі.