"У березні 1954 року в Москві внаслідок чергової реформи совєтських органів безпеки створено КҐБ -- Комітєт ґосударствєнной безопасності (Комітет державної безпеки). Під цією назвою чекісти діяли наступні 37 років аж до розвалу СССР.
Першим керівником сумнозвісної організації став Іван Сєров, який вступив до НКВД у 1939 році та того ж року очолив чекістів в Україні. Сєров був одним із ключових архітекторів репресивних кампаній на західноукраїнських землях після їхньої окупації радянською владою, а також набирався досвіду у боротьбі з націоналістичним підпіллям. Його метою було остаточне знищення ОУН, а також захоплення або ліквідація її керівника, що стало для нього особистим викликом. Він прагнув завершити ту історію, що розпочалася для нього 15 років тому.
Галас навколо розшуку Кука на найвищому політичному рівні в Москві змусив чекістів в Україні зосередитися на цій справі. Попри це, їхні можливості залишалися обмеженими. На весну 1954 року фактично єдиною ниткою, що залишалася, став затриманий у попередньому році зв'язковий керівника підпілля "Юрко". У березні, після необхідних маніпуляцій, він перетворився на агента "Богуна". Новий план для розшуку та арешту передбачав створення агентурної групи, до якої увійшли спецагенти "Карп", "Жаров" та "Богун" ("Юрко"). Їх надіслали на пункти зустрічей, де Кук міг з'явитися, з метою дочекатися його в бункері "Почекальня". Спецагенти також отримали можливість постійного зв'язку через радіо та відпрацювали координацію з спеціальною допоміжною опергрупою КҐБ.
Перебування у криївці в Кругові тривало більше ніж місяць. Протягом цього періоду агенти знаходилися в підземному укритті, маскуючись під підпільників.
20 травня 1954 року керівник підпілля разом із дружиною і двома охоронцями, полишивши зимову схованку й рушив до проміжного зв'язкового пункту в селі Вирлів Зборівського району Тернопільської області.
Пересуватися було складно не лише через слабке самопочуття Кука та необхідність діяти максимально обережно, але й через несприятливу погоду — кілька днів тому розпочалися сильні весняні зливи. Тому до місця призначення вони дісталися лише на четвертий день, втомлені й виснажені.
О четвертій ранку 23 травня, коли Турченяк перебував на поверхні біля входу до бункера, до нього підійшов Кук. Це сталося згідно з детальним звітом, адресованим керівнику КҐБ СРСР Сєрову. Кук, який діяв за попередньою командою, запросив Турченяка до себе. Відповідно до заданого сценарію, Турченяк миттєво запевнив Кука, що в бункері все гаразд. Дізнавшись, що з Куком прибули його дружина та двоє інших спільників, Турченяк, за згодою Кука, повернувся у бункер, щоб попередити спецагентів "Жарова" та "Карпа" про їх прихід. Оскільки за легендою в бункері мав залишатися лише "Карпо", спецагент "Жаров" через апарат "Тривога", встановлений у бункері, сповістив оперативну групу КҐБ про прибуття Кука і негайно вийшов з бункера, зайнявши позицію неподалік. Пізніше Турченяк знову підійшов до Кука, забрав його разом з дружиною і привів у бункер. Через півгодини їх було захоплено "Карпо" та спецагентом "Жаровом", який поспішив на допомогу.
"Одразу думаєш, як можна покінчити з собою, -- пригадував Кук цей момент. -- Маєш зв'язані руки. Тому агентові кажу: "Дай мені револьвер візьми собі гроші"". Колишній зв'язковий "Юрко" не погодився на пропозицію колишнього командира. А вже невдовзі на місце прибула опергрупа.
"Затримані "Леміш" та "Оксана" за підтримки чекістів піднімаються на поверхню, -- згадує Георгій Санніков про перші миті арешту. -- Там їх оточують руки людей, які чекають біля люка. Серед присутніх їх ведуть на кілька метрів убік. Всі мовчать. З люка з'являються чекісти, які проводили обшук затриманих. Останнім на поверхню виходить високий "Чумак". У його руках – всі особисті речі "Леміша" та "Оксани", а також їхня зброя. Ствол ще не зібраного американського автомата виглядає з речмішка."
"Це один з найприкріших моментів мого життя, -- пригадував Кук. -- Мені кілька разів снилося, що мене ловили живим, що я купаюся, вийшов і не міг узяти зброю. Це були найстрашніші сни. Я робив усе, щоб не потрапити в полон, й отруту при собі мав, і гранати. Навіть за німців, якщо купався, поруч була боївка, щоб відбити атаку. Я робив усі заходи, щоб не попастися. Те, що ти повинен загинути, -- нормальне явище. Із цим я звикся. Й у той момент те, що ти живеш, було найбільшим нещастям. Я думав як покінчити із собою. Був варіант розігнатися і вдаритися об кант муру щоб розщепити собі голову". Звісно реалізувати цей задум не було жодних шансів ані в перші хвилини в криївці, ні згодом -- поруч завжди було мінімум двоє чекістів.
Таким чином, шлях Кука як підпільника, що тривав 17 років, дійшов свого завершення. Він став першим, хто обрав нелегальне життя, повністю відмовившись від звичного способу життя ще у 1937 році. Кук також був останнім лідером підпільної організації — після його затримання вона остаточно втратила свою єдність. Він майстерно уникав арешту з боку польської, німецької та радянської влади на територіях Львівщини, Тернопільщини, Волині, Київщини, Дніпропетровщини та Черкащини. Проте його діяльність не обмежувалася лише ухилянням від переслідувань; він активно організовував опір та мобілізував інших до боротьби з окупантами. Його підпільна одіссея завершилася арештом у Золочівському районі, коли йому було 41 рік, неподалік від тих місць, де розпочалася його боротьба у 24-річному віці.
#Україна #Польська мова #Черкаська область #Дніпропетровська область #Львівська область #Командир підрозділу #Київщина #Волинь #Тернопільська область #Москва #Військова окупація #Північна та Південна Америка #Радіо #Граната. #Бункер #Західна Україна #Гроза #Полон #Підпільна людська розвідка #Організація Українських Націоналістів #НКВС #КДБ #Німці #Нацистська Німеччина #Іван Богун #ЧК. #Іван Сєров #Округ Кук, штат Іллінойс #Криївка #Репресії #Районний хор #Рух опору #Націоналізм
