Чи доводилося вам коли-небудь валити пам'ятник Леніну?
Обв'язати шию вождя мотузкою, закріпити її за буксирувальний гак вантажівки та натиснути на педаль газу. Перші дві спроби можуть закінчитися невдачею, але на третій раз Ленін похитається, схилиться, а потім удариться носом об асфальт.
Майбутній керівник групи спецоперацій 144-го Центру ССО, відомий за позивним "Правий", у 2014 році був всього лише двадцятирічним юнаком з Павлограда. Він не раз був свідком подібних сцен. Спочатку, разом із товаришами, він знищив кілька "вождів" у своєму рідному місті, а згодом вирушив у подорож Дніпропетровщиною, щоб реалізувати декомунізацію ще до того, як це стало офіційним законом.
Щоразу, коли пам'ятник руйнувався, мешканці поспішали до залишків, аби пострибати по поваленому тирану та зробити кілька світлин. Правий залишався в стороні - йому було достатньо тихого задоволення від усвідомлення, що знову вчинив правильно.
Якби тоді його побачила бабуся, не повірила б власним очам. Яка іронія! В дитинстві вона лякала онука страшними історіями про "бандерівців", що хапали немовлят за ноги й кидали в піч. А тепер він сам міг здаватися "бандерівцем" тим, хто досі вірив: Ленін жив, живе й житиме.
Правий і досі не може визначитися, що стало відправною точкою його шляху до українських збройних сил. Можливо, це були ті самі дідусеві казки, настільки неймовірні, що він вирішив самостійно розшукати правду.
Якщо запитати його про життя поза військовою службою, він відразу ж згадає про інший важливий аспект своєї юності – бойовий гопак. Це не просто було бойове мистецтво, яке він освоював, а й спосіб виховання його характеру.
– Ми вирушали в походи з рюкзаками, проводили ночі в лісі, співали біля вогнища пісень повстанців... Я не міг уявити себе без служби в армії в майбутньому. Тож вирішив піти, – пригадує Правий, згадуючи, як у 2014 році став добровольцем.
Ці мелодії стануть в нагоді йому на Запорізькому фронті в 2022 році. Правий прокладатиме шлях через посадки до своїх товаришів, і щоб у темряві не стати жертвою непорозуміння, він співатиме "Червону калину" на всю силу голосу. Що може бути кращим підтвердженням того, що він з своїх?
Та якщо попросите Правого згадати якийсь один епізод війни, він пригадає не нічне співання, а вересень 2024 року, район Часового Яру й історію, де він не зробив жодного пострілу. Але встиг потрапити в полон, усвідомити, що прожив прекрасне життя, а згодом захопити того самого росіянина, що його полонив.
Хоча Правий є центральною фігурою цієї розповіді, він не є єдиним, хто ділиться своїми свідченнями. Відтворити події також сприяли двоє його товаришів з ССО, відомих під псевдонімами "Вавилон" і "Старий".
У цьому сюжеті, як у калейдоскопі, можна побачити різне. Повернув - і от тобі приклад військового побратимства, коли вся група йде на смертельний ризик, щоб урятувати одного. Повернув ще раз - і знаходиш розповідь про відчайдушну сміливість. Або нагадування про велике значення удачі на війні.
Чи можливо просто спостерігати за історією звичайного зіткнення, де основною стратегією є пошук надійного укриття?
Найважчі завдання часом звучать надто просто. Так сталося і того вересневого дня, коли двом групам ССО поставили оманливо нескладну ціль: посилити позиції суміжників.
Існувало два завдання: "Джокер" і "Тихий". Від місця евакуації до них простягалось близько чотирьох кілометрів через терикони та балки, де земля була усіяна ворожими "пелюстками". Це був складний і небезпечний шлях, який вночі через міни був неможливим для проходження.
Правому дісталася карта "Джокер". Другу позицію планувалося зміцнити підрозділом, очолюваним бійцем з позивним "Кальянщик".
- Ми прийшли, оцінили периметр, де краще стати, й почали потроху окопуватись, щоб заночувати, - згадує Вавилон, боєць другої групи. Позиція "Тихий" цілком відповідала своїй назві.
У Правого швидко почалося гучне захоплення. Лише но ступили на землю та почали працювати з лопатами, як їх помітив супротивник.
- По нас почали працювати дронові скиди, 82-міліметровий міномет, СПГ і АГС (гранатомети, які призначені для ураження живої сили - УП). Один з моїх бійців отримав поранення, а мого заступника вбили, - згадує Правий. - Мені в спину вдарив уламок - відчув, як щось гаряче потрапило між бронею і тілом. Я зняв броню, щоб перевірити, чи не отримав ушкоджень. І саме в цей момент пролунав новий скидання. Від нього я й отримав уламків.
Протягом півхвилини Правий залишався нерухомим, намагаючись усвідомити, наскільки все серйозно і чи не втратить він свідомість. Єдине око було заповнене кров’ю, і у нього виникла думка, що його вдарило. Проте руки продовжували діяти, а можливість говорити у нього залишалася. Найскладніше давалося дихання.
Правий крикнув побратимам, що він "трьохсотий", і почув у відповідь: "І я трьохсотий", "І я". Хто міг, сховався в "норах" - заглибленнях у стінках окопу, які рятують від уламків. Але Правого поранило так, що дістатися до "нори" він не міг. Він передав по рації ситуацію та став чекати на допомогу.
Коли полум'я трохи зменшилося, кальянщик надіслав до початкової групи двох своїх підлеглих - Вавилона та Старого.
Позиція "Джокер" являє собою розташування з трьома рядами укриттів. Вавилон виявив Правого в окопі, який знаходився найближче до противника.
Він миттєво підбіг до спецпризначенця, зірвав з нього сорочку і виявив на спині три отвори, розміром із монету. Поранений тремтів, важко дихав і був весь у крові. Вавилон провів декомпресію, аби полегшити дихальний процес, а потім закрив рани оклюзійним пластиром.
- Але річ у тому, що як тільки я його підіймаю, він одразу починає втрачати свідомість, - згадує Вавилон. - З рота йде кров, перебита щелепа, вухо порване... Видно було, що він взагалі не транспортабельний.
В посадці були ноші, але їх спалив черговий скид. А транспортувати його, закинувши через плече, було неможливо. В нього осколки всередині, якби ми спробували, він би стік кров'ю.
А через кілька хвилин розпочалася справжня голлівудська феєрія.
Герой голлівудського екшену, з легкістю уникає атак ворогів — іноді це не лише живі істоти, а й безпілотники, що полюють виключно за ним. Ситуація на позиції "Джокер" справді нагадувала сцену з голлівудського фільму, але з урахуванням українських реалій.
Коли російські військові виявили українських солдатів у посадці, вони знову почали інтенсивно обстрілювати їх та активували дронів. Це означало, що один безпілотник прибував, скидав міну і повертався на базу, а на його місце відразу ж приходив новий.
Вавилон почув, як над ним гудить пропелер, і спостерігав, як дрони спускаються перед скиданням - з висоти ста метрів вони знижувалися вдвічі. Інші хлопці сховалися, а поранений Правий залишався найзручнішою метою. Тож Вавилон вирішив привернути увагу безпілотників на себе.
Кожного разу, коли дрон опускався нижче, солдат починав рухатися по окопу - вперед і назад, встигаючи уникнути вибуху. Цей прийом дав результат. Герой українського фільму дійсно підрахував за спиною не менше тридцяти скидів.
У паузах між обстрілами він намагався піднятися нагору - нарубати гілля в лісосмузі, щоби зробити саморобні ноші. Та часу не вистачало - перерви були надто короткі. Зрештою, Вавилон передав по рації: потрібні ноші, без них не витягнуть пораненого.
Кальянщик отримав повідомлення і викликав на допомогу бійця з ношами. Проте залишити своїх людей він не мав змоги.
- Кальянщик побіг нам назустріч. Щоб якось відволікти від нас дрони, він почав по них працювати. Але обстріл був дуже інтенсивним, і Кальянщик не добіг. Мені по рації сказали, що він загинув. Прилетіла команда взяти командування на себе, - згадує Вавилон.
Про будь-яку іншу підтримку з боку групи швидкого реагування навіть не було сенсу сподіватися. Тоді Вавилон, який тільки-но став новим командиром, прийняв важке рішення: вивести своїх бійців. Його логіка була зрозумілою: якщо вони залишаться там ще довше, то ризикують опинитися в пастці назавжди.
Він поспішив до Правого, передав йому активну рацію і озвучив сумну реальність:
- Брате, потрібно трохи потерпіти. Зараз ми не зможемо тебе витягнути.
Вони рухалися під обстрілом. На середині шляху Вавилон виявив тіло свого командира. Очі Кальянщика залишалися широко відкритими.
Потрапивши на безпечну локацію, Вавилон виявив, що група швидкого реагування зможе виїхати на допомогу лише зранку. У цей момент його охопила гірка відчайдушність — він залишив свого товариша в окопі на всю ніч, сам на сам із ворогом.
Я лежав, піднявши свою понівечену спину до неба, і намагався переконати себе, що граю роль мертвого. Просто залишався в окопі, хоча сховатися там не було жодної можливості. Я вважав, що мені це вдалося, але вороги помітили мене з дрону, виявили мою DDM (нарізний карабін - УП) на бруствері і зрозуміли, що я не звичайний солдат, тож вирішили вислати групу, щоб мене забрати, - ділиться своїми думками непростий піхотинець Правий.
Він відчув наближення кроків - вони ставали все голоснішими. Підняв погляд і побачив, як на нього націлені два стволи. Ворог прийшов, щоб завершити справу.
От тоді Правий і вирішив: усе, кінець його шляху. Залишились лише формальності - допит, а потім смерть. У жанровій літературі в такі моменти життя пролітає перед очима. У реальності було схоже: Правий запитав себе, чи є йому за що соромитися. І дійшов висновку: ні. Нормально пожив, цікаво.
Російські військові витягли його до одного з укриттів і почали допитувати щодо пароля до "Кропиви" – української системи військового керування.
- Я відповідаю: "Телефон не мій, пароль від "Кропиви" забув, а командирів знаю тільки по позивним - вони вам нічого не скажуть". Вони: "По рації викликай своїх, щоб тебе забирали". - Я кажу: "Рація ж тепер ваша, ви забрали - ви і викликайте". Тоді почалась політінформація: мовляв, ваші новини брешуть. Я відповідаю: "Усі новини брешуть".
Зрозумівши, що неможливо отримати від Правого нічого корисного, вони вирішили відступити. Залучати насильство для здобуття необхідної інформації не було сенсу. Правий пояснює це своїм фізичним станом: будь-яке застосування тортур могло призвести до його смерті, а отже, для росіян не було б жодної вигоди від нього.
Військові запевнили його, що наступного дня доставлять до свого укриття і передадуть лікарю. Вони запропонували йому опіоїд, але він відмовився і попросив лише парацетамол. З обгорілого рюкзака Правому дістали його ковдру, щоб він не замерз вночі.
А він, навпаки, благав завершити. Не з бажання не жити, а щоб зберегти за собою можливість самостійно вирішити, як піти з цього світу.
- Існує безліч способів піти з життя, - розмірковує Правий. - Можна загинути миттєво від кулі, а можна провести декілька днів у підвалі, чекаючи своєї долі. У мене на тілі є татуювання тризуба, і я чув історію про хлопця, якому відрубали руку з цим символом. Я задумався, що, можливо, моя доля буде такою ж. Отже, питання не в тому, чи залишуся я живим, а в тому, наскільки легкою може бути смерть.
І я почав їм говорити, що вони не дотягнуть мене до їхніх позицій, бо дрони спалять. Я намагався їх переконати, що краще за все мене застрелити. Кажу: перейдімо одразу до частини, де ви мені башку зносите.
Та не переконав.
Вони провели ніч удвох у крихітній "норі", де навіть одному важко було знайти місце. На світанку один з росіян покинув окоп, залишивши Правого наодинці з їхнім командиром. Спостерігаючи за ним напередодні, Правий усвідомив, що перед ним стоїть справжній професіонал.
Проте досвідчений солдат пропустив той вирішальний момент, коли його товариші повернулися за Правим.
Їх було чотири: Льотчик, Досвідчений та двоє з підрозділу оперативного реагування.
Коли дістались до окопу, де ще вчора залишався Правий, Старий помітив: побратима немає, а спальник, що вчора просто висів на гачку, тепер натягнувся. Може, відповз? Старий почав кликати товариша й нарешті дістався до "нори". Те, що він побачив там, збило з пантелику: в заглибленні лежав Правий, а поруч із ним спав російський військовий.
Прокинувшись вранці, я побачив, що поруч зі мною спить росіянин, а біля стіни стоїть автомат. Ззовні до мене кликали хлопці. "Коли Старий зазирнув у нору, я обережно підштовхнув його ліктем, адже ми лежали зовсім близько, і мовив: 'Тепер ти в полоні'", - згадує Правий.
Це справжня удача, що він заснув саме тоді, коли був на самоті, і що не прокинувся від криків хлопців. Для мене це справжній ряд щасливих випадковостей.
Однак стало зрозуміло, що ворог не сам. Росіянин зізнався, що в сусідньому укритті перебувають ще двоє. Старший пішов туди і справді помітив ознаки активності. Полонений говорив правду.
Група зіткнулася з серйозною проблемою. Якщо вони вирішать залишити ворогів у живих, то можуть отримати удар у спину, щойно почнуть витягувати Правого. Інший варіант – кинути гранати в окопи. Але в такому випадку ворожа аеророзвідка обов'язково активізується, і на них посиплються не лише кулі, а й дрони.
І тоді в Старого виник ще один план. Він почав голосно віддавати накази вигаданим підрозділам: п'ятьох "відправив" на правий фланг, трьом "наказав" залягти в посадці й тримати окопи під прицілом. Розрахунок був простий - росіяни побояться висунутися, чекаючи на вогонь.
Запрацювало.
Правого витягли з-під завалів, і з'ясувалося, що за ніч він трохи оговтався й міг пройти частину дистанції самостійно. Найближчою метою була позиція, де їх уже чекав Вавилон. Взявши з собою полоненого, команда вирушила назад.
Правий поділився з бійцями, які його звільнили, своїми спостереженнями про те, як ставилися до нього під час полону — він сподівався, що й до захопленого росіянина проявлять таку ж доброту. Цього полоненого звали Андрій, він був родом з Оренбурга. Розповідаючи свою історію, він постійно намагався довести Старому, що за вісім років служби на фронті жодного разу не натиснув на спусковий гачок.
Коли він тільки вирушив, у нього виникло бажання кинутися до своїх. Я кажу: "Навіть не думай про це - не дозволю". І він погодився з моїм рішенням. Заявляє: "Зв'яжіть мені руки, потрібно йти, зараз прийдуть коміки". Я запитую: "Які коміки?" - "Ну, FPV". - "Тоді поспішай. Це на твою користь", - передає розмову Старий.
Росіянин мав рацію. За кілька хвилин Старий почув знайоме дзижчання безпілотника. Повернувся і бачить: побратим вже цілиться в дрон з автомата. Хотів було зупинити, але не встиг: той пустив чергу. Дрон помітив загрозу і скинув міну просто на них. Уламками посікло обох.
Після цієї атаки розпочалася нова - від російських військових, яких Старий злякав величезністю своєї вигаданої армії. Тепер вони усвідомили, що сталося, і відкрили вогонь у відповідь. Але бійці ССОшників вже встигли відійти занадто далеко.
- І тут я бачу, як Правий виходить із посадки, - згадує Вавилон. - Звісно, він перекошений, тримається за плече товариша, але все одно, сам. Це такий дисонанс був, у порівнянні з тим, яким він був ще вчора, коли взагалі не міг дихати. Ну це кіборг якийсь. Я таких людей не зустрічав взагалі.
Це ще не був фінал їхньої подорожі - від позицій групи Вавилона до місця евакуації залишалося ще чотири кілометри по відкритій місцевості. Під ногами розстилалися "пелюстки", а в повітрі проносились свисти снарядів та гул дронів. Правий більше не міг іти самостійно - у нього не залишилось сил. Тому хлопцям довелося підтримувати його на ходу.
- Як ви себе зараз відчуваєте?
- Прекрасно, вже навіть бігати можу.
Він повернувся до роботи й вже встиг полонити ще одного російського військового. Війна - це його стихія, але точно не все життя. Правий навчається на психолога: впевнений, після перемоги клієнтів не бракуватиме - і серед побратимів, і серед цивільних.
- Сподіваюся, не звикну до армії настільки, щоб залишитись у ній після війни, - каже він. - Не хочу носити форму до пенсії.
Рустем Халілов, УП (Управляюча Позиція)
#Росія #Росіяни #Дніпропетровська область #Піхота #Безпілотний літальний апарат #Павлоград #Командир підрозділу #Пам'ятник #Солдате! #Дрон #Українська правда #Оборонна бойова позиція #Око. #Броня #Кров #Вибухова міна #Свідомість #Володимир Ленін #Кінофільм #Бойовик #Сили спеціальних операцій США #Вавилон #Голлівуд, Лос-Анджелес #Дихання #Арройо (водотік) #Оренбург
