Українська влада офіційно повідомляє про перші задокументовані випадки голодних смертей на території Олешківської громади, що перебуває під окупацією. Вона звертається до міжнародної спільноти з проханням терміново організувати гуманітарний коридор для евакуації людей, які страждають від голоду та хвороб.
Інформація про гуманітарну кризу в цьому регіоні з'явилася ще в кінці травня. Але чому тепер ситуація виявилася настільки критичною, і чому кожен день має вирішальне значення?
Які особливості Олешок у порівнянні з іншими населеними пунктами, що опинилися під контролем Росії? Відповідь на це питання шукала кореспондентка ТСН Ірина Маркевич у своєму сюжеті.
Останній кілограм гречки та хліб, як дорогоцінний скарб: історія про те, як чоловік загинув від голоду та нестачі медикаментів.
Про "літо голоду" в Олешках, яке не змогла пережити її 65-річна батька, розповідає пані Галина. Вона вирішила не розкривати ані своє прізвище, ані ім'я батька, аби не зашкодити знайомим, які досі залишаються в заблокованому місті. На початку повномасштабного вторгнення їхня родина покинула правий берег Херсонщини і наразі живе за межами країни. Чоловіка переконували виїхати, але він рішуче відмовлявся залишати будинок, збудований власноруч.
"Коли він відійшов у вічність 30 серпня, у нього залишився лише один кілограм гречки та один кілограм макаронів – більше нічого не було. Ці запаси він зберігав на зиму. Влітку ж жив на помідорах, огірках і дикорослих травах, зокрема портулаці, яку в народі називають 'толстушка'. Він маринував її або додавав у салати," – ділиться спогадами пані Галина.
Батько постійно нарікав під час бесід на хронічний брак їжі. Навесні йому вдалося висадити трохи овочів, але виростити щось на сухому півдні без регулярного поливу майже нереально.
"Каже: "Я не наїдаюся, хліба немає". У травні місяці йому востаннє привозили їжу, то він одну хлібину розрізав на дрібні шматочки й смоктав по одному. У нього вже зовсім сил не залишалося, писав, що їсти немає чого зовсім", -- згадує донька.
Телефон чоловік заряджав від сонячної батареї, адже світла в Олешках немає вже тривалий час. Гострий дефіцит харчів розпочався ще взимку 2025 року, але найстрашніша скрута настала в травні 2026-го. Батько сильно схуд, і на тлі виснаження в нього розпочалися гострі напади панкреатиту. Сусіди знайшли 65-літнього чоловіка скрученим від болю й на тачці доправили до місцевої лікарні.
"На вході до лікарні спочатку почули: 'Навіщо його привезли, хай помирає вдома'. Проте вдалося переконати старшого лікаря, щоб його все ж поклали в палату. Стан лікарні залишає бажати кращого: стіни пошкоджені вибухами, а медикаментів критично не вистачає – лікування підшлункової залози стало практично неможливим," – розповідає Галина.
Сім'я зверталася за допомогою до волонтерів, українських урядових структур та міжнародних організацій, але їм не вдалося евакуювати чоловіка з оточеного міста. 30 серпня він помер від виснаження та недостатнього медичного догляду.
"Коли він помер, навіть не вдалося відвезти його в морг, оскільки там не було вільного місця для тіла – приміщення було переповнене, заповнене тілами знизу до верху," – зазначає жінка.
Гуманітарна ізоляція: зруйновані постачальні лінії та обстріляна "життєва артерія"
Згідно з інформацією, наданою головою Олешківської міської військової адміністрації Тетяною Гасаненко, у повній блокаді в самих Олешках наразі знаходиться близько 2 тисяч жителів, серед яких 47 дітей. В межах усієї громади загальна кількість українців складає приблизно 6 тисяч, з них 180 — діти.
Гуманітарна катастрофа тут назрівала від перших днів окупації. Після руйнування Антонівського мосту місто виявилося повністю відрізаним від Херсона. А після підриву росіянами Каховської ГЕС у громаді загинули сотні людей. Зникло електро-, водо- та газопостачання. Є офіційні підтвердження, що взимку люди замерзали на смерть у власних квартирах.
Останній офіційний завіз харчів бізнесом в Олешки відбувся 26 травня 2026 року.
"Це був останній день, коли вантажівки з продуктами змогли потрапити до міста. Проте, навіть за наявності їжі, у людей не було грошей – банкомати не працювали, а щоб зняти кошти з карток, потрібно було виїжджати на дорогу, що піддається обстрілу і яку називають "дорогою смерті", - зазначила голова МВА Тетяна Гасаненко."
2 червня була здійснена ще одна спроба доправити гуманітарну допомогу. Колона з 4 цивільних машин, навантажених борошном, олією та крупами, із написами "ЛЮДИ" рухалася в бік міста. Почувши гудіння FPV-дронів, водії зупинилися й вийшли з піднятими руками. Попри це, російські оператори скинули боєприпаси просто на цивільних: двоє людей загинули, один дістав важкі поранення.
Від того часу жоден автомобіль з товарами не приїжджав до Олешок.
"У нас немає навіть основних продуктів: борошна, яєць, олії та круп, а про м'ясо й говорити не доводиться. Картопля стала справжнім скарбом: якщо в домі є дві бульби, це вже вважається достатком. Люди змушені вживати траву, готують портулак... Вони настільки виснажені від голоду," — підкреслює Тетяна Гасаненко.
Єдиним критично небезпечним маршрутом залишався піший шлях до окупованого Раденська — 23 кілометри (п’ять годин пішки в один напрямок) по абсолютно відкритій, прострілюваній території, де кожен сантиметр був замінований або всіяний «пелюстками».
Представниця благодійного фонду Humanity Ірина-Естер Вратарьова оголосила останнє повідомлення, яке надійшло від жительки місцевості:
"Мені вдалося придбати дещо на базарчику в Раденську -- бачила яйця, це виглядало як диво. Але потім я побігла додому, бо почула вибухи. Знаю, що є нові поранені й загиблі -- вони хотіли скупитися, але по дорозі померли. Як я зрозуміла, це був останній день, коли можна було вийти в Раденськ. Можливо, це повідомлення останнє від мене".
"Живий бар'єр" для "херсонського сафарі"
Чому ситуація в Олешках вирізняється серед інших окупованих територій? Відповідь криється в їх географічному розташуванні. Олешки знаходяться напроти звільненого Херсона, між ними лише річка Дніпро. Саме з цієї локації окупанти щодня здійснюють прицільний обстріл та організовують так зване "херсонське сафарі", скидаючи дрони з вибухівкою на цивільних мешканців Херсона.
Для продовження цього насильства росіянам вигідно тримати цивільних мешканців Олешок у ролі заручників.
Це підтверджують і у Збройних Силах України.
"Вони використовують цивільний транспорт у військових цілях, розміщують підрозділи в житлових масивах і перевдягаються в цивільний одяг. Люди заблоковані, їм не дають виїхати. Вони прикриваються цивільними, щоб ми не могли завдавати ударів у відповідь по російських військах", -- пояснює речник 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ Павло Дрогаль.
Місцевий житель Володимир, якому вдалося вирватися з Олешок лише в березні 2026 року після катувань, перебування в російській тюрмі та підриву на мінах, зазначає: ті, хто підтримував РФ, давно виїхали до Криму чи Скадовська.
"В Олешках залишилися літні, маломобільні люди, ті, у кого згоріли або були знищені під час повені документи, й ті, кому просто немає куди їхати. У місті біля моргу лежить близько 100 трупів у пакетах -- влітку за температури 40-50 градусів там стоїть нестерпний сморід. А в лікарні перебуває понад 70 людей із важкими мінно-вибуховими травмами", -- розповідає Володимир.
Нещодавно лише 11 осіб змогли самостійно покинути Олешки пішки і вижити. Ніхто не може сказати, скільки з них загинуло під час шляху.
Заклик до світу та бездіяльність міжнародних інституцій
Ситуацію в Олешках українська дипломатична делегація винесла на розгляд Генеральної асамблеї ООН, аби змусити світ тиснути на Кремль для відкриття гуманітарного коридору.
"Якщо ви запам'ятаєте лише один аспект цієї зустрічі, то це будуть Олешки. Відчуйте їхній крик про допомогу! Наполягайте на тому, щоб Росія відкрила гуманітарні коридори. Москва є єдиною причиною цієї трагедії і головною перешкодою на шляху до її завершення", -- підкреслив з трибуни ООН міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.
Проте міжнародні гуманітарні організації демонструють повну безпорадність.
На жаль, міжнародні організації в нашій ситуації залишаються лише спостерігачами. Вони не здатні на жодні дії і жодним чином не впливають на Росію. Часто складається враження, що їм і не хочеться нічого змінювати – вони лише розводять руками: "Що ми можемо зробити?" Ви ж розумієте, що в цей момент гинуть мирні люди та діти?! Якщо ви просто розводите руками, то чому ви взагалі існуєте?!" – емоційно зазначив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.
Раніше, у липні 2026 року, проводилися переговори з Російською Федерацією щодо евакуації, але агресор заблокував цей процес. Кремль безсоромно звинувачує Київ, стверджуючи, що українські дрони перешкоджають доставці гуманітарних вантажів.
Україна зі свого боку пропонує будь-які технічні варіанти для порятунку людей через сухопутний маршрут углиб окупованої території.
Основна концепція полягає в тому, щоб обрати конкретний день, влаштувати режим тиші з ранку до пізнього вечора. Дорога до Олешок може бути очищена за один робочий день. Ми готові вжити ці заходи. Хоча російська сторона не відмовляється від переговорів, жодних активних дій не вживається, і ситуація продовжує погіршуватися, - підсумував Дмитро Лубінець.
Волонтери підкреслюють, що для численних сімей в Олешках ситуація стає критичною: тут рахунок йде не на тижні, а на дні. Шість тисяч українців опинилися в умовах голоду, ставши жертвами російського терору.
▶ Ви можете знайти відео на YouTube-каналі ТСН за наступним посиланням: Пекло атак у Києві! Секрети Трампа та Сі! Куди подівся Кравченко? | ТСН 20:00 25 вересня.
#
