В Україні триває масштабний конфлікт, який триває більше чотирьох років. Безпілотники, крилаті ракети, балістичні системи та керовані авіаційні бомби націлюються на українські населені пункти.
Тільки за липень 2026-го по Україні було випущено 376 ракет, з них 176 балістичних. Для порівняння, Росія використала проти України 300 ракет протягом всього 2024 року.
Атаки представляють серйозну загрозу для людей. У липні 2026 року, в результаті російських обстрілів, у Києві загинуло не менше 49 осіб.
Отже, найважливішим аспектом залишається охорона життів, що передбачає необхідність мати доступні укриття в близькій доступності.
Омбудсман Дмитро Лубінець у своїй спеціальній доповіді, присвяченій стану укриттів в Україні, зазначив, що на початок 2026 року в країні налічується 66 574 укриття, які можуть бути використані більш ніж 16 мільйонами людей. Це становить понад половину населення України. Проте важливо врахувати, що ситуація відрізняється в різних регіонах: Київ піддається атакам російських сил практично щодня, тоді як Ужгород зазнав ударів лише одного разу протягом усієї війни.
У доповіді, оприлюдненій 2 червня омбудсменом, містяться дані щодо кількості укриттів у різних областях України.
Максимальна концентрація укриттів спостерігається у Львівській, Харківській, Хмельницькій, Дніпропетровській областях, а також у Києві.
У цьому списку столиця займає друге місце, поступаючи лише Львівській області. Хоча ситуацію в Києві не можна порівняти з жахіттями прифронтових міст, цього року місто переживає небачений раніше повітряний терор.
Місто переживає регулярні масовані обстріли та найбільшу кількість атак з неба за весь час повномасштабної війни. Тільки за ніч з 4 на 5 серпня по столичному регіону було застосовано більше ніж 20 балістичних ракет. Протягом першого півріччя Росія запустила по Києву та області 340 крилатих і 280 балістичних ракет, 36 "Цирконів", 5 "Кинджалів" та один "Орєшнік".
"Українська правда" повідомляє про кількість укриттів у Києві на п'ятому році війни та їхній стан.
В якому стані укриття
Столична влада звітує про 4,3 тисячі укриттів у місті, але не всіх охочих вони можуть вмістити. Депутатка Київради Ксенія Семенова розповідає, що якщо рахувати за нормативом у 2 квадратні метри на людину, місця для всіх не вистачить. У КМДА стверджують, що сховища можуть вмістити понад 97% мешканців столиці.
Депутатка зазначає, що найсерйозніші труднощі з укриттями спостерігаються в Оболонському районі столиці та на Лівому березі.
"У житлових районах Оболоні багато будівель не мають підвалів. Натомість на Лівому березі кількість глибоких підземних станцій метро значно менша, і вони традиційно слугують найзручнішими та найбезпечнішими укриттями для великої кількості людей. Є також райони, де взагалі немає доступу до метрополітену," - коментує Ксенія Семенова.
УП їде на Троєщину, в мікрорайон, де немає метро, тому вся надія місцевих мешканців на укриття в будинках, школах і дитячих садках.
Юлія, місцева жителька, проживає на проспекті Червоної Калини, що розташований на початку житлового масиву в Деснянському районі Києва. За її підрахунками, у трикутнику між проспектом Червоної Калини та вулицями Рейгана і Закревського є близько 6000 квартир, а для них доступні лише 7 укриттів, середня площа яких складає близько 150 квадратних метрів. Ці дані були отримані на основі оцінок, зроблених місцевими мешканцями.
Юлія розповідає, що в самих панельних будинках, які були зведені у 80-х роках 20-го століття, підвали не пристосовані для того, щоб ховатися від повітряних атак.
"Там відсутня нормальна підлога, є відкриті труби та комунікації, а головне - відсутні евакуаційні виходи", - розповідає вона.
На карті укриттів найближчі сховища розташовані всього в десяти хвилинах піших прогулянок від дому Юлії. Тому вона разом із сусідами вирушає до підвалу колишнього ЖЕКу, який наразі переобладнують у реабілітаційний центр для військовослужбовців. Однак це місце не зазначене на мапі укриттів.
"Основна проблема цього укриття полягає в тому, що кількість місць недостатня для всіх бажаючих. Ті, хто приходить раніше, займають сидячі місця, тоді як інші змушені стояти в очікуванні, поки ситуація не стабілізується," - зазначає Юлія.
Про труднощі з укриттям ділиться жителька Вишневого Катерина, у якій 6 липня сталися значні руйнування в житлових будинках через потрапляння російських ракет у склад боєприпасів.
Вона зазначає, що в її житловому комплексі "Акварелі-2" не передбачено офіційного укриття, проте на карті в додатку Дія відображений підвал, що знаходиться поруч у сусідньому комплексі "Піонерський квартал".
"Укриття закрито, коли немає тривоги. Зараз прилітає вже в момент, як тільки почалася тривога. Тобто постелитися там, щоб переночувати, не вийде.
На території нашого житлового комплексу розташований паркінг. Він досить зручний, але не зовсім підземний. Також є підвальні приміщення. Паркінг є одним із варіантів вирішення проблеми для мешканців. Звісно, там немає нічого особливого. Стіни абсолютно голі, лише залишки будівельних матеріалів. Якщо ти приніс з собою щось, щоб присісти, то можеш сісти; якщо ні – доведеться стояти", - розповідає Катерина.
Ксенія Семенова підкреслює, що питання доступу до сховищ залишається важливим і для столиці України, Києва.
Жителі багатоквартирних будинків з підземними паркінгами часто рішуче протистоять допуску сторонніх осіб до своїх приміщень. Іноді вони навіть активно виступають за те, щоб їхні паркінги були офіційно виключені зі списку найзручніших укриттів.
Багато сучасних житлових комплексів мають закриту територію. Навіть якщо укриття там є, людина з вулиці фізично не може подолати паркан, щоб до нього потрапити", - пояснює вона.
Семенова додає, що місто мало б вирішувати це питання спільно з поліцією, наприклад, забезпечуючи примусовий доступ під час тривог. Проте, за словами депутатки, цим ніхто не займається.
Навіть якщо в будинках є якісні укриття, то вони можуть бути закритими. Про такі випадки УП розповідали мешканці Святошинського, Голосіївського та Дарницького районів. Наприклад, місцева мешканка Катерина з житлового масиву Позняки каже, що у них є укриття за адресою Княжий Затон, 4, але воно постійно зачинене.
Щоб потрапити всередину, потрібно звернутися до консьєржа цього будинку, отримати ключ і відкрити двері особисто. Якось нам не вдалося її розбудити, а в інший раз вона на мене розгнівалася, оскільки я перервала її сон.
Наступне укриття для нас - це метро, до нього йти 10-15 хвилин пішки", - розповідає жінка.
30 липня в київському метро перебували більше 56 тисяч осіб. Та ніч залишилася в пам'яті через численні скарги мешканців, які повідомляли про те, що їх виганяють з підземки або не допускають туди. У Київській міській державній адміністрації спростували ці твердження, зазначивши, що такі ситуації могли виникати через прохання працівників перейти з службових зон на платформи.
Хоча 56 тисяч жителів видаються великою цифрою, насправді це становить лише близько 1% від загальної кількості населення столиці. Цю інформацію надає Костянтин Маркевич, директор civic tech ініціативи "Шорткат", яка розробила чат-бота "Де укриття?" для допомоги у пошуку найближчих укриттів.
Метро фізично не може вмістити всіх бажаючих. Крім того, для значної частини мешканців міст воно залишається недоступним з точки зору транспорту.
Можна припустити, що максимальна місткість укриттів метрополітену сягає 70-80 тисяч осіб", - додає він.
Маркевич вважає, що загальну ситуацію з укриттями не можна однозначно назвати ні гарною, ні катастрофічною, адже вона суттєво відрізняється залежно від регіону та конкретної локації.
"Сховищ фізично не вистачає для всього населення, і вирішити цю проблему миттєво неможливо, адже укриття немає як взяти нізвідки. Просто "викопати в дворах ями і накрити їх плитами" або "відремонтувати усі придатні приміщення" - очевидна утопія, на яку потрібні колосальні ресурси. Тому держава змушена розставляти пріоритети, зокрема першочергово фінансувати ремонт укриттів у дитячих садках, школах і медичних закладах, щоби убезпечити найменш захищені категорії громадян", - пояснює він.
Нові житлові комплекси та їхні особливості - чи знайдено вихід з ситуації?
Експерт з питань безпеки, будівельник з 35-річним досвідом цивільного і військового будівництва та лідер групи експертів Safety Shelters Сергій Распутний розповідає, що сучасні укриття будували в 50-60-х роках минулого століття під час гонки ядерних озброєнь.
Це справжні укриття з потужними дверима, схожими на ті, що використовуються в підводних човнах. Вони були розраховані виключно на обмежену групу осіб, адже забезпечити повний захист для всього населення було неможливо ні з технічної, ні з фінансової точки зору.
Для інших мешканців було організовано паліативне рішення: звичайні підвальні приміщення трансформували в укриття від радіації, просто закривши вентиляційні отвори мішками з піском, - розповідає він.
На його думку, ці підземні укриття призначалися для захисту від ядерного пилу, однак в реальності вони не забезпечували захисту від вибухових хвиль чи осколків. Експерт також підкреслює, що залишитися в такому сховищі після нападу було безглуздо, оскільки місто перетворювалося на "ядерну пустелю".
Після проголошення незалежності Україна встановила нові державні будівельні норми (ДБН), призначені для визначення стандартів укриттів. Однак, як зазначає Распутний, "наш ДБН, ухвалений у 1997 році, виявився лише перекладом радянських норм 1985-1987 років, що призвело до того, що у 2022 році система безпеки виявилася абсолютно не готовою до сучасних викликів."
Головний архітектор проєктів та керівник майстерні української архітектурної компанії Archimatika, Олександр Столовий, у коментарі для УП зазначив, що після початку повномасштабної війни з Росією були внесені значні зміни до ДБН, що регулюють будівництво укриттів.
Раніше будівельні норми давали змогу забудовникам обходитися лише формальностями, перетворюючи звичайні підземні паркінги на так звані "укриття" лише за допомогою кількох пластикових контейнерів. Проте сьогодні ситуація змінилася.
Сучасне укриття в новобудовах - це не просто звичайний підвал, а повноцінна інженерна структура, здатна функціонувати автономно. Нові вимоги передбачають, що такі приміщення можуть працювати без зовнішніх ресурсів до 48 годин. Це означає, що у них обов'язково повинні бути власні генератори, системи опалення, санітарні вузли, запаси води та спеціально обладнані спальні місця, розраховані на певну кількість осіб", - зазначає він.
Він зазначив, що тепер це сховище виглядає як надійна капсула, вписана в загальний дизайн паркінгу.
"Для виготовлення використовують бетонний шар, який удвічі товщий за стандартний, а також значно посилене армування. Однак, надмірна кількість металевих елементів у стінах призводить до несподіваної проблеми – вони функціонують як екран, повністю блокуючи мобільний зв'язок. Нові вимоги вимагають встановлення Wi-Fi роутерів всередині приміщень", - зазначає він.
Окрім цього, як зазначив Столовий, у нових житлових комплексах вже формуються мамади.
Мамад - це індивідуальна кімната безпеки, яка проєктується та будується безпосередньо всередині житлової квартири. Ця концепція була розроблена в Ізраїлі в 1990-х роках і стала обов'язковим будівельним стандартом для захисту цивільного населення від ракетних обстрілів у цій близькосхідній країні.
Сергій Распутний зазначає, що подібна кімната формується у вигляді монолітної залізобетонної капсули. Вона обладнана вибухостійкими металевими дверима, які щільно закриваються, а також сталевими віконницями. Площа вікон у таких приміщеннях зазвичай зведена до мінімуму.
"Мешканці використовують його як звичайну житлову кімнату - спальню, кабінет або найчастіше як дитячу кімнату. Це дозволяє батькам не будити дітей серед ночі під час тривоги, адже ті вже сплять у безпечному місці.
Радянські підземелля та сучасні парковки скупчують тисячі людей в одному місці, стаючи масовою мішенню. Натомість мамади розподіляють людей по всьому будинку. Навіть при прямому попаданні, монолітна структура мамади має здатність витримувати значні навантаження і рятувати життя сім'ї, тоді як інші частини будівлі можуть зазнати серйозних руйнувань, - зазначає він.
Експерт з "Архіматики" Олександр Столовий зазначає, що такі квартирні укриття не розраховані на пряме влучання важкої ракети чи авіабомби. Тому якщо весь будинок буде знищено, вони навряд чи врятують. Проте мамад гарантовано захищає від 90% інших загроз (уламки, вибухова хвиля, часткове руйнування будинку), що робить його одним із найефективніших рішень для збереження життів у сучасних реаліях.
"В Україні цей підхід поки що масово не реалізований через відсутність відповідних нормативних баз та технічні складнощі", - пояснює він.
За словами Столового, хоча для новобудов вже розроблені та затверджені відповідні рішення, старий житловий фонд, зокрема хрущовки та панельні будинки, залишається найбільш вразливим.
Створити безпечне укриття в їхніх підвалах неможливо через недостатню висоту приміщень і брак необхідних комунікацій.
Єдиним дійсно ефективним рішенням є створення окремих підземних укриттів для цілих мікрорайонів, які б знаходилися в межах пішохідної доступності не більше ніж 500 метрів. Ці укриття слід розміщувати на значній глибині, наприклад, під стадіонами шкіл або спортивними комплексами. Проте реалізація таких ініціатив потребує величезних фінансових вкладень та стикається з серйозними технологічними викликами, зазначає архітектор.
Олександр Столовий розповідає, що реальність полягає в тому, що жодне стандартне укриття в житловому будинку не розраховане на пряме влучання ракети - воно неминуче буде зруйноване.
"Основна, хоч і єдина, але критично важлива роль цього елемента - захистити людей від небезпечної хвилі вибуху та смертоносних осколків скла і бетону, які можуть виникнути при падінні снаряда поруч", - зазначає архітектор.
***
Велика війна точиться більше ніж 4 роки, і Росія тільки збільшує свої ракетні та дронові атаки. Ніхто не знає, скільки ще війна може тривати.
Костянтин Маркевич вважає, що усвідомлення цього вимагає від людей відмови від інфантильних ілюзій, бо жодна держава у світі не здатна побудувати ідеальне укриття під кожним під'їздом - не тому, що влада байдужа, а тому, що це технічно неможливо.
"Ми у звичці нести відповідальність за своє здоров'я: коли відчуваємо недомагання, звертаємося до лікаря або йдемо до медичного закладу, замість того щоб вимагати побудувати лікарню просто під вікнами. Точно так само ми повинні доросло підходити до питання власної безпеки," - ділиться автор чат-боту "Де укриття".
Він стверджує, що кожен мешканець країни зобов'язаний дотримуватися трьох основних вимог.
Перший крок - вивчити логістичні аспекти. "Виявити найближчі укриття та точно оцінити реальний час, необхідний для їх досягнення".
Другий крок - це особисто оцінити стан укриття. "Не варто чекати на сигнал тривоги, краще заздалегідь відвідати обране місце: упевніться, що воно відкрите, та ознайомтеся з умовами, в яких доведеться знаходитись".
Третій етап полягає в розробці стратегії на ситуації, коли часу обмаль. Важливо усвідомлювати свої дії під час швидких загроз, таких як балістичні атаки, коли дістатися до укриття стає неможливим, особливо з верхніх поверхів. Тому варто заздалегідь визначити та облаштувати найбезпечніше місце безпосередньо у вашій оселі.
Держава та міста повинні змінити підхід, перейшовши від виправдань до відкритої та чесної комунікації. Замість обіцянок, які неможливо виконати, необхідно розробити чіткі інструкції: як мешканці можуть отримати гранти або співфінансування для ремонту підвалів, де можна облаштувати укриття. Важливо також вказати, куди звертатися за допомогою, і, що найголовніше, як підтримати найбільш вразливих сусідів. Адже бабусі та дідусі не завжди мають доступ до чат-ботів або онлайн-мап, тому їм потрібно точно знати, куди йти за допомогою.
Укриття - це не просто бетонні конструкції. Це колективна відповідальність, вміння організовуватися самостійно та піклуватися про оточуючих, не покладаючись на випадок.
#
