Майстрині, котрі роками створюють вишиванки - не жаліють пальців. І готові годинами поспіль сидіти із голками в руках. В День вишиванки - історія Світлани Мєшкової-Давіденко.
Майстрині, котрі роками створюють вишиванки - не жаліють пальців. І готові годинами поспіль сидіти із голками в руках. В День вишиванки - історія Світлани Мєшкової-Давіденко.
Пані Світлана вишиває змалку. Та за сорочки взялася лише 6 років тому. Показує свою першу роботу. Полотну - понад століття. Його розшукала в антикварній крамниці.
«Ось ... Чим він відрізняється від сучасних: чим більше його переш - тим красивіше і краще він стає», - каже майстриня.
Згадує, як ретельно підбирала візерунки. Бо сорочка - для сина.
«Ось це дерево життя, щоб у нього було багато дітей, щоб було багато родичів. Хвиля - це вода. Червоний колір - насиченим, щоб у нього була яскрава щасливе життя», - розповідає Світлана.
Майстриня вважає: вишивати - то наче закладати певний код на майбутнє. Тож за голку береться тільки в доброму гуморі. Каже: навчитися такому може кожен. На її рахунку вже приблизно 30 вишиванок. Наразі - майструє вбрання для доньки. Вишивальниця розповідає: у орнаментах - насамперед вплетена її любов до родини. І бажання - аби згодом згадали, що то мамині руки створили таку красу.
«Мені дуже хотілося б, щоб від мене їм щось залишилося. Коли мене не буде, а сорочка в них буде. Як у мене, наприклад, є намиста від моєї бабусі».
А ще у вишиванки майстриня вдягає ляльок-мотанок, їх вона теж - робить сама.
#вишиванка
