Чиїсь брат або сестра, вчитель, лікар, колишній начальник чи той самий сусід, що любить гучно слухати музику. Чому обрали для себе саме такий шлях? Та що для них незалежність? Історії тих, хто боронить наші кордони.
Розбиті домівки, воронки від розірваних снарядів та звуки обстрілів, які вже не сплутаєш ні з чим. А разом з тим тисячі людських доль, які в мить пішли шкереберть. Століттями Україна виборювала суверенність. І тепер, вже майже вісім років, ми знову б'ємося за свою незалежність.
Що таке війна насправді - звичайним людям пояснити важко, - говорить морський піхотинець з позивним Шрам. Він навчався у військовій академії ще до початку бойових дій. З 2014 року був готовий йти на захист рідної країни та трохи вагався. А коли дізнався від старшого брата, що дійсно коїться на Сході - сумніви зникли. Перший вихід на передову змінив погляди хлопця на життя...
«Коли кулі свистять над головою, коли розриваються снаряди, коли ти розумієш, що твоє життя десь там було на волосині, що ти вже міг і не дихати цим повітрям... То, твої погляди на життя міняються. Ти починаєш цінувати зовсім інше в житті. Те, що ти раніше не цінував. Просто от якісь там заходи (прим. ред. - сонця), якийсь там відпочинок. Ти вже тут по-іншому на нього дивишся».
І таких історій безліч. Та кожна з них унікальна. Боєць із позивним "Гном" говорить, попри страхи, йдуть у бій, аби захищати свою землю, свій дім та родину.
«Страшно всім. Людина, яка не боїться... нема таких людей. В кожної людини є свій страх, в кожної людини є міра страху. Деякі, коли йдуть на фронт, вони перебороли це в собі, він пішов туди. Але там вже в нього з'являється новий страх...»
У вільний час бійці проводять патріотичний вишкіл для української молоді.
«Наша країна починається з, як то, ми розвиваємо з молоді. Молодь виховуємо, їх розвиваємо і якими ми бачимо наших дітей, як ми їх виховуємо, така буде наша країна, я вважаю так».
А от пан Олександр пов'язувати своє життя з армією не планував. До початку війни працював на одному з підприємств охоронцем. У 2014-му році у нього народилося два сини, тож вирішив залишитися вдома, з дружиною. А вже коли дітям виповнилося по три рочки, пішов служити.
«В мои 48 лет в армию идти поздновато было. Многие на работе меня не одобряли, близкие. Говорили все: "Куда ты прёшься, ты старый уже". Я им говорил, надо попробовать, я в себе уверен, а там посмотрим», - розповідає колишній військовий Олександр Терстуях.
У 2018-му Олександр вийшов на свою першу ротацію, де згодом дістав бойове травмування, через яке довелося піти з фронту. Під час загострення бойових дій шукав укриття. Однак ворожий снаряд пробив захисне укріплення та розірвався прямо під його ногами...
Торік пана Олександра нагородили орденом ІІІ ступеня "За особисту мужність". Однак чоловік себе героєм не вважає. Говорить: йшов, як і інші бійці, захищати свій дім та нашу, спільну незалежність.
#новини Маріуполя #Донбас #військові #День Незалежності 2021
