Кінець епохи "Дружби народів": Історії людей та зрадників Мілового в Луганщині.

Найсхідніше селище України вже четвертий рік - під російською окупацією

До 2014 року селище Мілове в Луганській області було найбільш відомим в регіоні. Воно не славилося визначними пам'ятками, а радше однією вулицею, яка слугувала кордоном між Україною і Росією. Цю вулицю називали Дружби народів. Однак тепер така вулиця вже не існує, про що кореспонденту Укрінформу повідомила начальниця Міловської селищної військової адміністрації Ірина Болткова. Проте Ірина Іванівна розповіла не тільки про цю вулицю.

ГОЛОВА В ЕКЗИЛІ

Перед початком масштабного вторгнення Росії Ірина Болткова проживала не в Міловому, а в Сіверськодонецьку. Тут вона була відома як активна громадська діячка, засновниця та керівниця благодійного фонду "Допомога і справа". У рамках діяльності фонду функціонував центр, де волонтери виготовляли маскувальні сітки, а також було організовано склад гуманітарної допомоги для військовослужбовців і цивільних осіб, постраждалих від війни. Паралельно Ірина збирала інформацію про загиблих учасників АТО та ООС з Луганщини. Ці дані згодом увійшли до "Книги пам'яті полеглих за Україну". Вона також реалізувала кілька інших ініціатив, спрямованих на підтримку військових, а в червні 2021 року отримала пропозицію працювати в Міністерстві у справах ветеранів України.

- Чи вас на посаду керівника селищної військової адміністрації порекомендував Гайдай (Сергій Гайдай, колишній голова Луганської обласної військової адміністрації, - прим. авт.)?

Ні, це Гайдаю мене пропонували. Я працювала в Міністерстві у справах ветеранів, зокрема в його луганському відділі. Через це окупанти провели у моїй квартирі 12 обшуків, напевно, намагаючись знайти ветеранів усіх війн. Як державного службовця, мене внесли до їхнього луганського "трибуналу" ще до початку повномасштабної війни. Потім мої друзі надсилали фотографії моєї квартири після обшуків: двері були вибиті разом зі стіною у під'їзді, так сильно вони прагнули потрапити всередину. Дванадцять разів.

Міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна 24 лютого 2022-го збиралася приїхати в Станицю Луганську.

Ми організовували її подорож регіоном, але змогли відвідати лише Шопіна в Новоайдарі (Ігор Шопін обіймав посаду селищного голови в Новоайдарі, - ред.). До Станиці ми не дісталися, оскільки дороги були під обстрілом. Водій, який евакуював людей, загинув. Тож ми змінили маршрут і поїхали до Сіверськодонецька для зустрічі з Гайдаєм.

А що, якби вона дісталася туди? Ворог увійшов до Станиці лише 27-го, але вже навколо діяли ворожі диверсійно-розвідувальні групи. Існувала ймовірність, що могли б захопити в полон таку важливу особу з уряду...

Ірина Іванівна, родом із Сіверськодонецька, планувала виїхати пізніше, проте обставини змусили її покинути місто вже 5 березня.

- У нас приліт був у квартиру, тож без варіантів. Виїхала своєю автівкою: закинула в неї кота, курточки непотрібні і лак для нігтів, невідомо для чого. Повну сумку. Не вивезла ні фотографії, ні шуби. Кажуть, люди шуби вивозили. Це неправда. Люди в паніці вивозили якраз непотрібне. Все чорне, будинки горять, ніхто їх не тушить. Ракети в асфальті стирчать, об'їжджаєш... Я об'їжджала тротуарами. Машину вночі, перед тим, як виїхати, три рази переганяла з місця на місце. Дивом вона вціліла - такі сильні обстріли були. На вулиці Гагаріна був приліт прямо в мене під вікнами, директор кінотеатру "Сучасник" загинув. Мама тоді не схотіла кидати квартиру, а ми з сестрою виїхали.

Матір евакуювали у квітні. Ірина звернулася за допомогою до рятувальників, і вони відгукнулися на її прохання. Додатково, патрульна поліція на її запит організувала вивіз сімей з маленькими дітьми. У зворотному напрямку перевозили гуманітарну допомогу.

З МІЛОВОГО ВИРУШИЛИ ОКРЕМИЙ ТРАНСПОРТ.

Ірина Болткова виїхала спочатку до Добропілля на Донеччині, потім переїхала до Дніпра - там працював такий же підрозділ її міністерства, як і в Сіверськодонецьку. І тут надійшла пропозиція очолити військову адміністрацію. Характерно, що їй, як і деяким іншим кандидатам, запропонували це, не назвавши район: "Очолиш - чи ні?" Коли давали громаду, сподівалися, що вона не впорається або відразу відмовиться.

Ситуація була складною: ніхто не знав, як діяти, коли з окупованої території не виїхали ні керівники, ні майно. У селищі все залишилось на місці — жоден заклад не евакуювався, а працівники адміністрації продовжували виконувати свої обов’язки. Лише кілька осіб вирішили залишити свої домівки. Нам довелося формувати команди з нуля, залучаючи нових людей як в структурні підрозділи, так і в адміністрацію. Зараз у нас працює лише чотири чи п’ять місцевих, а решта — внутрішньо переміщені особи з Луганської області. Проте ми все ж змогли знайти людей і організувати роботу! Допомагаємо не лише військовим, але й їхнім родинам. Всі, хто виїхав з Мілового, це родини військових, і зараз вони перебувають в Україні. У нашій громаді немає релокованих підприємств чи підприємців. Лише кілька ФОПівців, як, наприклад, перукарі, залишили свої місця роботи, але їх змусили перереєструватися у нових громадах. Наша бюджетна база складається виключно з державних дотацій, інших джерел фінансування у нас немає.

- І ви з цієї субсидії також забезпечуєте підтримку для Сил оборони?

Для військових, їхніх сімей та внутрішньо переміщених осіб, які потрапили в нелегкі ситуації. Звісно, ми нічого не придбавали, лише трохи запасів на випадок потреби. У нас є все необхідне.

Село Мілове стало територією, що витримала найбільший тиск російської пропаганди протягом тривалого часу. До 2014 року, завдяки концепції "Дружби народів", воно було майже повністю інтегроване з російським населеним пунктом Чорткове. Всі бізнес-операції місцевих жителів здебільшого здійснювалися з опорою на однойменну залізничну станцію.

Олег Савченко, лідер Міловської громади, був обраний на цю посаду у 2020 році завдяки підтримці партії ОПЗЖ, і окупанти залишили його на цій посаді. Подібна ситуація сталася і з головою сусідньої Марківської територіальної громади Ігорем Дзюбою, який навіть намагався оскаржити результати виборів у суді разом із представником проросійської "опозиції". Також зрадником виявився Альберт Зінченко, керівник Станично-Луганської селищної військової адміністрації.

В цілому, згідно з інформацією від Болткової, мешканці Міловки, окрім деяких, хто залишив регіон, під час окупації переоформили свій бізнес відповідно до вимог Російської Федерації. Вони надають послуги окупантам та отримують виплати як від російської, так і від української влади. Вже з травня 2022 року почали регулярно виїжджати на території, що залишилися під контролем України.

- Усі - через Європу. Вони й зараз так їздять - через Польщу заїжджають в Україну, роблять тут свої справи, оформлюють соціальні виплати - і їдуть назад. Позалишали дітям свої банківські картки, українські. Пенсійні. І всі фермери повернулися назад. Крім одного, якому не потрібна пенсія, бо він найбагатший.

Цей відомий представник "міловчан", який походить з Кавказького регіону, після окупації 2022 року переїхав до Києва. Проте він покликав до Мілового свого брата, а той – інших родичів, і тепер їхня "діаспора" оселилася там. Усі вони перереєстрували свої справи відповідно до російських норм і працюють на Росію.

- На Міловщині вся земля його. Як у тій казці про маркіза Карабаса. Я дивилася судові справи, українська прокуратура порушила й виграла суди. Формально - позабирала в нього землі. Не знаю, що це нам дасть, може - колись... Бо в нього навіть половина оцих фермерських господарств була оформлена незаконно. Копійчану оренду платив невідомо кому, в одній сільраді якийсь зошит завели й видавали йому землі сотнями гектарів без реєстрів, без кадастрових номерів, без нічого. Бачила десь в інтернеті його декларацію. Уже тут, після евакуації, за рік заробив більше мільйона доларів.

Спочатку керівництво зверталося до "фермера", вважаючи його своїм співвітчизником, за підтримкою. Батьки вивезли свою дворічну дитину з інвалідністю та просили придбати спеціальну коляску, але отримали відмову. Потім зверталися за допомогою у зборі коштів на новорічні подарунки для дітей, які втратили батьків, запитуючи всього 5-6 тисяч гривень, а не доларів.

Ми зверталися за підтримкою, поки не змогли встати на ноги. Коли була сформована нова Міловська адміністрація, жоден із попередніх співробітників не покинув своїх посад, включаючи фінансовий відділ. Нам довелося все відновлювати з нуля, відкривати нові рахунки... Протягом більше трьох місяців ми працювали безкоштовно. Звичайно, згодом кошти нам повернули. Але "земляк" просто відсторонився, і на цьому все. Ось така в нього позиція.

"ДЗВІН ПАМʼЯТІ" ОРКИ СПЕРЛИ ОДРАЗУ

При всій "лагідності" окупаційного режиму на Міловщині, загарбники таки не втрималися від пограбувань. Тут потрібна невеличка передмова.

Після того, як Луганськ був окупований, першість у популярності переїхала від вулиці Дружби народів до єдиного контрольного пункту в Станиці Луганській. Саме тут був створений єдиний контрольно-пропускний пункт у регіоні, через який можна було переходити на окуповані території і назад. Спочатку люди намагалися перетнути розбитий міст, використовуючи дерев'яні сходи, що виглядало доволі екзотично для іноземних журналістів. Пізніше тут з’явився цілий комплекс, який міг би позмагатися з деякими аеропортами. Це місце стало відомим, і тут навіть бачили таких високопосадовців, як Дональд Туск, Жозеп Боррель, Кая Каллас та багатьох інших представників європейського і світового політичного істеблішменту.

А в 2021-му Мілове зробило потужний ривок у поверненні слави. Сюди 8 травня приїздив Президент Володимир Зеленський на відкриття реставрованого меморіалу "Україна - визволителям", центральним об'єктом якого став тільки-но підвішений на сталевій конструкції "Дзвін пам'яті". Інший дзвін - "Дзвін Перемоги" - встановили на західній околиці України, на Пагорбі слави в Ужгороді. Ще два Дзвони мали з'явитися після остаточного вигнання окупантів у Донецьку та Сімферополі. Але, схоже, комплект не скоро буде повним.

- Ви не знаєте долі меморіалу "Україна - визволителям"?

Того, що Зеленський урочисто відкрив після реставрації? "Дзвін пам'яті" був викрадений орками майже миттєво. Куди саме він зник, залишається загадкою. А меморіал все ще на місці. Люди продовжують приносити туди квіти і запалювати свічки.

ЗАМІСТЬ "ДРУЖБИ" - НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Ірина Іванівна розповіла ще одну історію, яка може стати частиною нашої славної історії визвольної боротьби.

Відповідно до закону про декомунізацію, адміністрація ініціювала громадське обговорення щодо перейменування не лише цієї вулиці, а й кількох інших населених пунктів. Для цього була створена комісія, що діяла відповідно до встановлених інструкцій. Я запропонувала для колишньої "Дружби народів" два варіанти: вулиця Степана Бандери або ж Незалежності. Під час обговорень громада вирішила, що "можливо, з Бандерою згодом, а наразі давайте зупинимося на Незалежності". Мене дуже тішить, що в нас, росіяни, живуть на вулиці Незалежності.

- Ех! Краще б ви назвали вулицю іменем Степана Бандери. Ото б їм припікало...

Я не заперечую, але не варто вважати, що я бездумно кидаюся шашкою. Люди висловили свої ідеї, проголосували... Інакше рішення б ухвалювалося адміністрацією без обговорення.

Михайло Бублик, Черкаси