"Ми не будемо смакувати їхні 'щі': чи прийме Україна мирну пропозицію?"

Розпочалася велика спеціальна операція Росії, спрямована на те, щоб примусити Україну до капітуляції через так звані "мирні переговори". Але що, як українське керівництво було в курсі цього плану з самого початку і грало свою роль у цій схемі? Чому американські чиновники намагаються налякати європейських дипломатів загрозою російських ракет, і які справжні наслідки можуть чекати Україну, якщо вона погодиться на ці умови?

Мова йде не лише про втрачені території, а й про масову депортацію українських біженців, які перебувають у США, скасування санкцій проти Росії та припинення постачання озброєнь. Чи буде президент України Володимир Зеленський готовий прийняти ультиматум від кремлівського лідера Володимира Путіна, що вимагає повного виведення військ із Донбасу, що є відвертим порушенням Конституції?

Про все це та багато іншого в ексклюзивному аналізі від надзвичайного і повноважного посла, дипломата Валерія Чалого.

-- Журналісти зараз постійно запитують про одне й те саме: "плівки Віткоффа", мирні перемовини, різноманітні плани. Вам доводиться крок за кроком це пояснювати. Давайте узагальнимо: хто і що "вкинув" в інформаційний простір, і хто є головним бенефіціаром усієї цієї хвилі, що коливається від "зради" до "перемоги"?

Я не є прихильником детального коментування кожного окремого аспекту, оскільки важливо бачити загальну картину. На мою думку, це свідчить про те, що все почалося як значна російська спецоперація. Вони скористалися старим набором з 30 пунктів, який ще раніше надав Дональд Трамп в Анкориджі. Тоді там також був Китай, але це питання не викликало необхідності. Здається, американці не вносили значних змін до цього списку, так званого позиційного документа. Росіяни ж реалізували це як спецоперацію, посиливши її ракетними ударами по Україні, щоб змусити країну до капітуляції.

Чому вони вибрали саме цей момент? Вони виявили вразливість української влади на фоні корупційних скандалів. Ситуація у Трампа також непроста, і їй потрібно знайти інформаційний захист. В Україні справи теж невтішні, і це потрібно замаскувати. Отже, вони вирішили, що це вигідний, поки що безпрограшний варіант для Росії. Проте це не гарантує, що вони отримають від цього якусь вигоду.

Далі почалися різні дипломатичні треки - в гру вступили інші. Європа прокинулася, бо вона цей момент проспала. А от українська влада, щоб ви розуміли, в цій грі була. Тільки нам президент мав би повідомити про цю гру вже по факту.

-- Тобто президент Зеленський знав про це?

Безумовно, він був у курсі. Це підтверджують журналісти. Хоча я сам не був на місці подій, але, згідно з інформацією від журналістів, Умєров дізнався про цей план раніше, ніж американський сенатор Рубіо. Розумієте? Це те, що називається "другий трек" дипломатії, де деякі особи, які вважають себе сучасними Кіссинджерами, намагаються діяти з бізнесовою перспективою, вважаючи, що традиційна дипломація вже в минулому, а тепер настав час для підприємців і маніпуляторів. Проте у них є одна суттєва проблема: їх перші кроки можуть бути успішними, але для забезпечення стійкого розвитку ситуації необхідно дотримуватися певних правил. Інакше це лише разовий успіх.

Чи потрібен такий одноразовий продукт українській владі? Так, потрібен, щоб прикрити внутрішні питання. Фактично президент Зеленський, якщо вірити заявам українських журналістів про зустріч глави НАБУ з президентом, на якій було сказано, що готуються підозри, зробив наступне: він одразу включив цих людей до складу делегації. Тобто він поставив питання так: або ці люди зі мною і мир, або без цих людей - війна. Ось що він запропонував українському суспільству в політичному плані.

Але хіба участь у делегації заважає вручити підозру?

Підозри можуть виникати. Однак ви ж усвідомлюєте, що коли делегація знаходиться у Вашингтоні, там відбуваються розмови не лише в рамках офіційних переговорів. Це чіткий сигнал, і я його сприйняв однозначно. Володимир Зеленський стверджує: "Якщо ви прагнете миру – прийміть його разом з усім, що існує всередині України. Якщо ж ви обираєте війну – продовжуйте боротьбу. Я, як президент, готовий до війни. Але якщо ви бажаєте миру в цей момент, ми надамо вам усі ваші внутрішні справи разом із тими ж особами, які "завершили війну". Тому для нас це питання має дуже серйозне значення.

Питання не в тому, чи будуть продовжені переговори. На мою думку, їх результат навряд чи буде позитивним, оскільки все починалося як спеціальна операція, а тепер вже залучені спецслужби. Випуск цих записів можна вважати контрдією.

Що ж насправді відбувається в рамках офіційної дипломатії? Якщо Путін прямо, можливо, вперше так ясно висловлює: "Нехай українські війська залишать Донбас", то без цього жодні угоди не будуть досягнуті. Гаразд, уявімо, що наша влада оголошує: "Ситуація вкрай складна, нам нелегко, зима буде суворою, ми повинні покинути Донбас".

Яким чином вони планують це реалізувати? Які накази або директиви можуть бути видані Верховним Головнокомандувачем? Для цього необхідно буде змінювати українське законодавство, адже, якщо Верховний Головнокомандувач видасть письмову директиву (усні укази, як правило, не виконуються), це може бути розцінене як злочин. Потрібно буде внести зміни в численні нормативні акти, аби уникнути правових наслідків. Адже хто візьме на себе відповідальність за наказ залишити території, які не підлягають окупації? Це суперечить Конституції.

Цинічно кажучи, якби під тиском ворога ці адміністративні території Донецької області були окуповані росіянами, це не було б порушенням Конституції з боку президента. До речі, саме такого сценарію цинічно очікували в Білому домі. І тут треба віддати належне, що в нас такої позиції не було. Правильно це чи ні, але відступу на Донбасі немає. Наші зараз гинуть за Покровськ, який у Росії вже розкручують як майбутній "Путінград".

Отже, ми не маємо чітких рішень стосовно цих делікатних, але надзвичайно важливих аспектів. Навіть якщо нам пропонують в обмін на це повернення деяких територій, наприклад, тих, що були захоплені в Запорізькій, Херсонській, Дніпропетровській чи Харківській областях, суть питання полягає не в цьому. Головний момент полягає в тому, що основні концепції цього "плану" залишаються незмінними і мають російське походження. Спершу ви, як жертва, повинні виконати всі умови, а вже потім ми готові говорити про припинення вогню. Альтернативи цьому немає.

Американці нам кажуть: "Спочатку ви все робите, росіяни припиняють вогонь, а тоді вам - гарантії безпеки". І таку логіку прийняла українська сторона, що суперечить "плану Зеленського". Нам публічно ніде не пояснили, чому змінили логіку. Сказали, що умови важкі, але чому погодились на зміну послідовності - ні.

Я не впевнений, до чого це призведе. Обставини для цього не складаються. Хіба що президент України прийме три умови. По-перше, він має віддати наказ військовим відступити на непідготовлені позиції по адміністративному кордону. Це є важливою умовою для того, щоб зупинити широкомасштабну війну в даний момент.

По-перше, це сигнал, що Україна де-факто все визнає. В такому випадку американці негайно почнуть знімати санкції та ініціювати перегляд резолюцій в ООН. Наслідки цієї спецоперації можуть бути досить серйозними. З моменту будь-якої, навіть політичної, заяви президента України з президентом США стартує процес, який може бути для нас вкрай неприємним: Росію знову можуть вивести з ізоляції та запропонувати повернення до G8. Трамп, у свою чергу, може заявити: "Я зупинив війну".

В Україні війна не зупиниться, а в США наслідком може стати депортація українських біженців, яких там 250 тисяч. Наша влада, до речі, сказала "чудово", так вони "захищають" інтереси українських громадян за кордоном. Другий момент -- це поступове зняття санкцій. І найголовніше - на якийсь час може зупинитися постачання зброї. Трамп не зможе повністю зупинити її продаж, але притримати на місяць-півтора може. Так вже було неодноразово, коли логістика озброєння зупинялася.

Отже, вже після зустрічі президентів, навіть після політичної заяви, ми можемо зіткнутися з негативними наслідками. І незрозуміло, чи буде це юридичний документ або двостороння угода. Якщо ж так, у мене виникають певні запитання. По-перше: що саме містять директиви? Чи існують вони взагалі? Директиви — це "червоні лінії", які президент чомусь не згадав у своєму указі про делегацію, вперше за довгий час. Президент стверджує, що "директиви є". Я ж цьому не вірю. Я працював у цій сфері і знав, як готуються директиви. Жоден виконавець не підготує їх без відповідного указу.

Якщо планується укласти юридично зобов'язуючу угоду, у мене виникає питання: чи затвердить її Конгрес США? Чи буде в ратифікованій угоді закладена безпекова гарантія, подібна до п'ятої статті НАТО, як нам повідомляли? Це передбачає наявність американських військ на нашій території під час збройного конфлікту. Я сумніваюся в цьому. Зараз американська сторона навряд чи надасть такі гарантії. Отже, для нас усе це виглядає лише як великі обіцянки, а нам потрібно здійснити дуже конкретні кроки. Проблема полягає в тому, що Україна може почати рух у цьому напрямку, але далі не буде жодних результатів. В результаті ми можемо спостерігати російські війська на Дніпропетровщині, а конфлікт продовжується.

-- Експрем'єр Росії Сергій Степашин каже, що Одеса та Миколаїв мають "добровільно воз'єднатися" з Росією. А американці останніми тижнями виглядають, м'яко кажучи, несимпатично. Президент Зеленський заявив, що на кону або наш суверенітет, або наші партнери. Невже ситуація виглядає саме так?

-- Це брехня. І мені дивно, що президент користується такими тезами. Лідер держави, який керує зовнішньою політикою, не може так ставити питання. Це те саме, що казав Дрісколл, лякаючи дипломатів ЄС: "Вас російські ракети дістануть, як і українців". Це американський представник! Це що, серйозний дипломат? Це людина, яка тимчасово опинилася на цій хвилі.

Цікаво, чому ми не висловлюємо своє незадоволення і не заперечуємо присутності Віткоффа в американській делегації, якщо він підтримує російську сторону? Нам слід скористатися дипломатичними каналами, щоб донести свою думку. Він не повинен бути там. Росіяни вже усунули китаїста з американської команди, а ми продовжуємо мовчати і просто спостерігати, як ніби нічого не відбувається.

Ми опиняємося в контексті, коли Трамп знаходиться у найменш вигідній ситуації, а українське керівництво також переживає непрості часи. Проте Америка — це не лише Трамп. Постачальники озброєнь навряд чи швидко відреагують на вказівки президента щодо припинення постачань зброї європейським союзникам. Тож питання "чи втрачаємо ми партнера" — про кого саме йдеться? Про Дональда Трампа? Він не зовсім надійний партнер.

Америка має багато аспектів: це й розвідувальні організації, й Державний департамент, і Конгрес, який починає проявляти активність. Нам варто не поспішати. Якби на фронті не гинули наші співвітчизники, я б з упевненістю стверджував, що краще дочекатися й підготувати свою позицію для переговорів. Проте в умовах, що склалися, я не можу дозволити собі говорити, що варто уникати перемовин. Процес, напевно, вже розпочався. Коли він завершиться — невідомо. Принаймні, ми тепер краще розуміємо бажання Росії.

-- Чи варто очікувати катастрофи, чи це просто нагнітання з усіх сторін в рамках інформаційної війни?

-- Я не вірю, що мир буде, як дехто каже, до 15 січня. Я дивлюся на фактори, а вони на сьогодні не готові для реалізації такого плану. Росія не піде на зміну своїх позицій. А якщо ми приймемо їхні позиції, навіть якщо президент погодиться це заявити, то в Україні все розвалиться. Або ж Путін досягне іншої мети - збурить внутрішнє протистояння в Україні. Такого не відбудеться, тому що Володимир Зеленський теж це розуміє.

На мою думку, ймовірність того, що з цього вийде щось суттєве, складає приблизно 5-10%. Швидше за все, це лише початковий етап тривалого дипломатичного процесу, який нам доведеться витримати. Сподіваюся, що ця зима стане останньою перед миром. До початку цієї спецоперації багато хто прогнозував, що лютий-березень наступного року стане моментом, коли можна буде реально змусити Росію до миру. Найважливіше — зменшити вплив Росії, підкріпити Україну, а потім забезпечити стабільність. Наразі ми не перебуваємо на тому етапі. Якщо ця фаза не принесе результатів, вона лише забере час, який можна було б використати для реальних дій.

Катастрофи не існує і не відбудеться. Проте втрати кожного з наших співвітчизників — це справжня трагедія. На завершення, хочу підкреслити, що будь-який мир значно кращий за війну. Але я не можу уявити, як можна досягти цього бажаного "миру".

-- Бо це не мир, а капітуляція.

Це ілюзорний світ. Це спеціальна операція. Якщо основою стали порожні кістки без м’яса, то український борщ з російської "капусняку" не приготувати. Розумієте, з їхніх "щей" борщ не звариш, що б ти не додавав. А їхній "щі" ми не будемо пити.