Дніпро став притулком для більше ніж 175 тисяч внутрішньо переміщених осіб, які шукають безпеки від війни. За інформацією департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради, з моменту початку повномасштабного вторгнення через місто пройшло понад 300 тисяч переселенців. Приблизно 130 тисяч людей отримували державну фінансову допомогу для проживання, а на 1 травня 2025 року цю допомогу отримують 35 тисяч родин ВПО. Крім того, 5 194 особи користуються різними соціальними виплатами та послугами.
- Усі внутрішньо переміщені особи, офіційно зареєстровані у місті Дніпрі, прирівнюються у правах та можливостях до дніпрян у питаннях соціального захисту: вони можуть отримувати усі допомоги та послуги, передбачені міськими програмами для мешканців Дніпра, - сказала Юлія Крохмаль - завідувачка сектору соціального захисту внутрішньо переміщених осіб управління у справах ветеранів та внутрішньо переміщених осіб департаменту соціальної політики ДМР.
Урядова програма "Тепла зима" передбачає надання одноразової допомоги у розмірі 6 500 грн для дітей та осіб з інвалідністю І групи. У Дніпрі цю фінансову підтримку отримали близько 10 000 внутрішньо переміщених осіб.
З березня 2024 року місто почало забезпечувати продуктовими наборами переселенців, які зареєструвалися після 24 лютого 2022 року і проживають у шелтерах або гуртожитках. У 2024 році було розподілено 10 963 набори, а з початку 2025 року – 5 613.
Діти-переселенці мають можливість отримати оздоровлення. У 2024 році п'ятеро з них провели відпочинок у "Артеку" (Закарпаття) та "Соколятах" (Львівщина). Крім того, існує програма часткової компенсації витрат на самостійне оздоровлення.
Нагадаємо, що з моменту початку повномасштабного вторгнення у Дніпрі функціонує коворкінг-центр, призначений для соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб.
Департамент соціальної політики Дніпровської міської ради співпрацює з багатьма гуртожитками та шелтерами міста, які приймають у себе переселенців на період воєнного стану.
Для реалізації прав переселенців у Дніпрі була створена Координаційна рада. Це не простий формальний орган: Рада складається з команди, яка щоденно докладає зусиль, щоб переселенці не почувалися самотніми. Її основна мета — забезпечити кожного, хто прибуває до міста, можливістю отримати житло, робочі місця, медичні послуги, а також, що не менш важливо, гідне ставлення та повагу.
Чудом залишилася живою під час авіаудару: розповідь Олени Стрілець з Лисичанська
Життя Олени Стрілець із Лисичанська перевернулося з ніг на голову в одну мить, коли російський авіаудар знищив укриття, в якому вона перебувала. Внаслідок цього вибуху багато людей загинуло, а Олена отримала серйозні травми: опіки обличчя, ушкодження зору та втрату волосся.
- Ми ховалися в підвалі клубу, - згадує Олена. - І раптом пролунав звук авіаудару. Ми сиділи з одного боку, а з іншого також були люди. І в один момент стався вибух. Тих, хто був ближче до виходу, відразу вбило. А ми, на щастя, опинилися трохи далі і дивом врятувалися.
Її перевезли до Краматорська, а потім до Дніпра, де медики вели запеклу боротьбу за її життя. На початку вона не могла самостійно пересуватися та страждала від втрат пам'яті, але з часом почала відновлюватися. У Дніпрі їй допомогли відновити втрачені документи та оформити статус інваліда.
Нині Олена проживає у притулку. Її скромна пенсія робить підтримку з боку громади вкрай необхідною. Вона досі не отримала звісток про свою матір і сестру, які залишилися в Лисичанську. Її найзаповітніше бажання — це мир та дім, де вона змогла б жити у спокої та безпеці.
Втративши свій дім, вона підтримує онука, який став захисником: розповідь переселенки з Сіверська.
74-річна Євдокія Мережко два роки тому залишила свій рідний Сіверськ. Нині вона мешкає у шелтері в Дніпрі, місті, яке стало для неї новим притулком.
— Тут затишно. Найголовніше — мати дах над головою. Я цілком задоволена, — ділиться жінка.
Євдокія пережила важку втрату — нещодавно пішла з життя її донька, і тепер жінка самостійно виховує онука. Зараз йому 32 роки, і він служить у Збройних Силах України. На жаль, два місяці тому під час бойових дій хлопець втратив ногу, і наразі проходить курс реабілітації в Дніпрі.
"Я допомагаю йому, готую різноманітні страви, - розповідає бабуся. - Ось чому я вирішила залишитися в Дніпрі."
Сіверськ, батьківщина Євдокії Матвіївни, тепер перетворився на руїни, подібно до сусіднього Бахмута.
- У мене і квартира була, і будинок, все приготувала на старість, але не довелося там жити, -- зітхає вона. - Жалко, звичайно, все мати і все втратити.
Однак Євдокія Матвіївна залишається непохитною у своїй вірі. Її найбільше прагнення - це покінчити з війною. Власний комфорт для неї поступається місцем більш важливим речам.
Я найбільше турбуюся за молодь і дітей. Мрію про те, щоб їхнє майбутнє було сповнене миру.
Ці розповіді не лише про страждання та втрати, а й про людяність, яка дарує спасіння. У Дніпрі ці жінки знову знайшли своє місце та відчули себе в безпеці. Їхня витривалість нагадує, що навіть у найскладніші моменти завжди є простір для надії.
#лікар #Краматорськ #пенсія #гуртожиток #Дніпро #Збройні сили України #Росія #Сіверськ #Дах #Львівська область #Підкарпатська Русь #Інвалідність #Воєнний стан #Історія #Бахмут #Око. #Лисичанськ #Фізична медицина та реабілітація #Внутрішньо переміщені особи #Папір #Гори! #Дніпровська міська рада
