Не лише про горе і кріпацьке життя: як українська література перетворилася на новий спосіб терапії для дорослих у часи війни - Hochu.ua

Марія Діденко ділиться враженнями про новий жіночий сезон "Перефарбованого Лиса".

Українська література вже давно вийшла за межі шкільних підручників. Сьогодні вона слугує інструментом для нового осмислення особистого досвіду, обговорення травм, свободи, міжлюдських стосунків та самопошуку. Цю мету вже більше п'яти років реалізує команда подкасту "Перефарбований Лис", який поєднує елементи психології, українську класичну літературу та ігрові формати. У 2024 році проєкт отримав гран-прі на подкастерській премії СЛУШНО.

Уже незабаром проєкт представить 12-й сезон, який уперше буде повністю присвячений жінкам-авторкам української літератури. Через творчість Докії Гуменної, Надії Суровцової, Софії Яблонської, Вікторії Амеліної, Софії Андрухович та інших команда досліджуватиме жіноче лідерство, внутрішню свободу, відповідальність, досвід війни й силу.

Напередодні прем'єри ми поговорили зі співзасновницею проєкту Марією Діденко про те, чому українську літературу варто перечитувати в дорослому віці, як гра допомагає зрозуміти культуру і чому тексти, написані століття тому, сьогодні звучать напрочуд сучасно.

Коли ви усвідомили, що українська література — це не просто "аналіз твору", а глибоке відображення нашої ідентичності?

Завжди так було у моєму житті. Ще з дитинства я захоплювалася читанням і постійно ставила собі питання: як би я вчинила на місці героїв цих історій? Моя мама, яка навчила мене писати, завжди говорила, що хороший твір повинен викликати емоції, і спонукала мене мислити креативно, вплітаючи в текст власний досвід і яскраві історії. Ідея створення подкасту виникла під час роботи над освітнім проєктом, де ми з моєю співавторкою Валею Мержиєвською допомагали сучасним письменникам з питаннями мотивації та розвитку їх персонажів, а також підтримували читачів у розумінні текстів. Одного разу ми задумалися: "Чому б не зробити щось подібне для української класики?" Таким чином, у 2021 році народився "Перефарбований Лис".

Чому на даний момент слід об'єднати психологію та українську літературу?

Шкільна програма в основному включає тексти, які не були написані з урахуванням дитячої аудиторії. Наприклад, "Камінний хрест" Стефаника, що порушує теми еміграції та смутку через залишення рідної землі, навряд чи призначався для десятикласників. А "Федько-халамидник", де дитина зазнає жорстокого покарання, вивчається в 6 класі. Це формує враження про українську літературу як про щось важке і сумне, з невтішним фіналом, що ускладнює підліткам процес самоідентифікації.

Сьогодні дорослі повертаються до класичних творів, аби відновити зв’язок із власною сутністю та культурними коріннями. Ми з Валентином були вражені, переглядаючи старі тексти: вони глибоко закарбовані в темах внутрішніх переживань, пошуків власного «я», втрат і прагнення до свободи. Під час повномасштабної війни починаєш по-іншому сприймати Шевченка і відчувати паралелі з “Чорною радою” Куліша. Коли розпочалося вторгнення, ми опинилися в різних куточках: я з родиною у Хмельницькому, а Валя з дітьми в Кракові. Після кількох місяців шоку ми вирішили відновити наш подкаст: записували його через Zoom, аналізуючи поезію — короткий жанр, що передає глибокі емоції. Це стало нам вельми потрібним, коли зосередитися було важче, ніж раніше. Слухачі писали нам, що нові випуски подкасту стали для них нагадуванням про те, що життя продовжується.

Які твори найбільше вплинули на формування сучасної української ідентичності?

Перш за все - Шевченко, Франко, Леся Українка. Саме з них ми розпочали подкаст. Але ми намагаємось показати, що класика - значно ширша, ніж "боротьба і кріпаки". Для кожного тексту ми робимо бонусні випуски з гостями, які прожили схожий досвід. "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" - це фактично ілюстрація до життя людини із залежністю. Гість зі Спільноти Анонімних Алкоголіків перечитав роман і був вражений: наскільки точно Панас Мирний описує стани "хижої туги". Він упізнав там власну історію, але на відміну від Чіпки - зміг вирватись. "Цвіт яблуні" Коцюбинського - про батька, який спостерігає, як помирає його донька. З нами говорила психотерапевтка паліативної програми фонду Tabletochki - і ця розмова дала глибше розуміння процесу горювання. "Катерина" Шевченка - про непроговорені очікування, відсутність комунікації і суспільний осуд; ми планували поговорити з жінкою, яка пережила схожий досвід і змогла обрати конструктивний шлях.

Що вас найбільше здивувало за ці роки?

Вже понад п’ять років ми з Валею сповнені енергії та натхнення. Напевно, секрет нашого успіху простий: займатися тим, що приносить задоволення, і таким чином постійно підзаряджатися. Наш шлях розпочався без жодних фінансових вкладів. Перші випуски ми записували в школі Валі, де спорудили тимчасову студію з тенісного столу та матраців для звукоізоляції. Потім була студентська студія в КМА, далі — молодіжний дім Українсько-данського співробітництва, а цього року ми вперше вийшли на відеоплатформу. У 2024 році отримали гран-прі подкастерської премії СЛУШНО від Megogo, а виграні кошти витратили на друк нашої першої настільної гри "Кайдашева сім'я". Я ціную ті моменти несподіваних відкриттів під час записів. Ми свідомо не готуємо сценарії і не обговорюємо тексти наперед, і завжди виникають якісь несподівані ідеї. Одного разу, обговорюючи поезію Михайля Семенка та футуристів, які вільно експериментували зі словами, ми зрозуміли, що хочемо створювати ігри. Після запису ми були впевнені: це станеться.

У цьому новому сезоні ми зосереджуємо увагу на жінках-письменницях. Яка причина цього вибору?

Шкільна програма має виражений гендерний дисбаланс: більшість творів написані чоловіками, а жіночі персонажі часто представлені через призму чоловічої перспективи. Хоча жінок-авторок у навчальних планах менше, їхні твори не поступаються за силою впливу. Вони пропонують новий погляд на ті ж події, травми та способи виживання, зосереджуючи увагу на внутрішній силі та відповідальності за власний шлях. У новому сезоні – 10 епізодів, 10 авторок. Варто звернути увагу на такі твори, як "Хрещатий яр" Докії Гуменної (освітлення Києва під нацистською окупацією), "Спогади" Надії Суровцової (від служби в дипломатії УНР до сталінських таборів), "З країни рижу та опію" Софії Яблонської (дослідження жіночої суб'єктності та далеких мандрівок), "Дім для Дома" Вікторії Амеліної, "Амадока" Софії Андрухович. Наша робота над цим сезоном була натхнена надзвичайною постаттю Надії Суровцової: з 90 років життя 30 вона провела у засланні, але повернулася до Умані, відсудила у радянської влади своє житло, організувала контрабанду протестної літератури та відвідала 23 штати США. Видавництво "Комора" запропонувало створити гру на основі її двотомних "Спогадів". Спочатку ми були в розгубленості: як створити гру, один із сетингів якої – сталінські табори? Але нам це вдалося, адже життя Надії значно виходить за межі репресій. "Шлях Надії" – це занурення в надзвичайно життєствердну історію, яка резонує з сучасними реаліями.

Чи є героїні укрліту, яких "неправильно читали" у школі?

Кассандра з однойменної поеми Лесі Українки зазвичай подається як трагічна пророчиця, яка жертовно намагалась врятувати Трою, і страждає, бо їй ніхто не вірить. Але те, як із нею поводяться рідні - зокрема, переконують, що вона "несповна розуму" і знецінюють її почуття - сьогодні назвали б газлайтингом. Є й інший бік: своїми пророцтвами вона фактично паралізує оточення страхом майбутньої катастрофи, забираючи в них можливість радіти теперішньому. Мавка з "Лісової пісні" - традиційно уособлення чистої поетичної душі, жертва зрадженого кохання. Але вона демонструє сценарій жінки, яка заради коханого намагається повністю змінити свою природу: вдягає людський одяг, іде працювати на поле, підлаштовується під потреби Лукаша і його матері. У фіналі Мавка знаходить у собі сили вийти з деструктивного кола, не піддається спокусі Перелесника і обирає трансформацію. Її прощення Лукаша - не слабкість, а зріла позиція збереження своєї суті. Того, що "в серці не вмирає".

Чому гра є настільки ефективним засобом?

Гра - це особливий, майже терапевтичний стан. Шкільне навчання часто перевантажене драматизмом і фатальністю, а гра приносить легкість. Помилятися не страшно - це просто частина процесу. Людина може послабити контроль і вийти за рамки свого звичного "я": приміряючи чужу роль, отримуєш змогу протестувати абсолютно нові стратегії і моделі поведінки. Цей ігровий досвід - цілком реальний емоційно, і його забираєш із собою в справжнє життя. Ми їздили з мандрівними турами у 14 міст - Запоріжжя, Одеса, Харків, Ужгород, Дніпро, Полтава, Рівне та інші. Очікували побачити регіональні відмінності, але виявилось: архетипи Кайдашів, Мотрі, Карпа однаково легко впізнають по всій Україні. У Вінниці Мотрю грала школярка, яка ще не читала тексту і дуже точно вловила типаж з опису ведучої. Її взаємодія з гравцем-Карпом була напрочуд схожа на оригінальний текст, хоча вони не були навіть знайомі. У цьому магія ігор: вони показують, що ми маємо спільний культурний шар навіть тоді, коли не читали.

Яким ви бачите "Перефарбованого Лиса" через 5 років?

Мріємо, щоб у кожній українській школі на уроках грали в наші навкололітературні ігри. Через ігрову взаємодію підлітки краще розуміють зв'язки між персонажами, глибше занурюються в сюжет і роблять власні висновки через емпатування: якої стратегії я притримувався, коли грав за цього персонажа? що для мене було важливим? чому це або просто, або зовсім не моє? Глобально хочеться, щоб українці читали - класику і не тільки. Щоб замість відчуття якоїсь "правильної точки зору" або "високої полиці" було відчуття присвоєння культури: це наше і про нас. Ми можемо розотожнюватись із моделями поведінки, що шкодять, і змінювати їх. Ми можемо брати силу з текстів, написаних сто років тому. Саме для цього і існує "Перефарбований Лис".

Ми також представляли вам 20 захоплюючих антиутопій, які тримають у напрузі до самого кінця. Якщо вам цікаво зануритися в світ, де все пішло шкереберть, цей список неодмінно вас зацікавить!