Тривожний отаман: історія про те, як Іван Сірко опинився в районному відділі міліції

До 345-ї річниці з дня смерті легендарного кошового отамана розкриваємо історію "переплетень" його останків...

Цей рік став для Івана Дмитровича Сірка (1605-1680) особливим ювілеєм з багатьох аспектів. По-перше, відзначається 420 років з його народження, 345 років з моменту його смерті, а також 25 років від повторного поховання. Окрім цього, минуло 30 років з моменту великого святкування на його могилі, присвяченого 500-річчю заснування Запорозького козацтва, яке відбулося в серпні 1990 року. З того часу на могилі славного кошового отамана в Капулівці щорічно проводяться пам'ятні заходи, Дні козацької слави та церемонії посвяти в козаки. Однак, як і за його життя, так і після смерті, легендарний отаман не знаходить спокою...

БРЕНД, ЯКИЙ ДІЄ У ПРОТЯЗІ СТОЛІТТЯ.

Мало хто з козацьких полководців зажив такої всенародної слави і світлої пам'яті у віках, як Іван Сірко. З упевненістю можна сказати, що за числом легенд в українській історії йому немає рівних. Жоден гетьман, жоден козацький ватажок не може позмагатися з ним у цьому. Легендами і містикою оповите його життя, але й по смерті його не полишали пригоди. Втім, із них він якось вправно виплутувався. Недарма ж бо його ще за життя називали характерником.

Його прізвище було звичайним - в Україні давніше так називали собак сірої масті, Сірками. Нічого особливого. Проте він походив зі шляхетного роду. Жив у часи Руїни, коли країна переживала складні часи. Більшість своїх військових кампаній він спрямовував на південь - до Криму та Османської імперії. Кошовий отаман позиціонував себе як відданого християнина, активно борючись проти "бусурман".

Певно, левова частина тієї народної слави криється в тім, що здійснюючи походи на Крим, Сірко визволяв з татарського полону чимало українського поневоленого люду. Відомо, що Крим на ту пору був одним із найбільших світових центрів работоргівлі. Татари під час своїх спустошливих набігів брали в полон сотні українців, які згодом потрапляли в рабство: хто в трудове, хто у військове, хто в сексуальне. Неволя й справді була для українців страшною зболілою раною - мало хто, потрапивши до татар, сподівався побачити рідну домівку, побувати колись на батьківщині. Але якщо запорожці здійснювали успішні набіги, то такий шанс з'являвся.

ПЕРШЕ ПЕРЕПОХОВАННЯ ІВАНА СІРКА

Іван Дмитрович Сірко помер 1 (10) серпня 1680 року на своїй пасіці в хуторі Грушівка, який тепер відомий як село Іллінка в Томаківському районі Дніпропетровської області. У момент смерті йому було 75 років, а не 102, як зазначено в деяких легендах. Після його смерті запорожці перенесли його тіло до Чортомлицької Січі, що нині знаходиться у селі Капулівка на Нікопольщині, де він був похований з належними почестями, адже все його життя було пов’язане з цією січчю. Варто відзначити, що Капулівка є найстарішим козацьким населеним пунктом Нікопольщини, заснованим у 1652 році разом із Чортомлицькою Січчю. Однак спокій його останкам не судилося: у 1709 році московські війська, знищуючи Чортомлицьку Січ, також осквернили й козацьке кладовище. Хрест на могилі Сірка був знищений, а лише через 25 років козаки відновили його могилу. Проте на новому пам’ятнику замість хреста був встановлений камінь із помилковою датою смерті - 4 травня 1680 року. Цей камінь, на диво, зберігся і до сьогодні.

КІСТКИ СУДНОВИЩА, АБО ЯК ЗАПОРІЖЖЯ ТА НІКОПОЛЬЩИНА БОРОЛИСЯ ЗА СІРКА

Прах Івана Сірка мирно спочивав до 1965 року. В середині 60-х, за правління УРСР Петром Шелестом, коли принаймні можна було хоча б заїкатися про українську історію українською ж мовою, відбувся сплеск інтересу до козацької минувшини. Не останню чергу тут відіграла література, зокрема й надзвичайно популярна книга Миколи Кіценка "Хортиця в героїці і легендах". 18 вересня 1965 року Рада Міністрів УРСР прийняла постанову "Про увічнення пам'ятних місць, зв'язаних з історією запорозьких козаків". Згідно з документом, Хортиця ставала центром із вшанування козацької слави. Там утворювався Державний історико-культурний заповідник і саме там влада мала намір створити некрополь козацької слави - поховати всіх українських гетьманів і відомих козацьких військових діячів. Навіть ішлося про те, щоб із Соловків привезти прах гетьмана Петра Калнишевського. Задум був грандіозний; про подібне раніше можна було хіба що мріяти... Тому ідею радо підтримали чимало українських культурних діячів і науковців. Але селяни Капулівки несподівано встали в опозицію й категорично відмовились віддавати прах кошового отамана. Їх підтримав Нікопольський райком партії - мовляв, з якого це дива будемо віддавати Сірка в бутафорську Хортицю? Що спільного має зі славним минулим п'ятьох січей колись повітовий Олександрівськ? Доходило до того, що присланим із Запоріжжя автомобілям пробивали шини. У школі припинилися уроки, а місцеві чоловіки цілодобово охороняли могилу кошового отамана. Конфлікт перейшов на міжобласний рівень і тривав декілька років. Зрештою капулівці відстояли "свого отамана". Запоріжжя залишилось без Сірка. Калнишевського теж ніхто віддавати не збирався. Ідея створення козацького некрополя завершилась нічим.

Викрадений череп Івана Сірка

Однак існувала ще одна проблема: могила Івана Сірка опинилася під загрозою через утворення Каховського водосховища. Тому було вирішено перенести поховання. У березні 1967 року місцева адміністрація ухвалила рішення про ексгумацію останків отамана, щоб уберегти їх від води та не віддати Запоріжжю. Через півроку, наприкінці листопада, археолог Людмила Крилова, яка працювала в обласному музеї Дмитра Яворницького, була терміново викликана з Дніпропетровська (тепер Дніпро) для виконання цих робіт. Розкопки проводилися в поспіху, вночі, під світлом фар бульдозера, в умовах поганої погоди. Місцеві жителі також були присутні, побоюючись, що Сірка знову можуть забрати. Однак, дізнавшись, що його лише перепоховають, вони заспокоїлися. Під час розкопок Крилова виявила, що поховання вже було обкрадене, але не перенесене. Вона, шляхом маніпуляцій, витягла череп отамана, замінивши його на інший, який привезла з музею. Як з'ясувалося згодом, це був череп молодої людини, якій не було й 30 років. Мета, здавалося, була благородною: відправити череп Івана Сірка на експертизу в Москву для проведення пластичної реконструкції обличчя отамана в лабораторії відомого вченого Михайла Герасимова. Однак, залишки затрималися в Москві на 21 рік. І, можливо, так би й залишилися, якби не український антрополог Сергій Сегеда. Наприкінці 80-х років він захищав дисертацію в Москві і одного разу, гуляючи лабораторією Інституту антропології, натрапив на зелену коробку з написом "Череп Ивана Серко". Коли він запитав лаборантку, чи це той самий Сірко, вона з усмішкою відповіла: "О, хохол, відразу впізнав свого атамана". Сегеда забрав череп Сірка з Москви і привіз його в Україну, але той виявився непотрібним. Два роки череп пролежав у квартирі вченого, а потім ще десятиліття в різних установах, аж поки в 2000 році його нарешті поховали знову в могилі Івана Сірка.

КОЗАЦЬКИЙ ВОЄВОДА В "БАБИНОМУ НАГІР'Ї"

А Івана Сірка в 1967 році за участю місцевих мешканців із почестями перепоховали в древньому кургані Сторожова (Бабина) Могила в Капулівці. Багатьом сама ідея поховання козацького отамана в "Бабиній могилі" - похованні доби ранньої бонзи віком 5 тисяч років - видалася не надто вдалою. Крім того, згадали, що жінкам на територію січі було заборонено заходити, тож Бабина Могила була крайнім місцем, куди дозволялося ступати жінкам. Саме звідси вони визирали своїх коханих. Тому, мовляв, не годилося тут покоїтись кошовому отаману. Щоб остаточно припинити посягання на прах кошового отамана, керівництво оголосило, що залляло нове поховання бетоном. Почалось облаштування місця поховання. Вийшло не надто гарно - дуже по-провінційному. Начебто, історик Михайло Брайчевський, побачивши поховання Сірка з сумом зауважив, що "зробили з Сірка Героя Радянського Союзу". Щоб виправити ситуацію, нікопольці згодом долучили до праці Дніпропетровський будівельний інститут. Там виготовили макет майбутнього музею, але надворі був вже 1972 рік. Шелеста, звинувативши в "українському націоналізмі" зняли, замінивши на українофоба Щербицького. Український історик Владислав Грибовський так описує сцену, яка відбулася з його батьком - Володимиром Грибовським - відомим краєзнавцем Нікопольщини: "Якось його викликали на нараду до Дніпропетровського обкому, де обговорювалося питання про створення козацького меморіалу біля могили Сірка, який у світлі нових ідеологічних віянь став, м'яко кажучи, небажаним. Перший секретар обкому на апаратній нараді гнівно збив зі столу макет меморіалу, розроблений у Дніпропетровському будівельному інституті групою під керівництвом І.Б. Мігая, і вигукнув: "Я вам покажу... такую мать, как ставить столбы, где начиналась Украина!"

ЯК ІВАН СІРКО ЩЕ Й У РАЙВІДДІЛІ МІЛІЦІЇ ПЕРЕБУВАВ

У 1980 році на місці поховання Івана Сірка було встановлено новий бюст, який створили, спираючись на реконструкцію його обличчя з московських джерел. Старий бюст, виготовлений за зображенням отамана на картині Іллі Рєпіна, перенесли до двору місцевої школи. У 1990 році, під час масового святкування 500-річчя козацтва, планували провести повторне поховання Сірка, але обмежилися лише урочистими промовами. Протягом наступного десятиріччя вітряк, який раніше перенесли з сусіднього села та встановили поблизу могили, згорів, а пам'ятний камінь, виготовлений ще козаками, був пошкоджений; за чутками, по ньому стріляли... І не чужі, а свої «варвари». Лише в серпні 2000 року відбулося остаточне перепоховання. Частини кістяка Івана Сірка були повернені на Нікопольщину, а курган розкопали. Стара соснова труна, в якій отамана поховали у 1967 році, фактично розкладалася. 17 серпня відомий археолог Володимир Ромашко акуратно склав кістяк в анатомічному порядку. Останки кошового помістили в дубову труну, яка кілька днів зберігалася в місцевому райвідділі міліції. 19 серпня, в день свята Преображення, відбулася урочиста церемонія повторного поховання кошового отамана війська Запорозького Івана Дмитровича Сірка. Труну привезли до будинку культури села Капулівки, де представники громади стояли на почесній варті, а священники Української православної церкви Київського патріархату провели відспівування. Усе було зроблено згідно з вимогами історії та пам'яті спочилого гетьмана. Проте це перепоховання викликало численні чутки та легенди, зокрема, що череп Сірка нібито продавали за мільйон доларів, а труна насправді була порожньою...

ПРИСТРАСТІ ДО СІРКА

Пристрасті навколо могили Івана Сірка не вщухають. У 2011 році на території поховання була встановлена капличка та сторожова вежа, а в 2012 році виникла ідея створити "Чортомлицьку Січ" – туристичний проект. Однак ця ініціатива викликала занепокоєння у частини українських істориків та науковців. Вони попереджали про ризик перетворення місця на новітній кітч, підкреслюючи, що могила Івана Сірка повинна залишатися виключно меморіальним комплексом, а не атракціоном у псевдоісторичному стилі. Деякі дослідники вважають, що могила Івана Сірка є чи не єдиним в Україні збереженим похованням представника вищої козацької старшини.

Отже, можна зазначити, що Іван Сірко є втіленням української колективної свідомості, архетипом видатного козака - мудрого, хитромудрого, вправного, справедливого та непереможного, і, на відміну від гетьманів, "свого". Будь-які спроби применшити цю історичну постать, перетворивши її на звичайного розбійника, є безпідставними та безперспективними. Сірко - невід'ємна частина українського історичного наративу, один із тих, на кому тримається та буде триматися народний міф про Козацьку вільнолюбну Україну. Завдання істориків полягає в дослідженні та інтерпретації його дій і життя.

Світлана Шевцова, місто Київ