Олександр Шаптала: "Хоча я син генерала, мені не давали жодних привілеїв. Я пройшов усі етапи служби в піхоті - від командира взводу до комбата."

#Політика

зображення, яке люб'язно надала прес-служба 67-ї бригади

За останній рік українська армія поповнилася кількома надзвичайно молодими, за мірками Сил оборони, командирами бригад. Легендарну 93-ю очолив нині 28-річний Шаміль Крутков, 47-у, яка стала відомою в час наступу на Запоріжжі - 26-річний Максим Данильчук, 67-у, сформовану на базі Добровольчого українського корпусу "Правий сектор" - 29-річний Олександр Шаптала.

Усі - професійні військові, випускники Національної академії Сухопутних військ, колишні піхотні командири, а нині підполковники та комбриги. Саме ті, кого зазвичай називають "народженими для війни".

Серед усіх згаданих прізвищ, ймовірно, найпомітнішим для звичайного читача стане останнє - Шаптала. Це ім’я відоме не лише завдяки теперішньому командиру 67-ої бригади, а й його батькові - генералу-лейтенанту Сергію Шапталі, який займав посаду начальника Генштабу за часів Валерія Залужного.

Проте, як стало очевидно з годинного інтерв'ю, Олександр Шаптала, ймовірно, не бажав обговорювати цей аспект. Він прагне уникнути привласнення досягнень свого батька та розвивати свою військову кар'єру, про яку мріє з раннього віку, виключно на основі власних рішень і дій.

67-ма окрема механізована бригада стала четвертим підрозділом у військовій кар'єрі Шаптали-молодшого. Раніше він служив у 14-й, 28-й, 117-й бригадах, а також проходив службу в ТЦК до початку повномасштабного вторгнення. До 2022 року його діяльність була пов'язана з бойовими діями в районі Станиці Луганської, Золотого-4 та Золотого-5. Після 2022 року він активно боровся за оборону Красногорівки, Мар'їнки в Донеччині, Олександрівки в Херсонській області, а також брав участь у бойових діях на Покровському та Сумському напрямках.

Наразі 67-та бригада знаходиться на одному з найскладніших фронтових напрямків — Новопавлівському, де веде бойові дії в регіоні Дніпропетровської області, де всього кілька місяців тому не велося наземних зіткнень.

У інтерв'ю для "Української правди" Олександр Шаптала ділиться інформацією про початок російського наступу на території Дніпропетровщини, розкриває масштаби просування ворога вглиб регіону, описує, в якому стані перебувала 67 бригада після боїв на Курщині та Сумщині, а також висловлює свої думки щодо рішення свого батька залишити армію.

У новинах напрямок Новопавлівки виглядає досить масштабно і не зовсім чітко окреслено. Це частина фронту, що простягається від Покровська в Донецькій області до Гуляйполя в Запорізькій. Чи можете ви вказати ключові точки цього напрямку та зазначити, де спостерігається найбільше просування російських військових? Окресліть його для тих, хто не слідкує за ситуацією на DeepState.

Цей маршрут включає в себе як Дніпропетровську, так і Запорізьку області. З огляду на ситуацію в напрямку, що ближче до Дніпропетровщини (УП), можу відзначити, що ворог чинить найбільший тиск у напрямках Покровського, Олексіївки, Вербового та Вишневого.

В даний момент він активно пересувається як на мотоциклах, так і на пікапах з металевим обшивкою. Проте погодні умови все частіше заважають цьому, адже техніка починає застрягати. На сьогоднішній день ми можемо розраховувати на планування нашої діяльності не більше ніж на три дні вперед.

Отже, ваш супротивник не проникає, як це відбувається на Покровському, Костянтинівському та Лиманському напрямках, а рухається з технікою?

- Просочується, як і скрізь, вони стараються пройти малими штурмовими групами і закріпитися в глибині нашої оборони, а потім нарощувати там свої зусилля. Це тягне за собою значно менші втрати. Але час від часу, щоб швидше виконати завдання від свого старшого керівника, противник застосовує в нас техніку.

- Як можете описати роль рельєфу в бойових діях на Новопавлівському напрямку? Де там висоти, поля, річки?

Ось така ситуація: існує безліч ярів, по яких ворог намагається просуватися, багато річок, вздовж яких також відбуваються його пересування, і, звісно, ключовими напрямками залишаються поля та лісові смуги.

В населені пункти намагаються входити, але не зміцнюють там свої позиції, хіба що розміщують пілотів. Переважно прагнуть обійти ці райони та просуватися далі. Лише після того, як вони пройдуть через населений пункт, підтягують свої сили назад.

- Зроблю крок назад. Ваша бригада зайшла на Новопавлівський напрямок у квітні цього року, тобто ви мали застати початок російського наступу, який врешті переріс у просування противника по Дніпропетровщині. Коли це сталося? І чи є у вас розуміння, чому їм це вдається?

Активні військові дії Росії в напрямку Дніпропетровської області розпочалися приблизно в липні.

Супротивник постійно зазнає втрат серед своїх військовослужбовців, яких у нього значна кількість, що дозволяє йому продовжувати наступальні операції. Наша одна позиція в стрілецькому бою здатна ліквідувати двадцять його бійців, але він все ще наполегливо йде вперед. Для нас двадцять загиблих – це суттєва втрата, адже це персонал, з яким можна здійснювати дуже результативні дії.

Отже, чи справа лише в численності російських піхотинців?

Ні, це не обмежується лише цим, адже йдеться також про зосередження безпілотних авіаційних систем. Противник миттєво наводить на той напрямок, де триває наступ, найефективніші підрозділи БПЛА для знищення логістичних шляхів і придушення резервів. На нашому напрямку з'явився російський "Рубікон".

Проте в даний момент вони активніше впливають на нашого сусіда зліва. Вони коригують свій курс.

Згодьтеся, їхні дії виглядають досить стратегічно...

Розміщувати особовий склад? З такою чисельністю людей я б міг досягти навіть центру Донецької області.

...формують дієві команди для безпілотних літальних апаратів з метою оптимізації логістичних процесів.

Ми також діємо за цими принципами. Це не є чимось новим — так зазначено в літературі. Перед тим як перейти до активних дій, необхідно виконати кілька умов: зупинити супротивника, завдати йому значних втрат, знищити резерви і порушити логістичні шляхи.

- Чи є у вас технічне рішення протидії ворожим БпЛА? Покровськ і Мирноград через перевагу росіян у небі опинилися в надскладній ситуації, фактично в дроновому оточенні.

Наші безпілотники, зокрема FPV, а також системи радіоелектронної боротьби та особовий склад з помповими рушницями, ефективно протидіють ворожим БПЛА. Вони чергують на маршрутах логістичного забезпечення, виявляючи "ждунів" на оптоволоконних лініях. Це дозволило нам дещо стабілізувати ситуацію і не дати противнику заблокувати наші логістичні потоки.

- А що стосується нейтралізації позицій, звідки ворожі пілоти запускають свої дрони? Наприклад, цим займаються підрозділи ГУР.

У нас існує спеціалізована команда, яка відповідає за ці завдання: вона займається вивченням точок зльоту та їх подальшою обробкою. Цей досвід я здобув ще під час служби в 117-ій окремій важкій механізованій бригаді, де обіймав посаду начальника штабу.

Виявити точки зльоту, які знаходяться ближче до передньої лінії, досить просто. Проте, виявлення тих, що ховаються в глибині ворожих позицій, є значно більш складним завданням. Для цього необхідні спеціально призначені люди.

Чи ви вже стали учасником системи єБалів? Вона все ще пропонує найбільшу кількість балів за знищення ворожих пілотів?

Приймаємо. У системі "єБали" у мене функціонують як батальйон безпілотних апаратів, так і артилерійські підрозділи. Протягом лише 20 днів артилерійський дивізіон знищив 17 одиниць ворожої техніки, що свідчить про досить високий рівень ефективності.

Дозвольте висловитися: я не є частиною єБали, моя основна мета - максимально стримати супротивника, завдати йому вогневого удару, щоб він, насамперед, змінив курс своїх наступальних дій. Поки це відбувається, я планую провести власні наступальні операції і обійти його фланг. Мені важливо, щоб ворог усвідомлював: тут розташована моя бригада, і краще йому не наближатися.

- Яка глибина кілзони з боку Сил оборони і зі сторони росіян на вашому напрямку?

- Що по нашу сторону, що по їхню сторону - 10 кілометрів. По наших логістичних маршрутах противник б'є стабільно. Так, як вони, так і ми, залітаємо ще глибше - 22 кілометри, наприклад, але чистих десь 10.

Отже, ваша піхота проходить 10 кілометрів пішки до своїх позицій?

Піхота пересувається виключно пішки. Зазвичай, це подорож триває 2-3 доби, оскільки необхідно враховувати погодні умови та місця для ночівлі. У нічний час ми намагаємося уникати переміщень, орієнтуючись в основному на денне світло.

Ми розпочали проходити таку відстань саме в цьому напрямку з весни 2025 року, коли ворог почав знищувати мої логістичні шляхи, техніку та особовий склад, який фактично ще не встиг дістатися до пункту розвантаження. Це безпідставні втрати особового складу.

Отже, потрібно було оперативно ухвалювати рішення, щоб врятувати людей. Техніку завжди можна відновити на підприємстві, але з людьми ситуація складніша. Ми готували наш персонал, тренуючи їхню витривалість, щоб вони могли справлятися з такими маршрутами.

Чи буде довжина цього пішохідного маршруту тільки збільшуватись? Через три місяці ваші хлопці вже зможуть проходити не 10, а 20 кілометрів?

- Це залежатиме від командира і того, наскільки ефективно він уражатиме точки зльоту БпЛА противника. Чим більше він знищить, тим меншою буде кілзона.

Протягом останніх кількох днів у соціальних мережах активно дискутують про інформацію, згідно з даними DeepState, що російські війська просунулися на 20 кілометрів у глибину Дніпропетровської області, враховуючи як захоплену територію, так і "сіру зону". Які дані маєте ви? Яка кількість території в Дніпропетровщині була захоплена росіянами?

- 10 кілометрів. Те, що позначається як "сіра зона", може бути місцем, де один військовий пройшов і був знищений. Навіть якщо він поставив прапор, це не має великого значення. Захопленою вважається та територія, де ворог надійно закріпився.

- Наскільки критичною є ця глибина - 10 кілометрів, про які ви говорите?

- Це не є критично, бо ми ж також проводимо наступальні дії та відбиваємо свої території. І якщо дивитися на місцевість і на ті дії, які ми плануємо, то все, щоб повністю витіснити противника з Дніпропетровської області, має вийти.

Напад російських військ на Дніпропетровщину може бути спробою відвернути увагу Сил оборони від таких міст, як Покровськ, Костянтинівка та Лиман, що знаходяться в Донецькій області, яка є для них стратегічно важливою. Або ж це може свідчити про намір відкриття нового фронту, метою якого є просування до Павлограда та Дніпра?

Відволікання — це не варіант, адже супротивник продовжує активізувати свої дії, прагнучи просуватися далі. Він буде рухатися вперед настільки активно, наскільки дозволяє його особовий склад. Навіть якщо вони мобілізують усіх своїх людей... ми вже спостерігали приклади залучення найманців з Північної Кореї.

Супротивник вживатиме всіх заходів, щоб підкорити не лише Донецьку, а й Запорізьку, Харківську та Дніпропетровську області. Вони намагатимуться просуватися далі, і це слід усвідомлювати.

Чи можлива ситуація, в якій у 2026 році ми опинимося в бойових діях поблизу Дніпра? Поруч із містом Дніпро.

- Ні, - усміхаючись, відповідає УП, - біля Дніпра війна не розгорнеться. Наші головні зусилля спрямовані на відновлення кордонів Дніпропетровщини, і це цілком здійсненно.

Я бачу, що на певних ділянках фронту ми маємо успіх, на деяких - провалюємося. У противника теж є проблеми - він не може так швидко поповнювати свої сили та засоби, як він хоче, ми ж також знищуємо його логістичні маршрути, склади. Зокрема глибоко в Донецькій, Луганській областях, а також у Росії.

Ми не плануємо збройних конфліктів поблизу Дніпра, все буде в порядку.

Ви отримали 67-му бригаду після запеклих боїв на території Курщини та Сумщини. Яким чином бригада завершила своє перебування на цій частині фронту?

Не впевнений, чи зможу чесно відповісти на це запитання... Спочатку наша бригада знаходилася в Курщині, потім переїхала на Сумщину, де зазнала втрат, а на відновлення жодного разу не потрапляла. Раніше ми були у Лимані, Часовому Ярі, та в Серебрянському лісі. Бригада зазнала серйозних ушкоджень.

Навчити особовий склад за малий період часу і виконувати ним ефективно завдання - дуже тяжко. Були проблеми в управлінні, у підготовці піхоти, з БПЛА.

Наразі на нашому озброєнні з’явилися наземні роботизовані системи, і ми вже активно їх використовуємо. Вчора ми вперше здійснили евакуацію нашого "300" на НРК – робот подолав 18 кілометрів в обидва напрямки.

Ця рота, до речі, активно поповнюється, тож запрошуємо долучитися. Ми приймаємо жінок, і у нас є жінки-пілоти. Для нас не існує розділення на чоловіків і жінок у військовій службі. У нас є контракт на термін від 18 до 24 місяців, тому чекаємо на всіх бажаючих.

Під час мого перебування на цій посаді я реалізував приблизно 40% своїх задумів. Попереду ще багато роботи, і я планую продовжувати цю справу з натхненням.

- Завжди було цікаво, як новий комбриг приходить у бригаду. Чи має він об'їхати всі підрозділи, чи заводить він своїх людей, якщо так, то яка на них квота, як він може заслужити повагу людей? Як це було у вашому випадку?

- Я об'їхав всі підрозділи, всіх командирів, зі всіма поспілкувався, подивився, на що вони спроможні.

Основна задача командира, який приходить, завоювати авторитет - це можна зробити своїми успішними діями та рішеннями. Коли бригада успішно провела наступальні дії, то бійці ж про це знають, вони кажуть: "А от ми в 67...". І це дуже ефективно.

Щодо команди: я повністю завів свою команду, своїх заступників на всі напрямки і питаю з неї більше, ніж з того особового складу, який був у бригаді. Я знаю, що ці люди мене не підведуть, підтримають.

Скільки учасників у вашій команді?

- 10-15. Це всі мої заступники та начальники, а також до мене завітав керівник групи безпілотних систем. Я впевнений, що ця особа не зможе мене обдурити. Дуже не люблю, коли підлеглі вдаються до обману, і сам ніколи так не чиню.

Чи ви усвідомлюєте причини їхніх дій? Чому підлеглі вдаються до обману?

Напевно, їм так легше. Але я все ж таки дізнаюся правду і ставлюся до цього з великим скептицизмом. Неправда може принести короткочасний успіх, але лише істина здатна перемогти у війні.

У нашій команді немає такого підходу, де лише командир говорить, а всі інші мовчать. Кожен має можливість висловити свої думки та поділитися планами на найближчий день. Я завжди готовий вислухати, дати поради та затвердити їхні ідеї. Мене можна в будь-який момент набрати і проконсультуватися. Мені дуже подобається, коли люди проявляють активність, розвиваються і діляться своїми ініціативами та прагненнями.

- Головнокомандувач після однієї з останніх поїздок на Покровський напрямок теж сказав, що йому не подобається, коли його обманюють. Але з мого досвіду спілкування з військовими я розумію, що командири не завжди можуть собі дозволити таку розкіш, як вчасно доповідати правду.

В цілому, армія є системою, в якій важко висловлювати правду. Чи можливо вам об'єктивно звітувати про ситуацію в корпусі або у вищому командуванні?

- Я не знаю, в чому розкіш доповідати правду... Якщо у мене є втрата позиції, і я розумію, що за добу її не відновлю, то я одразу доповідаю, що ця позиція втрачена. Там же є особовий склад, який може бути безвісти, 200, 300 - це ж усе люди. Треба говорити тільки правду.

Одного разу я потрапив у військову частину, де командири двічі спробували мене обманути, але зрештою я їх усіх замінив. Я повинен контролювати ситуацію в цілому. У мене є доступ до всіх радіостанцій, завдяки чому можу спілкуватися з кожним військовим. Вони знають мій позивний, і більше не намагаються мене дезорієнтувати.

Лише на основі щирості можна створити довіру між людьми, сформувати колектив однодумців і просуватися в обраному нами напрямку.

- Ви кажете, якщо за добу не можете відновити позицію, то доповідаєте про її втрату. Чи надходить вам після цієї доповіді наказ на негайне відновлення позиції?

- Коли я доповідаю про втрату, то я одразу доповідаю, що я планую зробити, щоб цю позицію відновити. Я ж сам вирішую, де і що мені виставити, відповідно, я сам можу оцінити, де буде ефективно відбити, де треба відтягнутися далі, бо, наприклад, укриття повністю знищене. Мені ніхто не каже, де мені виставити позицію.

Ну, я в курсі, що командирам, які раніше перебували на Новопавлівському напрямку, було надано вказівки від Генштабу з точними координатами для розташування своїх позицій.

- Коли я сюди зайшов, я з цим не зіткнувся. Я сам визначив свої позиції. Я бачу ділянку фронту, обираю, де будуть позиції, якщо втрачаю їх, то сам розумію, куди їх перемістити - ліворуч чи праворуч.

Якщо я не помиляюся, у рамках корпусної реформи вашу 67-му бригаду було інтегровано до 12-го армійського корпусу. Які нововведення вплинули на вашу діяльність у зв'язку з цими змінами?

Ми знаходимося в 12-му корпусі, однак наразі підпорядковуємося іншому корпусу в оперативному плані. Тож поки що великі зміни не відбулися.

Тепер кожен командир корпусу має свою конкретну ділянку фронту, яка охоплює не 22-25 бригад, а менше. Це дозволяє корпусу краще усвідомлювати ресурси та можливості своїх підрозділів, а також оперативно ухвалювати рішення щодо особового складу. Швидкість, точність ухвалення рішень і обізнаність стали помітно вищими.

Чи виправданий перехід на корпусну структуру, якщо ми не можемо організувати фронт таким чином, щоб корпуси взаємодіяли зі своїми бригадами?

- Треба просто знати можливості бригад. Дивіться, розподіл такий, що в усіх корпусах приблизно однаково сил і засобів, але ж у нас є ділянки фронту, де противник зосередив більше своїх зусиль, є - де менше, а є там, де він просто стоїть в обороні. Тому десь стоять дві слабші бригади, а десь дві сильніші.

Чи ви хочете сказати, що така обставина, коли корпус не контролює свої підрозділи, є цілком прийнятною?

Це не становить труднощів, скажу відверто.

На початку 2024 року ваш батько, екс-начальник Генерального штабу Сергій Шаптала, разом з колишнім головнокомандувачем Валерієм Залужним залишили військову службу через стан здоров'я. Ця новина на нашому сайті зібрала 80 тисяч переглядів, а в соціальних мережах породила численні дискусії.

Люди висловлювали своє незадоволення тим, що не кожен солдат, навіть після серйозного поранення, має можливість звільнитися з військової служби. У той же час, відомі особи, які ще нещодавно очолювали армію і, ймовірно, були у доброму здоров'ї, отримують таку можливість. Які почуття ця інформація у вас викликала?

Він (батько - УП) завершив свою службу 9 лютого 2024 року.

Я вам скажу, що я не звертаю на це увагу, тому що в мене основна задача - максимум знищити противника. Багато що пишуть, багато що говорять, але я як його син перебуваю на фронті й виконую свою роботу. Хоч я і син генерала, мене ніхто не заховав, я не виїхав за кордон. Я пройшов усі піхотні посади - від командира взводу до командира бригади. Тому я на це не звертаю увагу.

Сформулюю запитання по-іншому: чи вплинуло на вас, як на військового, те, що колишнього головнокомандувача та начальника штабу звільнено з армії за рішенням ВЛК?

Багато людей залишають нашу компанію через проблеми зі здоров'ям, інші – через особисті ситуації, а деякі – через обов'язки, пов'язані з вихованням трьох дітей. Це їхній вибір.

Чи не могли б ви розповісти, чим зараз займається ваш тато?

Він вже на заслуженому відпочинку. Я іноді телефоную йому в важливі моменти, щоб отримати пораду щодо правильних дій, і щодня інформую його про ситуацію. Більшість наших бесід стосується моєї роботи. Він має чітке уявлення про те, що відбувається. Коли запитую про маму, він завжди відповідає, що в неї все гаразд.

Яким чином ви могли б описати внесок вашого батька в команду головнокомандувача Залужного в той епохі?

Все, що можу відзначити, так це те, що вони підтримують зв'язок. Валерій Федорович наразі більшу частину часу проводить у Великій Британії.