"Хто, як не я?" – саме цей девіз відданості рідній землі обрав поліцейський з Лисичанська.
Владислав народився у Лисичанську 1 жовтня 2001 року. Змалку хлопець вирізнявся допитливістю та щирістю, вже в ранньому віці виявляв інтерес до історії України. Навчався у ліцеї №14, де проявив себе як активний та небайдужий учень, завжди готовий допомогти.
"Ця дитина розвивалася на наших очах. Він завжди проявляв активність і готовність прийти на допомогу. Брав участь у всіх заходах, пов'язаних з вихованням, і був справжнім центром нашого навчального закладу," - ділиться спогадами вчителька Владислава Оксана Лапенкова.
Саме в ліцеї хлопець зустрів своє кохання - Юлію. Їхня історія тривала вісім років, шість з яких вони зустрічалися, а потім створили родину.
"Влад завжди вирізнявся своєю добротою та великодушністю. Він був чуйною людиною, яка завжди готова прийти на допомогу. Його веселий характер робив його душею будь-якої компанії, і він мав безліч друзів. Для мене Влад став навіть ближчим, ніж мої батьки. Він оточував мене неймовірною любов'ю і турботою. Зовсім несподівано зробив мені пропозицію в 19 років. З 2023 року ми офіційно стали подружжям, створили сім'ю та завели собаку, про якого я мріяла ще в шкільні роки," - ділиться спогадами дівчина.
Владислав завжди мав чітку громадянську позицію, був відданий патріотичним ідеалам. Його цікавість до історії країни та відчуття обов'язку яскраво проявлялися вже в молоді роки. "Владислав зі шкільної парти був активістом, мріяв потрапити до Азову. У 2016 році він долучився до угрупування "Національний корпус" у нашому рідному Лисичанську -- це був громадський рух "Чесні справи". З того моменту він ще більше цікавився історією України, та її минулим", - розповідає Юлія.
Історія для Владислава була не лише хобі, а справжнім покликанням. Як стверджує його дружина, ще в шкільні роки він із захопленням переглядав історичні відео на YouTube, вивчав праці філософів і істориків, а також з захопленням дивився фільми, присвячені Першій і Другій світовим війнам.
По завершенні навчання у школі Владислав зробив ще один важливий крок до реалізації своєї мрії — стати захисником України. Він вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ, обравши спеціальність "Правоохоронна діяльність". Після закінчення університету молодий офіцер почав свою службу в поліції Луганської області.
Владислав не лише віддавав усі сили службі — одна з його мрій полягала в тому, щоб подорожувати якомога більше.
"Ми прагнули дослідити різноманітні регіони України та інших країн. Влад завжди мав інтерес до історії, тому відвідування нових локацій було частиною наших задумів. Особливо його захоплювала ідея побувати в Сполучених Штатах — це була його давня мрія," - ділиться дружина.
З початком повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року Владислав та Юлія змушені були покинути свою рідну Луганщину і переїхати до Дніпра. В цей же час Владислав прийняв рішення, до якого прагнув протягом усього свого життя.
"Через повномасштабне вторгнення Влад сильно хотів добровільно доєднатися до бойового підрозділу. Він обрав "Лють", оскільки був поліцейським. Звісно, як будь-яка жінка, я переживала за нього, ми багато розмовляли на цю тему, бо він єдиний, хто був зі мною поруч. Він був моєю опорою, але я прийняла його рішення. Він завжди казав "Хто як не я?". Він мріяв воювати", - згадує Юлія.
Коли молодий чоловік офіційно став частиною Окремого штурмового батальйону Національної поліції України "Лють", його родина вирішила relocate на Житомирщину.
На передовій старший лейтенант Купін обійняв посаду заступника командира взводу в полку спеціального призначення №1 "Сафарі" Департаменту поліції особливого призначення "ОШБ НПУ "Лють". Він брав участь у бойових діях у найнебезпечніших районах Донеччини, зустрічаючи противника лицем до лиця. Не злякавшись жодних викликів, він показував високий рівень виконання військових завдань.
Служба на фронті стала для Владислава справжнім випробуванням. Під час свого першого бойового виїзду він отримав контузію. Як розповіла його дружина, хоча це викликало великий страх, серйозних травм він не зазнав - кілька днів ротації допомогли йому відновити сили і стабілізувати свій стан. Однак друге поранення, яке він отримав у липні 2024 року, виявилося набагато важчим і вимагало тривалої реабілітації. У цей непростий час Юлія та друзі підтримували Владислава, не залишаючи його наодинці. Попри виснаження, він наполегливо прагнув повернутися до служби, вважаючи, що повинен довести розпочате до кінця. Навіть під час відновлення, молодий чоловік не відмовлявся від військової діяльності - він навчався працювати з безпілотниками та придбав свій власний дрон.
Незважаючи на свій молодий вік, Владислав невпинно заробляв повагу серед своїх товаришів і командирів. У вільні години від бойових операцій він часто підтримував зв'язок зі своєю дружиною.
"Ми постійно підтримували зв'язок, він регулярно інформував мене про свою ситуацію, ділячись тим, що відбувається та що хотів би змінити. Я відвідувала його кілька разів у Донецькій області. Ми гуляли разом, і він багато розповідав про свої бойові завдання. Між нами не було таємниць; він завжди відкрито ділився своїми переживаннями," - ділиться дружина.
13 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Торецька Бахмутського району Донецької області Владислав загинув. Йому було лише 23 роки...
"Ми безмежно горді ним - нашим чоловіком, сином і дорогим другом. Владислав заплатив найвищу ціну за вільну Україну, за нас усіх - своє життя за територіальні межі, незалежність держави та народ України", - зазначили його рідні в петиції до Президента з проханням про надання Владиславу почесного звання "Герой України".
"Мій чоловік був не лише військовим, а людиною з великою душею. Уважний, чуйний, справжній. Завжди допомагав іншим -- і на фронті, і в житті. Завжди буду пам'ятати його усмішку. Його втрату важко описати словами, але я знаю, що його добро та любов залишилися з нами. І я завжди нестиму це в собі", - ділиться Юлія.
У Владислава залишились дружина, рідні, близькі, друзі та бойові побратими.
Герої залишаться в наших серцях назавжди!
#Україна #Донецька область #Луганська область #Дніпро #Торецьк #Взвод! #Ліцей #Безпілотний літальний апарат #Національна поліція України #Командир підрозділу #YouTube #Житомирська область #Історія #Історія України #Поліція. #Суверенітет #Батальйон #Лисичанськ #Тактична мета #Герой України #Військові справи #Старший лейтенант #Фізична медицина та реабілітація #Бахмутський район #Батальйон "Азов #Харківський національний університет внутрішніх справ #Національний корпус #Філософ
