Сусідство з противником: життя прикордонної Сумщини під контрольованими зонами та очима безпілотників.

Під час Курської операції українські Сили оборони змогли відсунути російські війська від кордону, проте агресор виявив нові методи терору щодо місцевого населення. Як сьогодні живуть жителі прикордонних територій Сумщини, що розташовані поруч із зоною бойових дій, можна дізнатися з репортажу військової кореспондентки РБК-Україна Богдани Лясківської.

Сумська область, яка межує з Росією, змогла витримати удар у перші дні повномасштабного вторгнення, швидко вигнавши окупантів. Але навіть після цього, життя в прикордонних населених пунктах залишалося неспокійним через постійні артилерійські обстріли та запуски ракет. Однак ворог не залишав своїх намірів повторно атакувати Сумщину. У відповідь на ці загрози, українські сили оборони ініціювали Курську операцію. Наразі російські війська намагаються провести контрнаступ, через що цей регіон, а також українське прикордоння, залишаються одними з найгарячіших точок фронту.

Військові ухвалили рішення не вирушати до одного з сіл, що розташоване в прикордонній зоні, поблизу активних бойових дій на Курщині. Тут росіяни інтенсивно використовують безпілотники та ударні дрони. Проте в дощову погоду було отримано дозвіл на виїзд — за умов несприятливої погоди дрони навряд чи зможуть літати, що дає шанс на ризикований виїзд.

Дорога не займає багато часу, адже від Сум до нас не так вже й далеко, а війна зовсім поруч із обласним центром. На узбіччі ми помічаємо знак "Контрольована прикордонна зона". Вмикаємо "цукорок" — це вже знайомий нам пристрій, що фіксує рух ворожих безпілотників. У цьому населеному пункті ми будемо вразливі для ворога, тому активуємо "цукорок", щоб мати можливість швидко покинути автомобіль у разі небезпеки. Якщо дрон наблизиться — розходимося в різні боки, ховаючись під дерева або в кущі.

Першим свідченням наближення до Росії стає підірване авто, що лежить на узбіччі. Потім з’являються численні будівлі, які зазнали повного руйнування. Останні півроку кардинально змінили впізнавану територію: кількість руїн різко зросла, а людей стало значно менше.

Вулиці села занепали, порожнеча панує навколо. Люди зникли, і лише одиниці, що залишилися, ховаються вдома. Навесні тут ще можна було зустріти знайомі обличчя, але тепер все змінилося. У центрі села стояв великий магазин, але тепер ми під’їжджаємо до нього і бачимо лише руїни. Дах протікає, краплі дощу падають на розбиті вікна, а декілька товарів дивом залишилися на прилавку, наводячи на думки про краще минуле.

Я маю обмежений час на кожен знімок. Затримуватись на одному місці не дозволяється. Просуваємось далі: зруйнована пожежна станція, знищене поштове відділення, ще один devastated магазин. Все, що могло підтримувати життя мешканців, - було знищено російськими військами.

У селі залишилася місцева вчителька. Хоча школа зазнала пошкоджень, а всіх дітей евакуювали, вона не зупиняє навчальний процес навіть під час обстрілів. Пані Людмила запрошує мене до підвалу. Тут розташовані два ліжка, телевізор, роутер і ноутбук. На полицях, як у справжньої господині, акуратно вишикувалися баночки з овочами на зиму.

"Мої чоловіки все організували для мене. Інтернет у нас функціонує навіть без електрики. Тому під час обстрілів я можу безперервно проводити заняття для дітей," - ділиться пані Людмила.

Вона ділиться своїми переживаннями, зазначаючи, що залишатися в селі стало надзвичайно складно. Російські війська безперервно обстрілюють територію з КАБів і використовують різні типи безпілотників, намагаючись виявити цивільних осіб. На жаль, вже були випадки, коли люди загинули. Один із загиблих, який раніше працював вчителем, був убитий прямо у власному домі внаслідок обстрілу.

Місцеві жителі стверджують, що безпілотники літають над їхніми головами цілодобово, з'являючись десятками щодня та створюючи атмосферу страху. Нещодавно один з FPV-дронів вразив родину просто на вулиці.

Тепер усвідомлюю, чому навколо так тихо і пусто. Люди остерігаються залишати свої оселі, оскільки на вулиці їх підстерігає небезпека.

Один із жителів села приєднався до Добровольчого Формування Територіальної Громади з початком війни. Зараз він виконує обов'язки бойового медика і зазначає, що не раз надавав допомогу цивільним у випадках травм.

"Коли розпочалися інтенсивні обстріли, всі медичні заклади та інші організації залишили свої місця. Тепер лише ми залишилися, щоб підтримувати людей", - ділиться він.

Молодий чоловік зазначає, що з моменту старту Курської операції ситуація покращилася: ворога вдалося відсунути від кордону, і тепер він не має змоги завдавати артилерійських ударів по населеним пунктам на прикордонних територіях. Проте супротивник не зупиняється на досягнутому і продовжує тероризувати, використовуючи безпілотники та авіаційні бомби.

Мешканці села часто змушені самостійно захищати свої домівки від ворожих безпілотників. У гаражі одного з місцевих жителів зібралася вражаюча колекція збитих дронів різних моделей — від великих "крила" до компактних апаратів. Дивно, але деякі з цих дронів виготовлені з підручних матеріалів, таких як пінопласт і картон. Вочевидь, їх створювали студенти. За словами чоловіка, в Росії виробництво безпілотників налагоджено так, що їх щодня запускають у величезних кількостях.

"Ми збиваємо дрони як з мисливської рушниці, так і зі стрілецької зброї. Наші військові друзі активно допомагають, а іноді й РЕБ втручається, глушачи сигнали. Робимо все можливе, щоб захистити свої домівки," - ділиться місцевий мешканець.

Володимир Артюх, очільник Сумської обласної військової адміністрації, заявляє, що російські війська цілеспрямовано прагнуть зруйнувати інфраструктуру та важливі для населення об'єкти, аби очистити регіон від мешканців. Одночасно, адміністрація вживає всіх можливих заходів для організації евакуації місцевих жителів, щоб забезпечити їх безпеку.

З початком Курської операції спостерігається значне зростання обстрілів території Сумської області з використанням керованих авіаційних бомб (КАБ), які тепер здійснюються в сотні разів частіше. У середньому щодня фіксується 30-40 випадків бойового застосування цих засобів. Якщо раніше подібні інциденти траплялися лише зрідка, то тепер це стало систематичним явищем, зокрема, ці обстріли спрямовані на об'єкти критичної інфраструктури та населені пункти. Це стосується як приватних будинків, так і багатоквартирних житлових будівель. Основна мета цих атак - деморалізувати населення та змусити його залишити свої домівки, - розповідає Артюх.

Це містечко безперервно потерпало від артилерійських ударів з боку російських військ. Вся центральна вулиця пошкоджена "Градами". На фасадах залишків будинків можна побачити вмʼятини від осколків снарядів. Ворожі позиції знаходяться всього за п'ять кілометрів звідси.

З одного з підвищень чітко проглядається територія Російської Федерації. Хоча сьогодні погода похмура, у ясні дні місцеві жителі можуть спостерігати за переміщеннями російських військ, а також за селом Тьоткіно.

На цьому самому пагорбі, що осяває краєвид на Росію, знаходиться зруйнована хатина, а позаду неї простягається невелика вулиця, заповнена залишками колишніх домівок. Місцеві жителі пам’ятають жахливу ніч, коли російські війська безжально обстрілювали район касетними снарядами, використовуючи заборонене Женевською конвенцією озброєння проти цивільного населення.

Володимир Відуєв, заступник голови Білопільської міської ради, зазначає, що унікальність цієї громади полягає в її розташуванні на пагорбі, що робить її вразливою для спостереження ворогами. Це створює загрози для міста та його околиць, оскільки противники можуть легко наносити удари.

"Нещодавно стався інцидент на кордоні, під час якого загинули двоє чоловіків через обстріли. Через постійні вогневі атаки не було можливості забрати їх тіла. Лише через місяць військові змогли провести евакуацію. Ми поховали їх за всіма християнськими звичаями," - ділиться спогадами Відуєв.

Загалом у місті зруйновано дуже багато будинків: школа, садочок, будинок культури, відділення поліції та сотні будинків мирних жителів. Росіяни вдарили навіть по футбольній роздягальні. А на самому стадіоні досі залишились вирви від авіаударів.

Під постійними обстрілами знаходиться міська лікарня. Росіяни не раз її обстрілювали. Після чергової атаки тут було знищено кабінети, вибиті всі вікна. Але лікарі не можуть припинити свою роботу, адже щоденно до них звертаються люди з пораненнями, яким потрібно надавати допомогу.

Медичний персонал змушений адаптуватися до умов війни, адже їхня робота часто проходить під звуки авіаударів. У підземному приміщенні лікарні створено спеціальну палату для пацієнтів. Ліжка, акуратно застелені покривалами, розташовані в кілька рядів, а поруч стоять тумбочки з продуктами харчування та запасами води. Тут є все, що потрібно для того, щоб пацієнти могли безпечно пережити небезпечні часи.

Та найголовніше знаходиться за дверима наступної кімнати. Тут облаштували підземну операційну.

"В умовах обстрілів ми часто змушені виконувати хірургічні втручання. Зазвичай пацієнти надходять з травмами, переважно від мін і вибухів. Щоб захистити медичний персонал, проводимо операції в підземеллі," - ділиться Ірина Охріменко, заступник головного лікаря Білопільської міської лікарні.

У місті все ще живе чимало літніх людей. Вони провели тут усе своє життя і, незважаючи на складні обставини, не бажають залишати свої рідні домівки.

На вулиці зустрічаю жінку похилого віку, пані Галину. Вона з чоловіком пережила обстріл авіабомбами. КАБ влучив поряд з будинком пенсіонерів. Жінка проводить нас у сусідню домівку, яка всередині повністю зруйнована і більше не придатна для проживання, а згодом веде і до себе додому.

В її хатині вже зроблено частковий ремонт знесеної покрівлі. На стінах тріщини та відломлені шматки оздоблення.

"Я досі згадую ті жахливі вибухи. Здавалося, ніби будинок піднявся в повітря, а потім знову впав на землю. Усе, що було на стелі, посипалося мені на голову. Мій чоловік упав і закричав. Я прокралася в кімнату і побачила цю страшну картину," - розповідає пані Галина.

Жінка ділиться історією про те, як їх врятувало справжнє диво. У сусідній кімнаті вона зберігала безліч ікон, які власноруч вишивала бісером. І, що цікаво, саме в цій частині приміщення не виявилося жодної тріщини.

Жителям прикордонних зон залишається лише сподіватися на диво. Вони звертаються до небес з молитвами, щоб наступного дня їх не знищили ворожі обстріли, а їхні домівки залишилися неушкодженими. Адже російські війська свідомо намагаються вразити саме цивільне населення.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Місто накрило снігом. Прийшла та пора, яку весь світ чекає через різдвяні свята та зимові розваги. Та в нас реалії відрізняються від світу. Я ступаю на засніжену поверхню і чую хрускіт. Але це не сніг, під снігом лежать уламки скла від будинків, в яких раніше жили люди. Колись і вони чекали на Різдво і милувалися засніженими краєвидами, а тепер їхні домівки знищила Росія. Єдиним виходом для нас, можливо, і є створення сірої зони на російській території, аби їхні снаряди не діставали до помешкань мирних українців.