Віктор був старшим солдатом 18-ї окремої Слов'янської бригади. Воював на одному з найважчих напрямків фронту -- Бахмутському. Життя воїна обірвалося у квітні минулого року. Майже рік він вважався зниклим безвісти.
У нашій родині було семеро дітей. Віктор і Тетяна — двійнята, між якими завжди існував особливий зв’язок. Наші батьки працювали в колгоспі, а ми, підростаючи, допомагали їм вдома, — розповідає сестра військового, Катерина Шульга. — Віктор закінчив училище в Камінь-Каширському, здобувши спеціальність маляра-штукатура. Разом із старшим братом він займався будівництвом як в Україні, так і за кордоном. Після цього він пройшов строкову службу, а потім підписав контракт із 44-ю окремою артилерійською бригадою. Брат не раз виконував бойові завдання в зоні АТО/ООС. У 2019 році на Луганщині він зустрів Юлію, яка також була контрактником і походила зі Сватівського району. У неї залишалося ще півтора року служби, тож, щоб бути поруч, Віктор вдруге підписав контракт. Їхнє кохання було справжнім. Вони мешкали в Тернополі, де дислокувалася їхня частина. Після демобілізації Віктор поїхав до Польщі на заробітки, де провів сім місяців. Повернувшись додому, він почав збирати документи на візу, але розпочалася велика війна, і його мобілізували. Спочатку він служив у Ратнівському військкоматі, потім на блокпостах. У листопаді 2022 року Віктор освідчився Юлії, а влітку 2023-го у них народився син Богдан. Дуже боляче усвідомлювати, що брат так мало часу провів із сином.
В кінці 2022 року Віктор Петрухін став частиною 417-го окремого стрілецького батальйону. Він проходив службу в Дніпропетровській та Запорізькій областях. Пізніше бійця перевели до 18-ї Слов'янської бригади Національної гвардії, де він виконував обов'язки стрільця та захищав Донеччину.
Віктор отримав позивний "Лев" завдяки своїй безстрашності, рішучості та схильності до ризику. "В останній раз ми зустрічалися під час різдвяних свят", – згадує його сестра. 31 березня 2025 року він зателефонував дружині, повідомивши, що перебуває в Костянтинівці. Наступного дня вона дізналася, що він вирушає в нове завдання і залишиться там понад місяць. Вже сьогодні відомо, що 1 квітня у Часовому Яру Віктор разом із чотирма товаришами потрапив під ворожий мінометний обстріл. Один з його побратимів був знайдений пораненим у сусідньому селі, тоді як Віктор зник безвісти. 20 червня дружині повідомили, що його тіло в морзі в Дніпрі, а при ньому виявили мобільний телефон, ідентичний Вікторівському. ДНК-експертиза тривала цілих вісім місяців.
Як же описати наш настрій?! Лише 20 березня цього року ми провели в останню путь Віктора в його рідному селі. І справді, як кажуть, біда не приходить одна. Через шість днів після зникнення Віктора на фронті, наш старший брат Михайло помер від пневмонії. Тож цьогорічні великодні свята для нас сповнені смутку. Дуже..."
#Донецька область #Різдво #телефон #Слов'янськ #Луганська область #Дніпро #Запоріжжя #Дніпропетровська область #Костянтинівка #Друга Польська Республіка #Міномет (зброя) #Національна гвардія України #Тернопіль #Батальйон #Тактична мета #Колгосп #Демобілізація #Операція об'єднаних сил #Великдень #Контрольно-пропускний пункт #Сватівський район #Був на Донбасі #Камін-Каширський #Пневмонія
