Захистити коней-скакунів

Із прифронтових областей евакуюють кінні заводи, щоб убезпечити тварин від обстрілів та зберегти унікальний генофонд

Один із передових українських кінних заводів, який входить до складу ДП "Конярство України", знаходиться у селі Трудове, що в Запорізькій області. З кожним роком фронт усе ближче підбирається до нього. Тут постійно чути звуки вибухів, до яких, здається, звикли не лише люди, а й коні.

У грудні 2022 року журналісти Укрінформу відвідали це місце, щоб висвітлити наслідки ударів російських ракет С-300. На щастя, тварини залишилися неушкодженими, проте стайні та інші споруди на території заводу зазнали значних руйнувань. Сьогодні ми повернулися сюди, щоб поділитися історією порятунку коней.

У Трудовому нас вітає Михайло Сич, директор філії №86 ДП "Конярство України". Ми вперше зустрілися з ним ще у 2022 році, коли він виконував обов'язки на цій посаді.

- Я очолюю цю організацію вже четвертий рік. Раніше займав посаду головного інженера, але з початком війни мені запропонували стати керівником підприємства. Я сам родом із Вишневого, тому добре знайомий з місцевою філією та в загальному маю досвід у цій сфері. Зараз ситуація ускладнена. Люди переживають, і важливо з ними спілкуватися, підтримувати їх, адже без команди ми не зможемо впоратися, - зазначає Михайло.

На шляху до стайні ми обговорюємо ранкову масштабну атаку, коли ворог завдав удари по кільком регіонам. Вибухи також відчувалися в Запоріжжі. Михайло зазначає, що тут постійно чути звуки війни. Якщо раніше коні відчували страх від цих звуків, то тепер деякі з них вже адаптувалися.

У вересні цього року до Трудового евакуювали 135 коней із Вишневого. Ворог почав обстрілювати село, було влучання і по філії "Дніпропетровський кінний завод №65" ДП "Конярство України". Зараз Вишневе окуповане.

- Ми були найближчою філією, і тому прийняли коней. Евакуація відбувалася стрімко. Русня дуже близько підійшла, ми навіть не думали, що вони туди зайдуть. Ми забрали коней і зараз по інших філіях розвозимо. Коли евакуація відбувалася, то руські були лише за 5 км, - розповідає Сич.

Головний зоотехнік конезаводу Олена Гніда говорить, що з Дніпропетровщини вивезли коней української верхової і чистокровної верхової породи. Усі вони, за її словами, були знервовані, зашугані.

Протягом кількох днів їхній психічний стан трохи стабілізувався. Однак, коли навколо стає голосно, вони починають відчувати тривогу. При різких звуках у денниках вони панікують. Люди усвідомлюють, що відбувається, а їм це незрозуміло, тому вони відчувають страх. Для них перше, що спадає на думку в разі гучних звуків - це спроба втекти! Але бігти немає куди, - розповідає жінка.

Вона працює на конезаводі з 1998 року, і все, що відбувається з підприємством та його мешканцями, сприймає як особисту втрату. Якщо раніше вона з радістю ділилася історіями про своїх улюбленців, то тепер її відповіді зводяться до простого: "Усіх люблю, неможливо когось виділити".

КОНЕВОЗ - ЄДИНИЙ ТАКИЙ В УКРАЇНІ

У день нашого візиту з конезаводу евакуйовували дев'ятьох коней із числа тих, що привезли з Вишневого у вересні.

- Важко, коли їх відвозять. Я вірю і сподіваюся, що їх збережуть, як нам обіцяли. Сподіваюся, що вони повернуться назад додому, - говорить Олена.

Тварин вивозили у спеціальному фургоні - коневозі. Він 1986 року випуску, виготовлений у Німеччині. Наразі такий коневоз - єдиний в Україні.

Усередині фургона розташовані годівнички, куди насипають сіно, що забезпечить коней їжею під час подорожі. Кожен кінь має своє місце, а між ними встановлені спеціальні перегородки для безпеки. Також у фургоні є кімната для конюха, проте через війну мати окремого доглядача для тварин стало недоступною розкішшю. Догляд за конями під час поїздки здійснюють водії, яких двоє, і вони змінюють один одного в роботі.

Олександрові 54 роки, все життя він працює водієм, на конезаводі - третій рік.

- Якби не війна, то ця робота була би по кайфу, а так трошки стрьомно. Возити коней нескладно, мені подобається. Чистокровних возив в Одесу на змагання. Раніше з нами їздив конюх. Там є спеціальне місце для нього, а зараз людей не вистачає, то ми з напарником час від часу зупиняємося, заглядаємо до них, - додає.

Олександр живе у Новомиколаївці, за 8 км від Трудового, але кіньми раніше зовсім не цікавився. Зараз, каже, що як на роботу їде, то обов'язково купує для них яблук чи моркви, годує. Зізнається, що везти коней на змагання чи тренування - то одна історія, а евакуювати - геть інша. На душі важко.

Кожного коня підводять до фургона по одному, не поспішаючи і без гучних слів. З кожним тваринам ведуть розмову, ніби намагаються пояснити, чому їх потрібно перевезти на інший об'єкт.

ВАЖКО БАЧИТИ ПОРОЖНІ СТАЙНІ

Дорога до Миколаєва займає близько 10 годин. Весь цей час водії та керівник заводу на постійному зв'язку.

- Ми зараз евакуюємо їх, аби уберегти. Не дай Бог, погіршення ситуації на фронті буде. Завезти назад коней можна швидко, ми готові в будь-який момент, головне, щоб вони не постраждали. На даний час у нас тут залишається 137 коней: це тренувальне відділення, а також робоче і маточне поголів'я. Ми все заготовили, що треба для утримання коней: овес, сіно, солома... Зрозумійте, ми не плануємо евакуюватися і сподіваємось, що не доведеться. Але знову ж таки: на початку війни ми не могли й подумати, що таке буде з Вишневим, - говорить Михайло Сич.

Він розповідає, що коней із прифронтових регіонів уже прийняли полтавська філія, Олександрія, Миколаїв, одеський іподром.

Після від'їзду коневоза, працівники заводу вирушили прибрати в стайнях. Кажуть, важко спостерігати за їхньою порожнечею.

Ми натрапили на пані Олену у дворі, поблизу левад. Вона знімала на відеокамеру маленьких лошат, не стримуючи сліз – прощання з конями, яких відправили до Миколаєва, було для неї надзвичайно важким. Жінка усвідомлює, що в даний час немає абсолютно безпечних місць, але сподівається, що в тих краях, куди їх повезли, їхні вихованці знайдуть комфорт і затишок.

Конезавод у Запорізькій області був заснований ще в 1945 році. Протягом восьми десятиліть тут вирощували коней елітних порід, зокрема орловської та української рисистої. Підприємство завжди активно брало участь у змаганнях і реалізовувало коней на міжнародному ринку. Однак із початком повномасштабної війни продажі стали неможливими. Проте навіть цього року запорізькі рисаки продемонстрували відмінні результати на змаганнях, повернувшись додому в Трудове з безліччю нагород.

Ольга Звонарьова, жителька Запоріжжя.