Іван зростав у Костянтинівці, що в Донецькій області. За словами його матері, Ольги Кондрашової, хлопець завжди виявляв відмінні результати в навчанні та мав особливу пристрасть до гуманітарних дисциплін. Після закінчення школи він мріяв вступити на факультет журналістики, але не зміг пройти за конкурсом через недостатню кількість балів з іноземної мови. Ви б бачили, як він був розчарований. Іван не хотів просто так здаватися і вирішив подати апеляцію. Його рішучість вразила університетську адміністрацію, і в результаті йому запропонували навчання в Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка на спеціальності офіцера-психолога – ще й на бюджетній основі. Син був у захваті! Він досягав успіху в навчанні і навіть отримував стипендію за свої відмінні досягнення.
Володимир Чумак, колишній одногрупник та товариш полеглого, розповів, що Іван був командиром відділення:
-- Він відразу зарекомендував себе як спокійна, врівноважена, відповідальна та чуйна людина. Завжди був уважним до оточення, товариським і водночас дуже стриманим. Пам'ятаю, як наприкінці курсу молодого бійця, мені зателефонувала чи то мама, чи то бабуся Вані й дуже схвильовано запитала, як він поводиться, чи не бешкетує. Я щиро здивувався самому формулюванню цього питання. Відразу заперечив: мовляв, який там бешкетник -- Ваня проявив себе зразково, був старанним, дисциплінованим, відповідальним. Людина на іншому кінці слухавки лише розсміялася з полегшенням. Тоді я ще не знав, що в Івана була особлива риса -- турбота про рідних. Він ніколи не показував слабкості, навіть коли служба давалась тяжко. А давалась вона всім нам нелегко.
Згодом мені випала нагода зустріти його матір, здається, під час урочистої присяги. Вона, як завжди, запитала про сина, і я без вагань повторив ті ж самі слова, адже Іван дійсно не залишав приводів для негативних коментарів. Він виконував свої обов'язки з гідністю, а труднощі сприймав з іронією. Це стало його особливою рисою. Багато з наших товаришів досі згадують ті миті, коли його жарти приносили сміх навіть у найскладніші часи.
Не можу стверджувати, що ми з Іваном були найкращими приятелями, але зв'язок між нами ніколи не переривався. Він завжди проявляв увагу: вітав з святами, надсилав короткі повідомлення, телефонував, проявляючи щирий інтерес до мого життя. Іван ділився як радісними моментами, так і тим, що його турбувало. Хоча, зізнатися, важко було назвати це "невдачами", адже він справлявся з будь-якими труднощами швидко, нестандартно і з характерною для нього легкістю. У нього був неабиякий талант досягати угод — не плутати карти, не виходити з ситуації хитрістю, а справді домовлятися. І це завжди приносило вигоду всім сторонам. У ньому була справжня підприємницька жилка, стратег, який вмів спілкуватися з людьми.
У грудні 2021 року Іван Кондрашов успішно завершив навчання і здобув диплом спеціаліста в галузі військової психології. Невдовзі після цього молодого та обдарованого офіцера направили на службу до міста Володимир-Волинський, де він приєднався до складу 14-ї механізованої бригади.
-- Якось заступив разом з Іваном у денне чергування по ВСП. Після загального обходу ділянки відповідальності черговий офіцер відпустив нас, оскільки це був вихідний день, то трохи раніше, ніж зазвичай, -- пригадує побратим бійця Єфрєм Махов. - Було ще холодно, і ми вирішили десь погрітися та перекусити, бо не поснідали зранку. Вибір впав на "Пузату хату". В мене якраз були проблеми з грошима, то Ваня запропонував мене пригостити. Я відмовлявся, та він сказав, що колись я йому допомагав і колись ще допоможу, тому, мовляв, погоджуйся. Після смачного обіду ми заснули прямо за столом, поки до нас не підійшла прибиральниця і не сказала, що так не можна.
Читайте також: "Толя встиг надіслати татові відео, де він лежить поранений": мама 20-річного прикордонника "Монтани", який залишив академію, щоб захищати країну
З початком масштабних бойових дій Іван Кондрашов активно допомагав своїм товаришам, надаючи психологічну підтримку. Цей сміливий військовослужбовець виконував свій обов'язок у Житомирській, Миколаївській, Дніпропетровській, Харківській та Донецькій областях. Його глибоко хвилювало, як російські агресори знищують його рідну Костянтинівку та інші населені пункти.
-- Навіть вже перебуваючи в зоні бойових дій, виконуючи складні та небезпечні завдання, Іван виходив на зв'язок, ділився інформацією, що могла зберегти комусь життя, -- додає Володимир. -- І робив це не зі службового обов'язку, а просто так, по совісті. Бо таким був Ваня -- людиною, яка жила не для себе, а заради інших. Маленький лицар із великим серцем.
Ознайомтеся також із: "Не дав моїй дитині навіть найменшої можливості на виживання": мати Героя України Дмитра Масловського, що став жертвою російського штурмовика.
20 червня 2022 року, у свій день народження, під час ракетного удару по місту Дружківка Іван Кондрашов загинув. Матір досі згадує цю трагедію зі сльозами на очах.
Нічого не передвіщало трагедії. Мій син був у Дружківці, що не є лінією фронту, і на той момент це місце здавалося спокійним, — ділиться своїми спогадами Ольга Кондрашова. — Вранці, близько дев'ятої, він розмовляв з бабусею, жартував, обіцяючи, що наступний день народження святкуватиме в колі родини. Я також встигла привітати його вранці, знову наголосивши, як сильно я його люблю і молюся за нього та всіх наших військових. Попросила його берегти себе, адже ми всі чекаємо його вдома. Іван пообіцяв, що все буде добре... Знаю, що неподалік від місця, де були військові, знаходилися склади. Син відійшов у той бік, бо отримав дзвінок. Через секунду пролунав вибух — ракета вразила його. Він загинув єдиний. Оскільки його тіло було сильно обгорілим, його впізнали за допомогою ДНК-аналізу.
Спершу захисника поховали в його рідному місті Костянтинівка, але внаслідок бойових дій його сім'я змушена була ухвалити складне рішення — перенести останки на Алею Слави Лісового кладовища в Києві.
Тепер я усвідомлюю, що вчинила правильно, адже Костянтинівку постійно обстрілюють, вона поступово зникає з карти. Відвідати цвинтар стало неможливо, а я ніколи б не змогла змиритися, якби могила мого сина опинилася під загрозою від загарбників. Я прагну частіше навідуватися до Івана, розповідати йому про те, як важко жити без моєї дорогої дитини, - говорить розгублена мати. - У Івана було багато друзів, а з дівчиною у них було справжнє кохання. Він купив їй обручку і планував освідчитися, але дівчина отримала її лише після його загибелі...
Я ніколи не зможу припинити любити свого сина і завжди говоритиму, що він був, є і залишиться найкращим сином, найяскравішою особистістю, яка залишила свій слід у цьому світі. Моє серце завжди буде з ним, і поки я жива, я буду зберігати й передавати пам’ять про Ванюшу далі. Адже любов перевищує смерть, а пам’ять є могутнішою за час.
Раніше "ФАКТИ" ділилися історією 25-річного захисника Андрія Лінійчука, який зробив пропозицію своїй коханій 28 квітня, а через два роки в той же день і місяць загинув. Цей герой став відомим посмертно, отримавши звання Героя України.
#Донецька область #бюджет #Харківська область #Київ #Росія #Бойові дії #Дніпропетровська область #Ракета. #Миколаївська область #Костянтинівка #Командир підрозділу #Оточення #Журналіст #Волинь #Житомирська область #Гумор #Психолог. #Землі Німеччини #Лінія фронту #Воїн. #Орден Слави #Дружківка #Військова присяга #Герой України #Штурмовики #Київський національний університет імені Тараса Шевченка #Факти та коментарі #14-та механізована бригада (Україна) #Військова поліція (Україна) #Стипендія #Лицар
