Два роки тому, 11 листопада 2022 року, українські Збройні Сили звільнили Херсон та частину правобережжя від загарбників. Відтоді місто піддається постійним обстрілам. РБК-Україна розповідає про трьох волонтерів з Херсона, які пережили окупацію, зберегли незламний дух і продовжують надавати допомогу своєму рідному місту.
Ще влітку 2022-го ЗСУ активно завдавали ударів по Антонівському мосту: російська ППО не здатна була перехоплювати всі удари. У листопаді почали поширюватися обережні "натяки" на можливе звільнення міста.
Якийсь час російське командування намагалося демонструвати "контроль" над Херсоном, водночас поширювали новини про підготовку до евакуації цивільних. З окупантами на лівий берег перебралося немало колаборантів, частину людей вивезли примусово. За день до звільнення міста при відступі з правого берега Дніпра окупанти підірвали Антонівський міст, зруйнувавши кілька його прольотів.
11 листопада містяни з прапорами вже поспішали привітати і особисто обійняти хлопців з ЗСУ. Раділи херсонці, і разом з ними - вся країна. Ті події надовго залишаться в серці українців і увійдуть в історію як один з ключових етапів російсько-української війни. Сьогодні ж Херсон щодня стикається з великою кількістю викликів: від обстрілів до перебоїв зі світлом і водою.
Голова херсонської громадської організації "Місто Сили" Євген Гілін - активний громадський діяч, батько чотирьох дітей. Допомагав місту і під час окупації, і весь час після звільнення міста. 24 лютого різко розділило життя в мирному Херсоні на "до" і "після", згадує він.
У той день над містом кружляли гелікоптери, а в новинах з'явилася інформація про десантні операції (об 11:30 російські війська висадилися з повітря поблизу Антонівського мосту та оперативно захопили його під контроль - ред.). Вибухи чулися все частіше. Спокійне життя Херсона швидко змінилося на військове - перші жертви серед цивільного населення, зруйновані мости та полум'я, що охопило узбережжя, свідчили про те, що місто вже ніколи не буде таким, як раніше.
Питання: залишитися чи вирушити в дорогу? Наступного ранку Євген стикається з непростим вибором — вирішує вивезти свою сім’ю. О шостій ранку він разом із дружиною, дітьми та собакою спішно вирушає в подорож на Захід України.
Зображення: Лідер херсонської громадської організації "Місто Сили", Євген Гілін.
"Траса була порожня. Коли я побачив наших військових, які спокійно стояли біля бронетехніки, то подумав: якщо так триватиме, багато з них, можливо, не доживуть до наступного ранку", - згадує він ті хвилини.
Після того як його родину евакуювали, Євген зосередився на волонтерській роботі. Його головним завданням, разом з командою, стало залучення максимальної підтримки та міжнародної уваги до Херсона та його околиць.
На початку окупації мешканці залишалися вдома, не розуміючи, що відбувається, і лише зрідка приносили сусідам їжу. Згодом стало очевидно, особливо після трагічних подій у Бучі, що загарбники намагалися створити ілюзію доброзичливого ставлення до жителів Херсона.
"У Херсоні прагнули продемонструвати, що нова влада - це справжня "гармонія", що тепер все налагодиться, а місто буде під захистом "величної Російської Федерації". Намагалися викликати бажання до співпраці. Проте, добре, що мешканці Херсона не піддалися цій стратегії і почали виходити на мітинги та пікети, протестуючи проти російської окупації", - зазначає волонтер.
Безумовно, багато людей прагнули покинути це місце. Першими на ризиковані маршрути вирушили справжні сміливці.
Найближчий друг Євгена, Антон Кушнін, трагічно загинув 16 травня 2022 року. На початку окупації міста він вирушав на машині до Антонівки, Олешок. Він став першим у регіоні, кому вдалося дістатися до Миколаєва. Антон фактично став випробувачем нових маршрутів, передаючи штабу важливі відомості про умови проїзду. Ця інформація допомагала вирішувати питання евакуації цивільних осіб та доставки гуманітарної допомоги в окуповані райони.
Шукаючи способи евакуації людей, волонтери часто стикалися з розчаруваннями. Деякі водії вимагали неприйнятні суми за перевезення своїх співгромадян. Ціни варіювалися в залежності від напрямку: в окремих випадках за одне місце просили 5-6 тисяч гривень. Крім того, в деяких маршрутах потрібно було долати від 20 до 45 блокпостів.
Фото: Команда громадської організації "Місто сили"
Зрештою, вдалося знайти відмінних перевізників, які перевозили пасажирів на своїх автобусах. Їм пропонували фінансову винагороду, але частина відмовлялася, тоді як інші погоджувалися лише на компенсацію прямих витрат та зарплат для водіїв. Вони брали на себе ризики, щоб доставити людей до місця призначення.
"Ця кампанія мала двосторонній характер: евакуюючи людей, автобуси повертались, завантажені гуманітарною допомогою. Я з великою вдячністю згадую перевізників, яких ми залучили до цієї ініціативи: Віталія Прокопова, Артема Присяжного, Олександра Демчука, Олексія Грибка, Олега Камінського, Костянтина Блізниченка, Євгена Штопеля та багатьох інших", - акцентує увагу співрозмовник.
Сьогодні, два роки після звільнення, Херсон щоденно стикається з десятками викликів - місто стало справжнім південним форпостом України, підкреслює Євген Гілін.
"У цьому місті переплелися мирне існування з бойовими діями. Місцеві жителі, медики, військові, комунальні працівники, представники ООН та окремі волонтери – всі ці люди спільно підтримують життя міста. Під час перебування тут можна побачити двірників у бронежилетах, які невтомно прибирають вулиці, незважаючи на обстріли. А також водіїв маршруток, які носять каски, виконуючи свою роботу, не зважаючи на ризик для життя", – так описує ситуацію в місті він.
Станом на перше листопада, у Херсонській територіальній громаді налічується 158 тисяч мешканців. Проте деякі населені пункти залишилися зовсім без людей. У Вереміївці та Петрівці залишилося всього кілька осіб, а в Майському та Миколаївці немає жодної людини. У деяких селах проживає лише 5-15 мешканців, і для них щоденні обстріли стають величезним психологічним навантаженням. Також під ударами опиняється й сам Херсон.
Зараз волонтери думають, де взяти броньовані карети швидкої допомоги для місцевих лікарень, бо на виклики медики їдуть в цивільних автівках, але ж Херсон - це зона активних бойових дій. Минулого тижня під обстрілами постраждали троє медиків. Один із них загинув дорогою на виклик.
Бригади екстреної медичної допомоги наражаються на небезпеку, відвідуючи всі райони області, де є постраждалі. Фермери змушені займатися розмінуванням своїх угідь, а підприємці намагаються пристосуватися до нових податкових реалій. Влада також стикається з безліччю викликів.
"Місцеві організації, подібні до нашої, опиняються під тиском численних потреб. Серед тих, хто залишився, здебільшого літні люди, які не можуть дозволити собі залишити свої домівки та шукати нові варіанти. Локальні організації постійно перебувають у стані стресу, живлячись кавою, сигаретами та адреналіном. Якщо ви не палите, то в Херсоні існує високий ризик, що почнете," - зауважує Євген.
Зображення: У Херсоні волонтери трудяться, постійно відчуваючи прилив адреналіну.
Нещодавно в місті розгорілося обговорення навколо будівництва укриття для захисту від радіації. Мешканці почали висловлювати свої сумніви, запитуючи, чому це є пріоритетом, коли їхнє місто щоденно піддається обстрілам.
Навколо цього питання було вже купа скандалів, і міська влада не змогла стримати витік ситуації у публічний простір. Будівництво недавно почали, і туди відразу "прилетіло" два КАБи.
"Всі виконані роботи накрилися мідним тазом. Відповідно, і гроші теж пропали. І людей не запитали, чи потрібно їм це зараз. Також на будівництво школи в Херсоні, прямо у п'ятикілометровій зоні від лінії розміщення ворога, теж "прилітало". Повилітали всі вікна, у квартирах стіни завалилися. Причина для мене як для юриста зрозуміла - місцева влада не має діалогу з громадою, а в стані війни така конфронтація в тилу неприпустима", - каже Євген.
Незважаючи на всі труднощі, Євген продовжує вражати незламним духом Херсона. У місті літні люди не просто очікують на допомогу, а активно долучаються до підтримки. Вони готують їжу для військових, плетуть маскувальні сітки, доглядають за тваринами і роблять все можливе для допомоги своїй громаді. Кожен тут усвідомлює свою значущість і прагне бути корисним.
Херсонці, які залишили своє місто заради Одеси, Львова, Іспанії чи США, також зустрічалися з різними загрозами. Дехто став жертвою природних катастроф. Вони висловлюють думки: "Немає жодного місця, де можна відчути себе абсолютно в безпеці - ані тут, ані там. То навіщо ж виїжджати? Якщо ми покинемо Херсон, ми отримаємо таку ж невизначеність, лише без рідної домівки та з новими викликами", - зазначає він.
Ця логіка ґрунтується на емоціях: для жителів Херсона їхнє місто символізує затишок, знайомі обличчя, унікальну атмосферу та глибоку любов до рідних країв на берегах Дніпра. Херсон викликає асоціації з прекрасними пейзажами, прогулянками поблизу моря і навіть з дельфінами, що плавають на горизонті. Люди не бажають відмовлятися від цих цінностей, незважаючи на ризики, які їх оточують.
Зображення: Євген Гілін у компанії своєї сім'ї.
Повертаючись з інших міст, багато людей відчувають значне полегшення: "Ось і все, я вдома, тут все стане на свої місця". Це відчуття близькості та підтримки допомагає їм витримати тяготи обстрілів.
"Для багатьох херсонців рішення залишитися - це вибір між рідними стінами й невідомістю. Невизначеність є всюди, але вдома, де поруч близькі люди, де можна відчути підтримку, вона здається менш загрозливою. Сусіди приносять пиріжки, діляться водою, молоком - це сповнює людей відчуттям єдності та тепла. Тож, навіть попри постійні обстріли, містяни залишаються разом, допомагають одне одному й продовжують боротися за своє місто", - підкреслює він.
Ірина Ільїна, представниця громадської організації "Тарілка-Херсон", до початку великої війни працювала вчителем початкових класів і реабілітологом. Вона надавала безкоштовну допомогу дітям з інвалідністю від своєї організації. Саме тоді розпочався її шлях у волонтерстві — за кілька років до вторгнення Росії в Україну.
"Я пам'ятаю, як небайдужі мешканці Херсона активно підтримували місцевих жителів та жителів області. Ми мріяли про те, щоб волонтерство стало невід’ємною частиною життя кожного. Це відбулося швидко, але не зовсім так, як ми уявляли. Наша мета полягала в тому, щоб забезпечити людей продуктами та надати допомогу дітям з інвалідністю. У нас було багато ініціатив та планів. Але 24 лютого серце та дихання всіх українців на мить зупинилися", - ділиться вона спогадами.
Дзвінок рідним на Лівобережжя: "мамо, прокидайся, війна". Страх, переживання, неконтрольований психологічний стан, тривога - все це було в перший тиждень. Але підтримка команди і згуртованість дозволили опанувати себе.
Зображення: Ірина Ільїна до початку великої війни виконувала обов'язки вчителя молодших класів і реабілітолога.
У волонтерів існував "Одежний фонд" - спеціально облаштоване місце, де люди могли приносити одяг або безкоштовно отримувати його. Протягом усіх восьми місяців Ірина щодня проводила час саме в цьому фонді. Багато переселенців, а також матері з немовлятами - всі вони приходили, щоб або залишити свої речі, або знайти необхідні для себе.
"На початку окупації ми перестали вживати слово 'волонтер', адже це стало небезпечним. Я говорила, що маю секонд-хенд, а таємно розподіляли ліки, які ще надходили з територій, контрольованих Україною, і продукти харчування. Коли ми везли їжу в села, на блокпостах пояснювали, що прямуємо на продаж до магазину. А приїжджаючи в село, швидко пакували все у мішки і розносили по дворах," - ділиться Ірина.
Траплялося в окупації й кумедне. Для Ірини цим моментом було, коли буряти прийшли в "Банк одягу" і запитали, де продаються магнітофони.
Ми весело проводили час, коли раптом вони запитали, де можна придбати взуття. Я вказала їм дорогу до дитячого магазину. Проте наш сміх швидко вщух, адже з'явилися колаборанти, які погрожували звернутися до комендатури, адже на моєму лобі, мовляв, написано, що я підтримую Зеленського. Я лише усміхнулася, поправляючи своє волосся, і запитала: "Справді так помітно?", - згадує вона.
Зображення: "Банк одягу" в період окупації Херсона.
Волонтери активно доставляли продуктові набори тим, хто потребував, як у селах, так і в місті. Вони усвідомлювали, що деякі з тих, кому надавали допомогу, могли раптово змінити свої погляди на патріотизм.
Прибувши до одного з сіл, яке досі залишається під окупацією, вони оперативно розвозили гуманітарні набори. Це відбувалося швидко, адже волонтерів буквально ловили і відправляли до підвалів: російські сили усвідомлювали, що ці люди мали зв’язок з територіями, які контролюються Україною і забезпечують нас фінансовими ресурсами. Вони прагнули змусити волонтерів працювати на них.
"В пакеті деякі продукти з тимчасово окупованого Криму. Запамʼятався дідусь в тому селі, який кричав, щоб я вийшла з двору, бо він не хоче брати русняву гуманітарку. Я благала його не кричати і казала, що ми наші. І доказом було в тому пакеті пляшка олії. Саме пляшка, на якій написано українською "олія". Він заспокоївся і сказав: "Добре, олію візьму, все інше брати не буду". Такі люди мене тримали морально. Бо відчувала, що я не одна", - каже волонтер.
У тому населеному пункті, після того як роздали гуманітарну допомогу, окупанти провели обшук і дізнавалися, хто навідувався. Ірина просто повідомила місцевим, що вона з Херсону. Ось так і шукали світловолосу дівчину з цього міста...
Зображення: Такі набори з продуктами роздавали мешканцям під час окупації.
У день, коли місто нарешті отримало свободу, Ірина з ранніх годин чекала в черзі, щоб купити картоплю для місцевих жителів. Зв'язок, електрика та вода були відсутні.
Продавець тихо запитав: "Ти бачила наших?" Я лише кивнула, адже хто знає, кого він має на увазі. Спілкуватися стало небезпечно. Але пікап, що проїжджав повз з українським прапором, пролив світло на ситуацію. Сльози радості наповнили мої очі. Це були емоції, які я хотіла б переживати знову і знову. Я вірила до останнього, що так буде. А віра — це найпотужніше почуття, яке може мати людина, - згадує Ільїна.
Батьки Ірини залишились на лівому березі. Вона піймала зв'язок біля Антонівського мосту, подзвонила мамі та встигла сказати "нас звільнили, скоро зустрінемось". Але наскільки скоро - вона не розуміла.
Ірина безперервно турбувалася за своїх батьків, оскільки ворог продовжував слідкувати за її діями, а її батьки залишалися під окупацією. Вона завжди повторювала матері: "Тримайтеся, незабаром все зміниться". Проте війна мала свої власні наміри.
Коли сталася катастрофа з вибухом Каховської ГЕС, Ірину знову накрили ті жахливі емоції, як і 24 лютого. Тоді вона залишилася без зв'язку з близькими, а Херсон опинився під водою. Волонтери невтомно трудилися вдень і вночі, не знаючи відпочинку.
За кілька тижнів Ірині вдалося умовити батьків виїхати, і вона безмежно вдячна, що вони погодилися. Адже нині перша лінія на лівому березі зруйнована. Зараз вона вірить, що вони повернуться і відбудують рідний дім.
Зображення: Ірина мріяла про те, щоб відсвяткувати свій наступний день народження у вільному Херсоні. І ця мрія стала реальністю.
"Зараз я продовжую допомагати ЗСУ, працюю над проєктом із ГО "Місто сили". Створили центр розвитку матері та дитини "Зростаймо разом", де тренери проводять заняття з логопедії, лікувальної фізкультури, майстер-класи, кіновечори і багато іншого для батьків та дітей. Це не просто дозвілля. Це маленька сім'я, що дає тепло і дитинство малюкам, особливо зараз, коли ситуація у Херсоні надзвичайно важка", - каже Ірина.
У травні 2022 року Ірина святкувала свій день народження в умовах окупації. Вона загадала одне єдине бажання — відзначити наступний день народження у вільному Херсоні. І це бажання стало реальністю.
"Це викликало спогади про важливість єдності. Ми, як і тоді, робимо все можливе, аби підставити плече один одному. Сьогодні в місті ситуація складна. Херсон живе від моменту до моменту, оскільки обстріли відбуваються щохвилини, а атаки дронів – щоночі. Коли в місті панує тиша кілька днів, ми усвідомлюємо, що саме ця тиша приносить ще більше страху. Проте ми не втрачаємо надії. Я вірю в краще так само, як і тоді, під час окупації," – ділиться думками співрозмовниця.
Перед початком повномасштабної війни Сергій Кіндра, мешканець Херсона, працював ведучим на різних святкових заходах. Однак з 24 лютого, коли розпочалася війна, він вирішив стати волонтером. Після окупації, на жаль, він разом із сином опинився під вогнем, і, на жаль, його син загинув у нього на очах. У Сергія залишився молодший син, і, незважаючи на всі переживання, він продовжує жити в Херсоні та активно підтримує військових.
"Я звертаюся до родин тих, хто зник безвісти: 'Моліться, у вас ще є надія, що ваш рідний може бути в полоні. Можливо, він зателефонує.' Але у мене немає сподівань почути від сина слова 'Привіт, тато'. Я закликаю дівчат допомагати побратимам і посестрам, які втратили своїх близьких. Дуже важливо допомогти тим, хто переживає горе, перейти від стану втрати до активної підтримки. Це може бути рятівним, щоб не втратити розум. Займатися добром – ось єдине, що тримає їх на плаву," - ділиться своїми думками Сергій.
Херсон зараз - це чиєсь скалічене життя щодня. Жахливо думати про те, що до постійних обстрілів звикаєш. Сергій не може змиритися з обстрілами цивільних: в якихось містах це резонанс, а в Херсоні - буденність.
Зображення: Сергій Кіндра, який до початку великої війни проводив урочисті заходи, тепер активно залучений у волонтерську діяльність.
Ті, хто активно працює в місті, фактично живе під землею. У підземних укриттях проходять робочі зустрічі та різноманітні заходи. Там же організовують збір гуманітарної допомоги. Хоча це може звучати жахливо, багато людей вже не реагують на тривожний сигнал: він часто звучить безперервно.
"На мою думку, у місті залишилося кілька трохи ексцентричних особистостей. Існує кілька локацій, де ці унікальні, божевільні люди зустрічаються. Концентрація таких особистостей тут справді вражаюча. Майже всі ми знайомі між собою. Ми знаємо, у кого які ресурси є в наявності та до кого можна звернутися за допомогою," - ділиться своїми думками волонтер.
Коли о 4 ранку 24 лютого сталися перші "прильоти" по Чорнобаївці, мало хто розумів, що відбувається. І мало хто вірив у те, що насправді почалася війна. Згодом почалися обстріли Антонівського моста.
У перші дні волонтер обійшов сусідні двори свого приватного сектора, роздав номер телефону сусідам і домовився про сигнали на випадок небезпеки. Вулиця швидко згуртувалася, і люди почали допомагати одне одному. Інші масово виїжджали, залишаючи будинки, собак, котів. Передавали йому ключі від своїх домівок і просили доглядати тварин.
Тим, хто не мав продовольчих запасів, було надзвичайно важко. У той час річка Дніпро та риба стали справжніми рятівниками: люди, які раніше не вміли готувати рибу, тепер навчилися смажити її і робити з неї котлети. Черги біля місцевого маслозаводу були величезні. Проте навіть у таких умовах ми з друзями знаходили способи доставити ліки та підтримувати один одного. Ситуація з медичними препаратами стала критичною, і ми докладали зусиль, щоб допомогти тим, хто цього потребував, - ділиться згадками Сергій.
Коли росіяни прийшли, багато місцевих взагалі їх не боялися. Хтось навіть поводився сміливо, відчайдушно.
Зображення: Після звільнення населеного пункту багато людей спочатку не могли повірити, що противник відступив.
"Ми поводилися на правах господарів міста. Казали, що їх тут не чекають. Коли вже почалися випадки віджимання приватних автівок, я казав хлопцям, щоб були обережніші", - згадує чоловік.
Після заходу в місто Росгвардії та інших підрозділів окупантів, хлопців і дівчат почали затримувати і допитувати. Багато знайомих Сергія, які були "на підвалах", тепер одне одного називають "підвальний брат" і "підвальна сестра".
У листопаді 2022 року Сергій спочатку відмовлявся вірити в те, що Херсон звільнили від окупантів. Навіть коли в інтернеті почали з'являтися перші відео, на яких військові Збройних сил України на БТРах поступово наближаються до міста, його серце залишалося настороженим. Але згодом надія ожила, коли херсонці радісно зустрічали своїх захисників. Ці миті стали символом і облетіли світ.
"Багато людей зустрічалися з військовими, але в мене виникало відчуття, що це може бути спроба провокації. Ми очікували сигналу від наших, адже російська армія підготувала велику кількість техніки: БТРи стояли по всіх вулицях, а маленькі блокпости були розташовані в різних частинах міста. Я не міг визначити, чия техніка. Коли прийшли наші, спочатку це не було так очевидно, але ми вже почали усвідомлювати, що ситуація змінюється. Здавалося, що росіяни просто в паніці тікали, не витримавши натиску наших сил," - ділиться він.
Дев'ять місяців окупації дуже скалічили Херсон. У багатьох було відчуття, що вони відстали від життя.
"Коли вже українські Збройні Сили зайшли в Херсон, всі раділи зустрічі з ЗСУ. Це була радість, щира радість. Але, знаєте, з якимось елементом "я не вірю, що це сталося". Насправді це були щирі емоції. І навіть деякі наші хлопці військові ніяковіли від того, як їх зустрічали. Цілували, обіймали, годували. У деякі моменти приходила думка: все, війна закінчилася", - відзначає чоловік.
Зображення: Наразі Херсонська область щодня зустрічає численні виклики.
Перших п'ять днів обстрілів міста не було. Настала повна тиша. У Сергія було враження, що в ті дні росіянам було просто не до того: вони панічно тікали з міста. Всі вільно пересувалися вулицями, на кожному кутку були наші військові на пікапах, на цивільних автомобілях.
А далі почалися події, які ми щодня спостерігаємо в новинах: артилерійські удари, втрати серед цивільних, теракт на Каховській ГЕС, рятувальні операції. І знову – нові обстріли.
Зараз Сергій, як і багато інших херсонців, хотів би до міста більше уваги.
"У Києві на Охматдит вдалося зібрати значні кошти – це, безумовно, позитивний результат. Проте в Херсоні жодна лікарня не уникла обстрілів, і такі масштабні збори коштів для них не проводяться. Потреби військових також залишаються невирішеними. Міжнародні фонди, дотримуючись своїх принципів, надають допомогу лише дітям і цивільним, але не військовим. Тому підтримка Збройних Сил України залишається на наших плечах", - зазначає він.
В умовах масштабного конфлікту з Херсону втекло понад 60% його жителів. Проте, незважаючи на складну ситуацію, деякі з них вирішили повернутися. За три літні місяці поточного року чисельність населення міста зросла на 12 тисяч осіб.
Проте мова не йде про безпечне повернення до міста. Багато людей повертаються через відчай і труднощі з адаптацією в новому середовищі. Дехто не зміг знайти роботу, а інші мають обов'язки по догляду за близькими.
"Торік скасували виплати більшій частині ВПО. Це теж дуже вплинуло. Були кілька тисяч гривень, які якось допомагали покривати витрати на житло. І такі люди поверталися назад. Бо не мали грошей, не мали дому. Бували історії, коли люди поверталися, а потім прилітала ракета і вони гинули", - з сумом каже волонтер.
Зображення: Щоденні обстріли міст і регіонів тривають.
Цивільні особи опиняються під загрозою через те, що деякі території з сусіднього окупованого берега розташовані настільки близько, що можна розглянути обличчя перехожих. Навіть при чіткій видимості цивільних осіб, російські військові не вагаються відкривати вогонь по них. Їм байдуже, чи це автомобіль швидкої допомоги, дитина чи літня жінка.
Перед початком війни Сергій неодноразово підкреслював, що Херсон є справжньою перлиною для туристів, місцем, яке варто відвідати кожному. Вражаючі Херсонські плавні, унікальні Олешківські піски, чарівний острів Джарилгач та неповторна Арабатська стрілка. На жаль, всі ці красоти нині залишилися на окупованій лівобережній частині.
Волонтер зазначає, що після звільнення міста, мешканці Херсона ридали від радості. Це вселяло надію на те, що незабаром прийде звільнення й для інших населених пунктів. Наразі, через два роки, Херсон перебуває на межі депресії, відчаю та втрати віри, проте одночасно живе сподіванням на завершення війни, так само, як колись чекали на визволення рідного міста.
#Україна #мітинг #Місто #Дніпро #Київ #Збройні сили України #Росія #Бойові дії #Росіяни #Українці #Львів #Миколаїв #Роздрібний магазин #Екстрена евакуація #Автобус. #Інвалідність #Українська гривня #Херсонська область #Херсон #Одеса #Володимир Зеленський #Організація Об'єднаних Націй #Анексія Криму Російською Федерацією #Військова окупація #Волонтерство #Олія #Одяг #Гелікоптер. #Психологія #Послуги екстреної медичної допомоги #Медикаментозне лікування #Мирне (Мелітопольський район) #Миколаївка, Донецька область #Буча, Київська область #Олешки #Північна та Південна Америка #Іспанія #Чорнобаївка (Білозерський район)
